12 Грудня 1995 р. Відбулася потужна демонстра­ція в Тулузі, в якій узяли участь 100-120 тис. Осіб.

Головним завданням Ж. Ширака стало вирішення соціальних конфліктів. Почалося здійснення реформ усієї системи соціального страху­вання, які передбачали збільшення прямих і непрямих податків, обов'язкові виплати до фондів соціального страхування, упоряд­кування проблеми імміграції.

Д) Взаємини Франції з Україною. У 90-ті рр. Франція посилила свою зовнішньополітичну актив­ність у Східній Європі. 24 січня 1992 р. вона визнала незалеж­ність України ї встановила з нею дипломатичні відносини.

Нині у Франції живуть 40 тис. осіб українського походження. Значний відсоток — діти від змішаних шлюбів українців із представ­никами інших національностей.

Вони потрапили сюди під час дру­гої світової війни. Тисячі людей було вивезено нацистами на приму­сові роботи до Франції; більшість залишилася там на постійне про­живання, асимілювалась і не вважає себе українцями.

90% Українців живуть у Парижі, Орлеані, Ліоні, Тулузі, Мар­селі, Бордо. Більшість має французьке громадянство. Багато укра­їнців — промислові робітники, зайняті малокваліфікованою пра­цею.

Є дрібні підприємці, незначна частина належить до інтеліген­ції (викладачі університетів, музиканти, художники, інженери).

Центром українського культурного життя вважається Париж. Тут працювали відомі художники і скульптори, музиканти і вчені.

У Парижі є бібліотека імені Симона Петлюри, діє Центр до­кументальних матеріалів з україністики, який налічує 30 тис. томів. У Сорбонському університеті при Інституті східних мов і цивілі­зацій знаходиться Архів української еміграції у Франції.

У Франції існують масові громадські організації. Серед них — Українське академічне товариство, Українське товариство імені Т.Г.Шевченка, Товариство імені М.Шашкевича, Франко-українське товариство.

2/3 українців у Франції належать до української католицької (уніатської) церкви. Інші віруючі відвідують Українську автокефаль­ну православну, римсько-католицьку, протестантську церкви.

 

Лекція 2

Країни Західної Європи у другій половині XX — та початку XXI ст.

1. Німеччина.

А) Розкол Німеччини на ФРН та НДР. Для Німеччини друга світова війна скінчилася 8 травня 1945 р. Країна як суверенна держава перестала існувати.

Між союзниками було досягнуто угоди про чотири зони оку­пації Німеччини.

2 грудня 1946 р. між Британією та США було підписано уго­ду про об'єднання їхніх зон окупації. Так виникла Бізонія.

У лютому 1948 р. до цієї угоди приєдналася Франція, а Бізонія транс­формувалася в Тризонію.

20 червня 1948 р. в західних зонах було проведено грошову реформу, вводилася нова німецька марка.

Реформа зупинила ін­фляцію, сприяла зникненню "чорного" ринку. Склалися умови для відновлення економіки.

На кінець року промислове виробни­цтво збільшилося в півтора раза, а в 1949 р. сягнуло довоєнного рівня,

До складу Західної Німеччини у 1949 р, увійшли 11 земель (після об'єднання Бадену і Вюртембергу — 10), кожна з яких мала свою конституцію, законодавчі, виконавчі та судові органи.

За формою правління Федеративна Республіка Німеччини (ФРН) стала парламентською республікою.

Функції парламенту виконує бундестаг, депутати якого обираються на чотири роки. 

Функції президента країни суто представницькі, зате влада канцлера, керівника уряду, якого обирає бундестаг, надзвичайно велика.

Перші парламентські вибори відбулися 14 серпня 1949 р. 

73-річний лідер ХДС — ХССК. Аденауер, обраний на посаду федерального канцлера, 20 вересня 1949 р. сформував ко­аліційний уряд. Цим завершився процес утворення Федеративної Республіки Німеччини.

Радянська сторона, готова до такого розвитку подій, 30 травня 1949 р. затвер­дила конституцію, розроблену народною радою, а 7 жовтня 1949 р. проголосила утворення Німецької Демократичної Рес­публіки (НДР) на території своєї зони окупації. Як і всю Німеччину, на дві зони було переділено Берлін: його східна ча­стина стала столицею НДР, а західна — самокерованою територією, економічно і політично пов'язаною з ФРН.

Президентом НДР став комуніст Вільгельм Пік, а керівником уряду — соціаліст Отто Гротеволь. Соціалістич­на єдина партія Німеччини (СЄПН)фак­тично узурпувала всю владу в країні й розпочала будівництво соціалізму за ра­дянським зразком. Розкол Німеччини тривав 40 років.

