Система сучасного міжнародного публічного права

Щоб краще усвідомити систему сучасного міжнародного права, згадаємо, що собою являє міжнародне право. Відомо, що це особлива правова система договірних і звичайних юридичних норм, що регулюють міждержавні відносини з метою забезпечення миру і співробітництва. Це поняття проливає певне світло і на поняття системи міжнародного права, оскільки її можна визначити як сукупність юридичних норм особливої властивості, що регламентують весь комплекс правовідносин між суб'єктами міжнародного права.     Нагадаємо, що особлива властивість юридичних норм міжнародного права обумовлена особливостями їхньої юридичної природи, оскільки вони з'являються у процесі узгодження воль суб'єктів міжнародного права і їх дотримуються добровільно. Характеризуючи систему сучасного міжнародного права в цілому і відмічаючи її основні ознаки, слід зазначити, що деякою мірою ці ознаки схожі з тими відмінностями, які відзначалися при загальній характеристиці міжнародного права. Однак розходження все-таки є, і можна констатувати, що в якості основних ознак системи сучасного міжнародного права слід відзначити:     1) цілісність обумовленої конкретної сфери дії (тобто сфери міжнародного права);     2) специфічність співвідношення з іншими міжнародними нормативними системами, і особливо із системами внутрішньодержавного права;     3) стрункість структури конкретних елементів системи;     4) особливу характеристику суб'єктів міжнародного права.     Беручи до уваги те, що три з названих ознак не вимагають спеціальною пояснення і деякою мірою вже розглядалися й надалі їм буде приділено увагу, зупинимося на структурі складу і змісті конкретних елементів системи міжнародного права. До таких елементів належать:     - цілі міжнародного права, за Статутом ООН, як базові положення, що характеризують сучасне міжнародне право;     - норми міжнародного права як його первинні елементи;     - принципи міжнародного права як найважливіші положення, що мають вищу юридичну чинність;     - інститути міжнародного права як групи норм, що регулюють однорідні правовідносини;     - галузі міжнародного права як сукупності норм і принципів, які регулюють правовідносини у певній галузі, що складає специфічний предмет міжнародного права і пов'язана зі специфічною групою об'єктів міжнародного права.     Розглянемо дещо детальніше ці структурні елементи. У преамбулі Статуту ООН сформульовані такі цілі:     - "позбавити прийдешні покоління від бідувань війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе";     - "знов утвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність великих і малих націй";     - "створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що випливають із договорів та інших джерел права";     - "сприяти соціальному прогресу і поліпшенню ділового життя при більшій свободі".     В літературі міжнародного права можна зустріти думку про те, що як одну з цілей Статут ООН розглядає організацію міжнародного співробітництва. З цим можна погоджуватись, а можна й не погоджуватися. Досягнення всеосяжного міжнародного співробітництва і його розвитку можна уявити як одну з цілей, поставлених перед ООН. однак логічніше розглядати міжнародне співробітництво не як піль, а як один із найважливіших засобів у справі зміцнення миру реалізації прав людини і досягнення інших цілей, за Статутом ООН. Відповідно до букви і духу Статуту (ЗОН. воно виглядає саме так, і це підтверджується тим, що міжнародне співробітництво відображене в Статуті ООН як один із основних принципів сучасного міжнародного права.     Норми міжнародного права - це його первинні елементи. Вони дуже різноманітні і мають широку класифікацію. Питання про класифікацію норм міжнародного права є поглибленням питання про систему міжнародного права, воно більш детально характеризує цю систему. Розвиток і вдосконалення міжнародних відносин стимулює і вимагає подальшого розвитку і вдосконалення норм міжнародного права, що позначається, у свою чергу, на розвитку його системи й удосконаленні питань класифікації норм міжнародного права, а також на визначенні критеріїв такої класифікації.     На практиці цими питаннями займається доктрина. На сучасному етапі норми міжнародного права можна класифікувати, враховуючи такі критерії:     - зміст і місце в загальній системі міжнародного права (тобто їхня значимість);     - сфера дії норм міжнародного права;     - міра юридичної сили норм міжнародного права;     - органи, що їх приймають (тобто ієрархія);     - спосіб створення і форма існування норм міжнародного права;     - спосіб регулювання (ті, що забороняють, зобов'язують, уповноважують).     