5. Міжнарожний валютний фонд і фондова форма розподілу суспільного продукту

МВФ засновано в 1945 p. згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції. Членами Фонду є 182 держави, в тому числі й Україна. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Основні цілі МВФ:

• Зміцнення міжнародного співробітництва в галузі валютної політики;

• Забезпечення життєздатності міжнародної системи платежів і стабілізація ринку іноземної валюти;

• Надання кредитів країнам-членам.

3 самого свого заснування МВФ мав на меті сприяти подоланню проблем неконвертованості валют, торговельних і платіжних обмежень, нестабільності валютного ринку, які панували в 30-ті й 40-вi роки. Найскладнішою є проблема стабілізації валютного ринку. Суттєва зміна позицій ключових валют (долар США, німецька марка, фунт стерлінгів) може дестабілізувати світові фінансові ринки. Для зниження валютного ризику центральні банки країни можуть скоротити операції з іноземною валютою, і це також зменшує ефективність функціонування міжнародного валютного ринку. Щоб запобігти такій ситуації, МВФ вдається до цілого комплексу заходів, які будуть розглянуто нижче.

1. Рада керуючих.

2. Виконавча рада (директорат).

3. Директор-розпорядник.

4. Комітет з розвитку.

Рада керуючих — вищий орган МВФ. Вона складається з керуючих від кожної країни-члена (звичайно це голови центральних банків або міністри фінансів) та їх заступників. Рада збирається на засідання раз на рік.

Компетенція Ради: прийняття нових членів, визначення їх квот, розподіл СДР, а також актуальні політичні питання, що постають перед МВФ. Рада може тимчасово припинити право участі якоїсь країни в процедурі голосування за порушення вимог Статуту.

Процедура голосування є суттєвим інструментом діяльності МВФ. В залежності від важливості питання, що обговорюється, рішення приймається простою або кваліфікованою більшістю. Звичайно рішення приймається простою більшістю, але з найважливіших питань необхідна "спеціальна більшість" — 70 або 85% голосів. Країни-члени мають неоднакову кількість голосів; вона залежить від частки кожної країни (квоти) в капіталі Фонду. Кожна держава має 250 базових (висхідних) голосів плюс ще по одному голосу за кожні 100 тисяч одиниць СДР, які вона має в Фонді. Тому розподіл голосів дуже нерівномірний.

Статус члена МВФ Україна отримала 3 вересня 1992 року. її квота в МВФ становила 997,3 млн. СПЗ (приблизно 1523 млн. дол. США), або 0,69 %. За результатами останнього перегляду квот на 1999 p. квота України становить 1921,0 млн. СПЗ, або 0,647 %.

Міжнародний валютний фонд виділив для України системну трансформаційну позику (СТФ) та резервний кредит «стенд-бай».

Загальна сума позики СТФ, рішення про надання якої було прийнято Фондом 26 жовтня 1994 p., становить 498, 65 млн. СДР. Ще в 1994 p. Україна отримала перший транш (371 млн.дол. США). За умовами МВФ кошти використовувались на збільшення офіційних резервів Національного банку, на проведення валютних інтервенцій для підтримки курсу національної валюти, а також для фінансування нестачі валютних коштів у економіці для покриття потреби в імпорті. Згідно з умовами надання Фондом системної трансформаційної позики строк боргового зобов’язання по ній становить 10 років, а термін відстрочки основних виплат (пільговий період, протягом якого необхідно сплачувати тільки відсотки) — 4,5 років.

Загальна сума резервного кредиту «стенд-бай», угода про надання якого укладена 7 квітня 1995 року, становить 997,3 млн. СДР (100 % квоти). Кошти цього кредиту спрямовуються у валютні резерви НБУ для створення стабільності валюти і покриття потреб платіжного балансу. Строк боргового зобов’язання — 5 років, термін відстрочки основних виплат — 3,25 року. Відсоткова ставка по кредитах МВФ становить 6—7 % на рік.

