Ознаки речення

1. Предикативність (від лат. praedicatio – висловлення, твердження)

Під поняттям розуміється загальна спів­віднесеність змісту речення з об’єктивної дійсністю.

Показується відношення ознаки (якості, властивості, дії тощо), вираженої при­судком, до предмета думки, вираженого підметом.

Основними засобами вираження предикативності є категорії модальності, часу, способу та особи.

2. Модальність (від лат. modus – спосіб)

Виражає ставлення мовця до вислов­люваного, а також його оцінку відношення повідомлюваного до об’єктивної дійсності. Вказується реальність чи ірреальність, можливість чи неможливість, ймовірність чи неймовірність того, про що повідомляється в реченні.

Засобами вираження модальності є категорія способу та особи дієслова, модальні слова, частки тощо.

3. Інтонаційна завершеність

Слугує, з одного боку, засобом оформ­лення речення, а з другого – засобом його відмежування від інших речень у мовному потоці.

Залежно від мети висловлювання розріз­няють інтонації повідомлення (розповідну), питальну, спонукальну, окличну.

4. Граматична організованість (цілісність)

Оформленість речення за синтаксичними правилами зв’язку слів (зміни форм слів для вираження відповідних смислових відно­шень, відповідний розподіл слів у певному порядку тощо).

5. Відносна смислова закінченість

Речення зазвичай виражає відносно завершену думку.

1. За метою висловлювання:

Розповідні –

речення, у яких про щось або про когось розповідається, описується; можуть бути стверджуваль­ними та запе­речними.

Питальні –

речення, у яких міститься пи­тання, що ви­магає відповіді або звернення уваги на щось, спонукання до роздумів за допомогою пи­тальних займен­ників, часток.

Спонукальні –

речення, у яких виража­ється спонукання до дії, наказ, вимога, заборона, порада, заклик, побажання тощо за допомогою дієслів наказового або умовного способів, неозначеної форми.

2. За емоційним забарвленням:

а) Неокличні

Знов серпень диха жовтим жаром (Є.Мал.).

Про що думаєш, синку? (Н.Риб.).

Ярино, не їдь зараз...(М.Ст.).

б) Окличні

Яке чудове сьогодні море!

А де ж тая веселая дівчина-дитина?! (Т.Шевч.).

Далі, далі від душного міста! (Л.Укр.).

3. За характером вираження відношення змісту до дійсності розрізняють:

Стверджувальні

Загальнозаперечні

Частково заперечні

Речення,

у яких підтверджується зв’язок між предметами та їх ознаками, станом або діями в реальній дійсності.

Вони не мають у собі заперечення.

Наприклад:

Вихователь творить найбільше багатство суспільства – людину (В.Сух.).

Речення,

у яких заперечується те, що говориться в при­судку (частка не стоїть перед присудком).

Наприклад:

Огню не спалити, грозі не зламати здобутого нами в боях (М.Рил.).

Речення,

у яких заперечується суб’єкт, означення чи об­ставина (частка не стоїть перед підметом, обстави­ною або означенням).

Наприклад: 1. Тільки не веселі, а смутні думки обхопили материну голову (П.Мирн.).

2.  Артем відповів не одразу (А.Гол.).

4. За наявністю необхідних за змістом членів розрізняють:

Неповні

Повні

Контекстуальні та ситуативні

Еліптичні

Речення,

у яких пропущений один або кілька членів речення (головних або другорядних), але їх легко можна встановити з контексту або ситуації мовлення. Наприклад:

а) контекстуальні:

1. Пташка красна своїм пір’ям,/ ¹ * а людина – своїм знанням/ ² (Нар. творч.).

2. – Де ти зустрів Олен­ку?

– У магазині!

б) ситуативні:

3. На вокзал? (біжиш, йдеш, спішиш, шкутиль­гаєш тощо).

Речення,

у яких пропущений член речення (присудок або його частина) не відновлюється ні з контексту, ні з ситуації, значення його підказується змістом речення, його будо­вою. У таких реченнях обов’язково наявні обставини місця, часу, причини або додаток. Наприклад:

1. А в небі – райдуга-веселка.

2. Для вас дорогі подарунки.

Речення,

у яких наявні всі члени речення, необхідні для їх розуміння поза кон­текстом і ситуацією мовлення.

Наприклад:

Я зустрів Оленку в магазині.

5. За наявністю другорядних членів речення бувають:

Поширені

Непоширені

Речення, у яких, крім граматич­ного центру, є один або більше другорядних членів. Наприклад:

Зелені гаї шумлять.

~~~~~ –––––––––––

Речення, у яких є тільки підмет і присудок або один із головних членів, другорядних членів речення в ньому нема. Наприклад:

Гаї шумлять.

–––––––––––

6. За складом предикативного граматичного центру:

Односкладні

Двоскладні

Речення, у яких є один головний член речення (підмет або присудок) і другого не потрібно.

Наприклад:

Літній вечір... Гори (які?) в млі,/ ¹ в золоті (які?) вершини / ² (О.Ол.);

(детальніше про односкладні речення див. схему 1, таблицю 3)

Речення, у яких два головні члени речення – підмет і присудок. Наприклад:

Тихо падає лапатий сніг.

7. За наявністю ускладнень:

Ускладнені

Неусклад­нені

однорідними членами

речення

відокремленими й уточнювальними членами речення

звертаннями

вставними і вставленими конструкціями

Названі засоби усклад­нення відсутні

Члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію і об’єднуються однаковими синтаксичними відношеннями до одного і того самого члена речення.

Наприклад: Любить він і ці ночі безвечірні, і цю тишу.

Другорядні члени речення (означення, прикладки, додатки, обставини), які виділяються інтонацією та розділовими знаками. Наприклад:

1. Над лугами, залитими квітневою повінню, холонув вечір, зануривши в мілкі прибережки хмари (Гр.Тют.).

2. Там, далеко, на Вкраїні, сяє сонечко ясне (П.Граб.).

Слово або сполучення слів, що називають особу чи предмет, до яких звертається мовець. Наприклад: Тамаро, принеси води.

Слова, словосполучення або речення, які граматично не пов’язані з чл. речення, але надають йому певного відтінку в значенні, виражають ставлення мовця

або інших до висловлюваного або пояснюють, уточнюють, доповнюють зміст речення. Наприклад:

1. В калині, кажуть, материна любов і мудрість (В.Скурат.).

2. Сяяло сонце, гралося з росою у блискітки – хто кого переблищить –

і зовсім не гріло (Гр.Тют.).