Енергопостачання підприємства може бути централізованим і децентралізованим.

Централізоване енергопостачання пов’язане з отриманням різних видів енергії підприємством ззовні, з централізованих розподільних систем. При децентралізованому енергопостачанні енергія виробляється безпосередньо на самому підприємстві (звичайно, якщо це економічно виправдано). У зв’язку з особливостями споживання енергії (нерівномірна потреба в ній, неможливість тривалого її зберігання) більш прийнятною і економічно доцільною є система централізованого енергопостачання, яка дозволяє спростити структуру енергогосподарства, мінімізувати капітальні й поточні витрати. І лише в тих випадках, коли неможливо без великих втрат передавати енергію на великі відстані, використовують систему децентралізованого енергопостачання. Приклад. Великі втрати тиску в мережах для передачі стиснутого повітря не дозволяють централізовано виробляти стиснене повітря (навіть усередині самого підприємства). Тому стиснуте повітря зазвичай виробляється безпосередньо у місцях його споживання. Електроенергія, пара, гаряча вода надходять до підприємства від зовнішніх енергосистем і теплоцентралей, природний газ - від мереж дальнього газопостачання. 5.2.3 Енергетичні баланси. Нормування та облік витрати енергоресурсів Визначення потреби підприємства в енергії і енергоресурсах ґрунтується на складанні енергетичних (паливних) балансів, які входять до групи матеріальних балансів підприємства. Витратна частина енергетичного балансу містить розраховану на підставі прогресивних норм витрати енергоресурсів і планових обсягів виробництва потребу підприємства та його окремих підрозділів і установок в енергоресурсах. Прибуткова частина енергетичного балансу визначає раціональні джерела покриття цієї потреби як зі сторони, так і за рахунок власних джерел.

Класифікація енергетичних балансів:

1 За призначенням: перспективні; планові (поточні); звітні. 2 За ступенем охоплення (за видами енергоресурсів): зведені (по підприємству, цехах і підрозділах); окремі (по окремих агрегатах, за видом технологічного процесу). 3 За характером цільового використання енергії: силового призначення; технологічного призначення; виробничо-господарського призначення. Перспективні баланси – складаються на 5 років і більше й використовуються при проектуванні і реконструкції підприємства (виробництва або енергогосподарства). Складаються на основі прогнозу енергоспоживання і можливостей покриття потреби в енергоресурсах. Планові (поточні) баланси складаються на рік з розбиттям за кварталами. Ці баланси - основна форма планування енергоспоживання на підприємстві. Звітні баланси – засіб контролю споживання енергоресурсів і виконання поточних планових балансів. Порядок формування енергетичних балансів:

1. Формування витратної частини:

• розраховується потреба у всіх видах енергії та палива по всіх підрозділах підприємства і за цільовим призначенням;

• визначаються оптимальні (допустимі) величини втрат енергії на підприємстві. На цій основі складаються річні графіки навантаження підприємства за різними видами енергоресурсів.

2. Формування прибуткової частини:

• визначаються обсяги ресурсів енергії власного виробництва і можливості отримання енергетичних ресурсів ззовні;

• проводиться проектування режимів роботи власних енергетичних установок;

• визначаються розміри покриття потреби за рахунок власного виробництва енергії, отримання енергії та енергоресурсів зі сторони, використання вторинних енергоресурсів;

• визначається кількість енергії для відпуску на сторону.