Загальні закупівлі іноземної валюти України у МВФ в 1998 фінансовому році становили 181 млн. СПЗ.

4 вересня 1998 p. була відкрита програма розширеного фінансування (EFF), яка передбачала кредит сумою 2,5—2,7 млрд. дол. на 3 роки. Умови кредиту були сформульовані в Меморандумі про економічну політику на період з 11.07.98 p. до 30.06.01 p. Більшість із виставлених на той час умов уже були виконані Україною в процесі отримання кредитів «стенд-бай». За результатами чергового аналізу стану виконання виставлених Фондом умов і аудиту Національного банку України фінансування за програмою EFF тимчасово призупинене. Уряд України докладає всіх зусиль до відновлення фінансування в межах цієї програми.

Крім фінансової, Україна отримує також консультативну і технічну допомогу, поточну інформацію і видання з міжнародних валютно-кредитних проблем.

ВИСНОВКИ

Фонди фінансових ресурсів є об’єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт.

Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси — це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту, що створюється упродовж певного часу в державі. Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, всіх видів і форм підприємницьких структур і населення У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих та децентралізованих фондів, а також державних фінансових інститутів (національного банку, державних страхових органів, державних кредитних установ). Інша частина фінансових ресурсів у державі знаходиться в розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина — у розпорядженні населення в формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та в інших фінансових установах.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин державний бюджет відіграє важливу роль, але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво та сферу соціальних відносин. Тому бюджет використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки та культури на всій території. Нині завдяки державному бюджетові України між галузями та регіонами, а також серед населення перерозподіляється майже 50% від усього обсягу вало-вого внутрішнього продукту.

Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, які перерозподіляються через бюджетну систему. Але за умов перехідної економіки провідна роль бюджету як в перерозподілі фінансових ресурсів зокрема, так і національного багатства в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет якраз є інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягнути іншими ме-тодами, у тому числі й ринковими.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція Українн // Закони України: В 12 т. — Т. 10. — С. 5—40.

2. Закон України "Про господарські товариства" //ВВРУ. - 1991. - №49. -C.682.

3. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" //ВВРУ. -1997. -№27. -C.181.

4. Закон України "Про похідні цінні папери" (проект) //Українська інвестиційна газета. -№18(188). -18 травня 1999 p. - C.5.

5. Закон України "Про товарну біржу" зі змінами і доловненнями, внесеними Законом України від 26 січня 1993 p. //www.nabu.kiev.ua.

6. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" //Україна-Визіпевз. -17-24 липня 2001 p. -№29. -C.5.

7. Закон України «Про власність» від 7.02.91 за № 697-XІІ // Закони України: В 12 т. - Т.І.- С. 173—188.

8. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96 №448/96-ВР // Закони України: В 12 т. — Т. 11. — С. 177—188.

9. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.98 № 710/ВР // Урядовий кур’єр. — 1997. — 12 грудня.

10. Указ Президента України «Про основні напрями розвитку фондового ринку України у 2000 році» від 30 жовтня 1999 р.

11. Мозговий 0. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2009.- 316 с.

12. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. 1. Савчук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2010. — 384 с.

13. Дeньги. Kpeдит. Бaнки: Учeбник для вyзoв/ E.Ф. Жyкoв, Л.M. Maкcимoвa, A.B. Пeчникoвa и дp.; Пoд peд. пpoф. E.Ф. Жyкoвa. - M.: ЮHИTИ, 2012. - 622 c.

14. Бaнкoвcкoe дeлo: Учeбник.- 4-e изд., пepepaб. и дoп. /Пoд peд. пpoф. B.И. Koлecникoвa, пpoф. Л.П. Kpoливeцкoй. - M.: Финaнcы и cтaтиcтикa, 2012.- 464 c.

15. Дзюблюк О.В., Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України. // Фінанси України, 2011, №1. – С. 11-18.

16. Вовчак О.Д. Роль банків в економіці України // Фінанси України, 2013. - №10. - С. 100-108.