Б) Західнонімецьке "економічне диво". Перші роки існування ФРН були відзначені високими й ста­більними темпами промислового розвитку. Вже в 1951 р. загаль­ний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936 р., а в 1956 р. він подвоївся. Середньорічний приріст промислової продукції становив за період із 1950 р. по 1960 р. 9,6% проти 4% у США і 3% у Великій Британії, Німецькому "економічно­му диву" сприяло кілька факторів. По-перше, значною мірою пощастило зберегти промисловий потенціал західної частини країни. По-друге, було вдосталь дешевої робочої сили, особ­ливо після репатріації 9 млн німців зі Східної Пруссії та інших районів. Заробітна платня робітників у перші повоєнні роки була значно меншою від довоєнної, а робочий тиждень стано­вив 50—52 години. По-третє, США надали Західній Німеччині 3,9 млрд доларів "стартової допомоги" за планом Маршалла.

Крім того, ФРН у 50-х рр. практично не мала військових витрат. Це дало можливість значно заощадити кошти.

Золотий запас ФРН на початку 60-х рр. перевищив запаси Великої Британії, Франції та Скандинавських країн разом узятих. Усе це сприяло пе­ретворенню Західної Німеччини в одну з найпередовіших в економічно­му аспекті держав світу.

Визнаним архітектором німецько­го "економічного дива" був Л.Ер­гард, беззмінний міністр економіки в урядах К.Аденауера, а потім і канц­лер. Він разом із групою неолібераль­них економістів створив теорію "со­ціального ринкового господарства", в якій напрочуд успішно поєднувалися особиста ініціатива підприємців, віль­на конкуренція з елементами держав­ного регулювання.

В) Об'єднання Німеччини. Зовсім іншим шляхом розвивалась НДР. За роки будівництва соціалізму за радянським зразком республіка досягла певних успіхів у розбудові державної промисловості, в сільському господарстві було проведено кооперацію, створено систему безкоштовної освіти та медичної допомоги, пенсійного забезпечення. У містах велося до­сить інтенсивне житлове будівництво. У цілому життєвий рівень жителів НДР був найвищим серед країн соціалізму, одначе поступо­во в суспільстві наростала соціальна напруженість.

У другій половині 80-х рр. населення НДР виявляло чимраз більше невдоволення всевладдям СЄПН та органів безпеки, від­сутністю елементарних громадянських прав і свобод, цензурою, забороною приватних поїздок до ФРН та інших західних країн, ізоляцією НДР від вільного світу.

Обурення й протести громадськості викликали фальсифікація результатів виборів до місцевих органів влади у травні 1989 р. Групи інакомислячих стали об'єднуватися в широкий демократичний рух під назввю "Новий форум": Улітку того ж року набули масового характеру втечі громадян НДР на Захід, які стали мож­ливими після відкриття Угорщиною свого кордону з Австрією для.туристів із НДР. Десятки тисяч східних німців поспішили скористатися можливістю покинути "державу робітників і селян". Одночасно у Лейпцигу, Дрездені, Берліні та інших містах, НДР почали проводитися масові демонстрації з вимогами свободи і демократичних змін.

Незважаючи на кадрові зміни у СЄПН, стихійні демонстрації у містах НДР тривали, влада поступово втрачала контроль над перебігом подій.

Знаменною подією стало відкриття під тиском народних мас у ніч проти 10 листопада 1989 р. кордону між Східним і Західним Берліном. СумнозвіснаБерлінська стіна впала. Вона простояла 28 років. За цей час більше 5 тис. втікачів із Східного Берліна зуміли подолати лихий бар'єр, але кілька сот перебіжчиків було вбито, понад 3 тис. затримано й засуджено.

Постало питання про об'єднання двох німецьких держав. Конституція передбачала входження східних земель до ФРН пі­сля ліквідації НДР. У березні 1990 р. в НДР на виборах перемог­ли християнські демократи, які погодилися на об'єднання Німеч­чини на умовах ФРН.

У Берліні 31 серпня 1990 р. було підписано договір про об'єд­нання ФРН і НДР, який передбачав входження Східної Німеччи­ни до складу ФРН.

СРСР спершу виступав за перетворення об'єднаної Німеччи­ни в нейтральну країну. Коли цю вимогу було відхилено СІНА, Великою Британією та Францією, керівництво СРСР пішло на принципову поступку І погодилося, що Німеччина залишиться членом НАТО. 12 вересня у Москві представники ФРН, НДР, СРСР, США, Великої Британії та Франції підписали договір про остаточне врегулювання німецької проблеми.

Тоді ж було погоджено, а в листопаді підписано Договір про добросусідство, партнерство і співробітництво між СРСР та Ні­меччиною.

СРСР зобов'язався вивести радянські війська зі Східної Німеччини впродовж 3-4 років, а ФРН — скоротити армію до 370 тис. військовиків. Об'єднана Німеччина відмовилася від виробництва, збереження й застосування атомної, біологічної та хімічної зброї.

