Елемент оформлення видання
Елемент оформлення — одна з складових частин зовнішньої форми друкованого видання, якій властива певна функція при передаванні змісту і має власне призначення та ряд специфічних ознак, які дозволяють виділити даний елемент з усієї системи оформлення.
З перших друкованих видань склалася певна побудова книги та почали використовуватися елементи художнього оформлення видання:
Колофон – вихідні данні у кінці книги. В яких розповідається про рік видання, вказується імя замовника та друкаря/видавця (уперше зафіксовано у 1457 р – «Псалтирь» Фауста Шьоффера).
Сигнети - фірмовий герб видавництва (там же, у вигляді двох щитів. У подальшому розміщувались на титульній сторінці)
Еррата – листок-перелік помилок у тексті (від лат. Errata) розміщувався у кінці видання (уперше у 1457 р – там же)
Титульний лист – перша сторінка видання з назвою, коло фоном та сігнетами.(уперше у 1476 р. в «Астрологічному або астрономічному календарі» Ерхарда Ратольда з Аугсбурга)
Регістр – аналог оглавлення але для друкарів-складальників(палітурників) книги, розміщувався у кінці книги та складався з початкових слів зошитів.
Кустоди – друк малими літерами на останній сторінці зошиту перших слів першої сторінки наступного зошиту.
Нумерація листів (філіація) – колонцифри у теперішньому розумінні. (вперше у книзі Миколи Гету з Кьольна, 1470 р)
Ілюстрації (друковані) – вперше зафіксовані в книгах друкаря Пастера А. у 1461 р.
Формати (долі паперового аркушу) – 1/2 - in folio; 1/4 - in kvarto; 1/8 – in octavo.
Стиль оформлення видання визначається через аналіз композиційно-графічної моделі, в якій усі елементи оформлення мають своє місце. Такою моделлю на практиці служить жорсткий макет, оснований на таких комплексних елементів:
формат набору (розмірні характеристики, кількість та розмір колонок, текстові та титульні шрифти тощо);
заголовний комплекс (система рубрикації);
постійне місце на сторінці;
елементи виділення (декоративні, пробільні);
принципи верстки (схема розташування текстових та ілюстративних матеріалів).
Елементи оформлення видання розділяють на такі основні групи: шрифтові; пробільні; декоративні; зображальні.
Будь-яка складова видання належить до однієї з цих груп. Наприклад, лінійки належать до групи декоративних елементів, діаграма — до зображальних, назва рубрики — до шрифтових.
Шрифт - закінчений набір символів певного стилю, розміру і зображення, що має свою назву. Характерними ознаками шрифту є кегль, накреслення і малюнок (гарнітура). Зазвичай шрифт має чотири зображення: нормальний, напівжирний, курсив і напівжирний курсив. Шрифти, вживані в настільних видавничих системах, підрозділяються на растрові і векторні. У растрових шрифтах кожен символ представляється у вигляді сукупності пікселів за визначеним для нього шаблоном. При цьому на відміну від векторних шрифтів, для кожного розміру (кегля) шрифту потрібний свій шаблон. Векторні шрифти базуються на математичному описі кожного символу у вигляді набору векторів певного розміру і напряму. Даний тип шрифтів легко масштабується простим множенням або діленням базових величин (довжин) векторів на коефіцієнт масштабування. Інший термін fount. Вимірюється у пунктах (12 п = 1 цицеро)
Пробільні - міжлітерні, міжслівні, міжрядкові, міжколонкові, навколо заголовків, резюме, колонтитулів, зображальних елементів і підписів, поля.
Декоративні - декоративними елементами називаються елементи, призначення яких полягає у виділенні або відокремленні інших елементів, групуванні окремих матеріалів. Декоративні елементи надають специфічних рис оформленню того чи іншого видання (або типу видання). Їх відсутність погіршує орієнтацію читача на сторінках газети, розмиває межі між матеріалами, послаблює деякі акценти, але не змінює зміст. До декоративних елементів належать лінійки, повні або неповні рамки; різноманітні фігурні позначки, кінцівки; плашки, підкладки; ініціал.
Зображальні - переважно використовують три види зображальних елементів: фотографічні (тонові), нефотографічні (штрихові), інфографіка. Інфографіка у вигляді діаграм, карт, таблиць.
Комплекси елементів оформлення - сполучення одного елемента з іншими супроводжується певним набором специфічних співвідносних характеристик.