26. Напрями впровадження освітньої політики в Україні.

Стратегія розвитку національної системи освіти має формуватись адекватно сучасним інтеграційним і глобалізаційним процесам, вимогам переходу до постін- дустріальної цивілізації, чим забезпечити стійкий рух і розвиток України в першій половині ХХІ століття, інтегрування національної системи освіти у європейський і світовий освітній простір.

Ключовими напрямами державної освітньої політики мають стати:

-реформування системи освіти на основі філософії «людиноцентризму» як стратегії національної освіти;

-оновлення законодавчo-нормативної бази системи освіти, адекватної вимогам часу;

-модернізація структури, змісту й організації освіти на за- садах компетентнісного підходу, переорієнтації змісту освіти на цілі сталого розвитку; -створення і забезпечення можливостей для реалізації різноманітних освітніх моделей, навчальних закладів різних типів і форм власності, різноманітних форм та засобів отримання освіти;

-побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді;

-забезпечення доступності та неперервності освіти впродовж життя;

- формування здоров’язбережного середовища, екологізації освіти, валеологічної культури учасників навчально- виховного процесу;

-розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті, підвищення якості освіти на інноваційній основі;

-інформатизація освіти, удосконалення бібліотечного та інформаційно-ресурсного забезпечення освіти і науки;

-забезпечення національного моніторингу системи освіти;

-підвищення соціального статусу педагогів;

-створення сучасної матеріально-технічної бази системи освіти.

27. Науковий статус аналізу освітньої політики як інструментального знання. Предмет аналізу освітньої політики.

АНАЛІЗ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ -визначення того, що робитьдержава, чому і з якими наслідками.

Аналіз освітньої політикиє відповіддю на питання – наскільки ефективними є заходи, що реалізуються, для вирішення поставленої мети.

Аналіз політики має наметі проникнути в сутність політики як цілісного суспільного явища, виявити на макро- і макрорівні її необхідні структурні елементи, внутрішні і зовнішні зв'язки та відносини, визначити основні тенденції та закономірності, що діють у різних суспільно-політичних системах, намітити найближчі і кінцеві перспективи її подальшого розвитку, а також виробити об'єктивні критерії соціального виміру політики.

Складність і багатогранність політики як суспільного явища дозволяє досліджувати її на макро-і мікрорівнях. У першому випадку досліджуються політичні явища і процеси, які відбуваються в рамках основних інститутів влади і управління, що мають відношення до всієї суспільної системи. У другому-описуються і аналізуються факти, пов'язані з поведінкою індивідів і малих груп в політичному середовищі.

Аналіз політики проводиться з тим, щоб виявити основні закономірності та тенденції функціонування та розвитку політики і таким чином пізнати сутність політики, пояснити її.

На основі знання політичних закономірностей виробляються раціональні принципи і норми політичної діяльності.

Освітня політика держави базується, перш за все, на цілому ряді принципів, що обумовлюють стратегію і тактику освітньої політики на конкретному етапі розвитку суспільства.

Освітня політика завжди ґрунтується на певному наборі цінностей, які визначаються філософськими, ідеологічними світоглядами реформаторів освіти.

Аналіз освітньої політики, як правило, проводиться в історичному ракурсі на основі трьох базових критеріїв:

- пріоритетів в галузі освіти;

- направляючої і регулюючої діяльності держави у сфері освіти;

- цілей і динаміки реформування національних систем освіти.

Існує багато визначень аналізу політики. Одне з них вказує, що аналіз політики – це вивчення того, що робить держава, чому і з якими наслідками. Іншими словами, аналіз політики можна вважати інструментом для відповіді на певні основні питання освітньої політики. Аналіз політики можна застосовувати до одного або всіх стадій процесу творення політики.

Предмет аналізу о.п. – політика, що є уособленням пошуку «шляхів оптимальної реалізації інтересів, суб’єктів політичної дії» у сфері освіти – держ. органів, інституцій громадського суспільства, бізнесу.

Для початку можна поставити такі стандартні запитання:

• Який існує загальний підхід до освіти?

• В який спосіб організовані програми, навчальний процес і адміністративні структури?

• Який існує кадровий порядок, управління та адміністрування?

Наступні запитання можуть бути більш специфічними:

• Чому була прийнята така політика і на чиїх умовах?

• На якій підставі цей вибір було обґрунтовано і в інтересах кого?

• Чому ця проблема стоїть напорядку денному в цей час?

• Які наслідки впровадження цієї політики?

Щоб знайти відповіді на ці та інші подібні запитання, аналітики повинні використовувати такі інструменти:

• теоретичні та статистичні дослідження;

• освітній моніторинг; аналіз і прогнози щодо існуючих тенденцій;

• консультації і оцінка політичних рішень;

• створення та впровадження програм і проектів.

Існує багато різних моделей і схем аналізу політики. Якщо аналіз відбувається на стадії обговорення можливих варіантів політики, часто застосовується наступна схема з восьми кроків:

1. Визначення об’єкту аналізу.

2. Збір відповідних фактів і даних.

3. Визначення загальних тенденцій і напрямків.

4. Формулювання політичних альтернатив.

5. Вибір критеріїв для обміркованого прийняття політичних рішень.

6. Передбачення можливих наслідків для кожної з альтернатив.

7. Оцінювання всіх "за" та "проти".

8. Вибір найпридатнішої опції.

Незалежні групи дослідників, центри аналізу політики, міжнародні агенції видають політичні документи, в яких вони аналізують конкретні політичні ініціативи або загальні тенденції розвитку національної політики.