В урочистій обстановці 3 жовтня 1990 р. було проголошено акт возз'єднання Німеччини, що стало подією великої історичної ваги не тільки для німецького народу, а й для Європи і світу. 2 грудня були проведені вибори до бундестагу об'єднаної Німеч­чини, на яких переміг альянс ХДС — ХСС. Федеральним канц­лером залишився Г.Коль, який сформував уряд у коаліції з ВДП.

Г) Здобутки і проблеми. Об'єднання Німеччини стало найважливішою подією в її по­воєнній історії, але й поставило перед країною низку проблем. По-перше, це була проблема інтеграції державної планової еко­номіки колишньої НДР у ринкову економіку ФРН. За нових умов багато підприємств виявилися неконкурентоспроможними і збанк­рутіли. Значно зросло безробіття. Це, своєю чергою, посилило соціальну напруженість.

По-друге, постала проблема збільшення соціальних витрат і капіталовкладень в економіку східних земель. З цією метою дове­лося збільшити податки, а це викликало невдоволення населення західної частини Німеччини.

По-третє, загострилася проблема іноземних робітників, яких у країні налічувалося понад 5 млн. Корінне населення почало розглядати їх як конкурентів на робочі місця. У деяких містах виникли сутички, були людські жертви.

Сьогодні об'єднана Німеччина (близько 80 млн жителів) — провідна індустріальна держава світу, повноправний член міжна­родного товариства.

Великою проблемою для Німеччини є масова імміграція з країн колишнього СРСР, Югославії, Близького та Середнього Сходу. Імміграція породжує соціальну напруженість у німецьких містаж, викликає невдоволення окремих прошарків населення. Це, своєю чергою, призводить до появи неонацистських, расових та інших агресивних угруповань. Одначе держава у змозі навести порядок і покінчити з будь-якими проявами насильства,

Німеччина сьогодні — це міцна, правова демократична кра­їна, яка забезпечує своїм громадянам гідний рівень життя і соці­альний захист.

У 80—90-х рр. канцлер ФРН Г.Коль був активним поборни­ком європейської інтеграції, "атлантичної солідарності". Водно­час канцлер виступав за обмеження впливу США у Європі, напо­легливо шукав нові шляхи і форми співробітництва ФРН із кра­їнами Східної Європи. Соціал-демократ Г.Шредер продовжує цей курс, але вважає, що надавати кредити і здійснювати допо­могу східноєвропейським країнам слід лише в тому випадку, коли вони справді обрали шлях демократії та ринкових відносин, і не погоджується на "прощення" Німеччиною старих боргів СРСР і Російської Федерації.

Д) Українсько-німецькі відносини. З Україною Німеччина підтримує нормальні відносини. Од­нією з перших вона визнала незалежність України, а 17 січня 1992 р. між двома державами встановлено дипломатичні відносини.

У сфері зовнішньої торгівлі Німеччина була й залишається одним із найважливіших партнерів України. Україна входить до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі.

Подальша інтенсифікація українсько-німецького економічно­го співробітництва повинна набути конкретної реалізації у ви­гляді спільних інвестиційних проектів. Серед них варто згадати реконструкцію залізниці Львів — Варшава — Берлін, налагоджен­ня виробництва в Україні зернозбиральних комбайнів на рівні світових взірців, залучення німецьких фірм до перебудови енер­гетичної сфери та вуглевидобувної промисловості України, до подолання наслідків чорнобильської катастрофи. ФРН за обся­гом капіталовкладень в економіку України посідає друге місце у світі серед іноземних інвесторів. Значна частина німецьких пря­мих інвестицій здійснюється через спільні підприємства, яких зареєстровано понад 400.

 

2. Італія.

 

А) Проголошення республіки. Італія вийшла з війни з украй розладнаною економікою. Вона втратила третину національного багатства. 20% промислових підприємств, 60% шосейних доріг і 40% залізниць було зруйновано.

У політичному житті Італії провідну роль відігравали сили і партії, які очолювали антифашистську боротьбу та рух Опору в роки війни, зокремакомуністична й соціалістична партії. У 1946 р, вони підписали пакт про єдність дій.

Найбільш масовою і впливовою партією післявоєнної Італії ста­ла Християнсько-демократична партія (ХДП).

Програма партії передбачала демократизацію політичного життя країни, надання автономії окремим регіонам, проведення аграрної реформи. ХДП підтримував Ватикан, що сприяло поширенню їхньої соціальної бази.

У листопаді 1945 р. після урядової кризи було сформовано новий уряд, що його очолив лідер ХДП де Гаспері, в минулому завідувач бібліотеки Ватикану. Комуністи й соціалі­сти також входили до уряду.