Визначення потреби підприємства в енергоресурсах базується на використанні питомих і укрупнених норм витрати енергії та енергоносіїв (рис. 5.2). Рисунок 5.2 - Класифікація норм витрати енергії та енергоресурсів Питомі норми витрати встановлюють гранично - допустиму планову витрату енергії, необхідну для виготовлення одиниці продукції або виконання одиниці роботи. Укрупнені норми витрати (зведені норми витрати) встановлюють витрату енергії на 1т заготовок, 1000 грн продукції, комплект деталей на виріб тощо. Загальна потреба підприємства в енергії (енергоресурсах) визначається укрупнено за формулою , (5.1) де - планова зведена норма витрати енергії з розрахунку на 1000 грн; - плановий обсяг випуску продукції (у вартісному вимірі), тис. грн; - витрата енергії на допоміжні потреби (опалювання, вентиляція, освітлення тощо); - енергія, що відпускається на сторону; - втрати енергії в мережах. Разом з тим планування потреби в енергії може проводитися за допомогою питомих норм витрати, і тоді змінна частина (витрата енергії на виконання основних технологічних операцій) визначається за наступним алгоритмом (нижче розглянуто приклад розрахунку потреби в силовій енергії). Витрату силової енергії можна визначити за формулою , (5.2) де - сумарна встановлена потужність устаткування, кВт; - дійсний фонд часу роботи устаткування за плановий період, год; - коефіцієнт, що враховує завантаження устаткування за потужністю; - коефіцієнт, що враховує нерівномірність використання устаткування у часі; - коефіцієнти, що враховують, відповідно, ККД двигунів і втрати енергії в мережах. Питома норма витрати на одиницю продукції розраховується за формулою . (5.3) Витрата силової енергії на виконання основних технологічних операцій дорівнює . (5.4) Аналіз використання енергії базується на даних диференційованого первинного обліку. Первинний облік залежить від рівня організації контрольно-вимірювального господарства на підприємстві. У тих випадках, коли організувати первинний облік витрати енергії та енергоресурсів за допомогою приладів неможливо, витрату визначають розрахунковим шляхом. Дані первинного обліку реєструються у відповідних журналах обліку витрати енергії (енергоресурсів). 5.2.4 Техніко-економічні показники енергетичного господарства і шляхи їх поліпшення Техніко-економічні показники енергетичного господарства можна об’єднати в чотири групи: 1 Питома витрата палива на виробництво енергії. 2 Питома витрата енергії та енергоносіїв на одиницю виробленої продукції. 3 Собівартість виробництва енергії (собівартість 1кВт. години електроенергії, 1 Ккал теплової енергії, 1000м³стисненого повітря тощо). 4 Енергоозброєність. Основні напрямки вдосконалення енергетичного господарства:

• удосконалення конструкцій енергоустаткування;

• використання найбільш економічних енергоресурсів;

• скорочення втрат при транспортуванні енергоресурсів;

• організація планування економії енергоресурсів.

Висновки 1 Енергетичне господарство – сукупність загальнозаводських і цехових підрозділів підприємства, а також енергоустаткування, призначених для виробництва, перетворення і передачі різних видів енергії, необхідних для нормального функціонування підприємства. 2 На великих і середніх підприємствах енергетичне господарство очолює головний енергетик. На невеликих підприємствах все енергетичне господарство може бути об’єднане в один - два цехи (дільниці) і підпорядковане головному механікові. Персонал енергетичних цехів підрозділяється на змінний персонал (який здійснює поточну експлуатацію устаткування) і ремонтно-монтажний. 3 Головне завдання енергетичного господарства – безперебійне постачання підприємства всіма необхідними видами енергії при дотриманні встановлених параметрів і з найменшими витратами. Значення енергетичного господарства підприємства обумовлене величезною роллю, яку відіграє енергія в сучасному виробництві. Від оптимальної організації енергетичного господарства багато в чому залежить ефективність роботи підприємства в цілому. 4 На сучасних підприємствах використовуються природні енергоресурси (енергоносії): нафту, вугілля, газ тощо і похідні енергоресурси (енергоносії): пару, стиснуте повітря, воду гарячу, електроенергію тощо. Сучасні підприємства одночасно і виробляють, і споживають енергію. Напрямки використання (споживання) енергії на підприємстві: як рушійна сила; у технологічних процесах; для освітлення, опалювання, вентиляції; для господарсько-побутових потреб. Енергопостачання підприємства може бути централізованим і децентралізованим. 5 Визначення потреби підприємства в енергії і енергоресурсах ґрунтується на складанні енергетичних (паливних) балансів. Енергобаланси складаються з витратної і прибуткової частин. Витратна частина енергетичного балансу включає потребу підприємства і його окремих підрозділів та установок в енергоресурсах. Прибуткова частина енергетичного балансу визначає раціональні джерела покриття цієї потреби як зі сторони, так і за рахунок власних джерел. 6 Визначення потреби підприємства в енергоресурсах базується на використанні питомих і укрупнених норм витрати енергії та енергоносіїв. Аналіз використання енергії базується на даних диференційованого первинного обліку. 7 Техніко-економічні показники енергетичного господарства об’єднуються в чотири групи: питома витрата палива на виробництво енергії; питома витрата енергії та енергоносіїв на одиницю виробленої продукції; собівартість виробництва енергії; енергоозброєність. Основні напрямки вдосконалення енергетичного господарства: вдосконалення енергоустаткування; використання найбільш економічних енергоресурсів; скорочення втрат при транспортуванні енергоресурсів; організація планування економії енергоресурсів. 5.3 Організація ремонтного господарства 5.3.1 Склад, функції, завдання і значення ремонтного господарства підприємства Ремонтне господарство – сукупність загальнозаводських і цехових підрозділів, призначених для підтримування устаткування підприємства в справному стані. Склад ремонтного господарства: а) загальнозаводські служби:

• відділ головного механіка;

• ремонтні цехи (ремонтно-механічний цех);

• змащувальне та емульсійне господарство;

• склади устаткування та запасних частин.

б) цехові служби:

• цехові ремонтні бюро (служби цехового механіка).

Функції, структура, кількісний склад різних підрозділів ремонтного господарства залежать від масштабів і складу ремонтних робіт, специфічних особливостей підприємства. Відділ головного механіка поєднує такі бюро (групи): а) конструкторсько-технологічне – виконує конструкторські й технологічні роботи, що пов’язані з ремонтом, модернізацією і доглядом за устаткуванням; б) планово-виробниче – здійснює планування роботи ремонтних цехів, диспетчерське управління та аналіз результатів роботи ремонтного господарства; в) планово-попереджувального ремонту (ППР) – здійснює загальне керівництво і контроль за дотриманням прийнятої системи ремонту, проводить розроблення планів-графіків ремонту, веде нормативне господарство, розробляє інструктивні матеріали. У складі бюро ППР організовуються:

• інспекторська група;

• група обліку і зберігання устаткування;

• група із запасних деталей;

• група ремонтно-змащувального господарства;

• група кранового устаткування.

Уразі, коли енергетичне господарство підприємства невелике, у відділі головного механіка організовується енергогрупа. Головне завдання ремонтного господарства – підтримка устаткування в стані постійної експлуатаційної готовності шляхом організації догляду, обслуговування і ремонту з мінімальними витратами при максимальному скороченні простоїв устаткування. Завдання ремонтної служби:

• паспортизація та атестація устаткування;

• розроблення технологічних процесів ремонту і їх оснащення;

• планування та виконання робіт з техобслуговування і ремонту устаткування;

• модернізація устаткування;

• вдосконалення організації праці робітників ремонтного господарства.

Значення ремонтного господарства пов’язане з тим, що:

• стан устаткування впливає на продуктивність праці, собівартість і якість продукції;

• ремонт устаткування підвищує робочий ресурс устаткування і техніки (середній ресурс будівельно-дорожніх машин після капітального ремонту становить 60 % ресурсу нових машин; ресурс капітально відремонтованих автомобілів і двигунів до них становить 30 – 40 % ресурсу нових виробів);

• несправність устаткування – причина порушення ритмічного ходу виробництва, травматизму, негативної дії на природне середовище;

• у зв’язку з великою зношеністю устаткування на більшості підприємств України проводяться великі обсягами ремонтних робіт.

Система планово-попереджувального ремонту Ремонт (франц. remonte, від remonter – поправити, поповнити, знову зібрати) – процес відновлення працездатності машин і устаткування. Технічне обслуговування – процес підтримки працездатності машин і устаткування. Сукупність цих процесів і складає систему обслуговування устаткування (рис. 5.3). Система непопереджувального обслуговування