Є й інші критерії.     За змістом і значимістю в загальній системі міжнародного права норми класифікуються на цілі, принципи і норми. Така градація може бути обгрунтована положеннями Статуту ООН. розділ 1 якого так і називається "'Цілі та принципи". Що ж стосується норм, то їхня наявність визначається всім змістом міжнародного права.     За сферою дії норм міжнародного права вони класифікуються на універсальні, регіональні, партикулярні (локальні). За цим критерієм можна також виділити і спеціальні норми.     За ступенем юридичної чинності норми міжнародного права класифікуються як імперативні (jus cogens) і позитивні. Певне значення також має те, ким створюються норми міжнародного права (тобто їхня ієрархія). На підставі ст. 103 Статуту ООН норми розрізняються за органами, що їх приймають:     - норми Статуту ООН (ст. 103);     - норми, прийняті главами держав;     - норми, прийняті главами урядів;     - норми, прийняті главами відомств.     За способом створення і формою існування норми міжнародного права класифікують на договірні, звичаєві і рішення міжнародних організацій.     У порядку певної відособленості можна також виділити процесуальні норми, що мають своїм призначенням регулювання процесу створення норм міжнародного права, їхньої дії і припинення дії норм міжнародного права. .У легітимації процесуальних норм важливу роль відіграє Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 p., значна частина положень якої носить процесуальний характер. Це, у свою чергу, дозволяє говорити про формування нової галузі міжнародного права - процесуального права.     Як уже вказувалося, принципи міжнародного права визначаються як загальновизнані норми, що мають найбільше юридичне значення у вирішенні найважливіших проблем міжнародних відносин. Вони володіють вищою юридичною чинністю, носять імперативний характер (jus cogens) і відображають основний зміст сучасного міжнародного права. Разом із тим, і це теж відзначалося, основні принципи сучасного міжнародного права необхідно відрізняти від загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями, під якими розуміються положення, що не є нормами права, але які можна використовувати при застосуванні і тлумаченні норм міжнародного права (наприклад, "рівний над рівним влади не має", "ніхто не може передати комусь права більші, ніж він має сам", "спеціальний закон скасовує загальний закон", "наступний закон скасовує попередній" та ін.).     Як уже відзначалося, інститут міжнародного права - це група, сукупність правових норм, що регламентують якісь однорідні правовідносини. Існування правових норм, що регулюють однорідні правовідносини, - явище, продиктоване необхідністю розрізняти правові норми за характером регульованих правовідносин. Це упорядковує наші уявлення про систему права. Інститут міжнародного права являє собою дуже численний елемент. У числі найбільш відомих можна назвати такі інститути сучасного міжнародного права: власності, відповідальності, міжнародного визнання, притулку, територіальних вод, захисту прав дитини та ін.     У сучасному міжнародному праві у процесі його розвитку спостерігається явище розростання окремих інститутів права і перетворення їх на галузі. Прикладом такого перетворення є атомне право, екологічне право, право міжнародних договорів та ін.     Як уже відзначалося, галузь міжнародного права являє собою сукупність норм і принципів, які регулюють правовідносини у певній галузі, що складає специфічний предмет міжнародного права. Отже, критерієм диференціації норм і принципів міжнародного права є предмет міжнародного права. Предмет міжнародного права — це цілком визначена правова категорія, під якою розуміються міжнародні правовідносини, що складаються в процесі діяльності суб'єктів міжнародного права.     Відповідно до теорії сучасного міжнародного права під поняття його предмета підпадає весь комплекс міжнародних правовідносин і весь цей комплекс являє собою загальний предмет.     Однак, враховуючи те, що правовідносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування, дуже різноманітні, оскільки з'являються вони у різних сферах діяльності, і беручи до уваги те, що кожна з цих різних сфер діяльності має свою специфіку (морську, договірну, екологічну, економічну атомну та ін.), природно припустити, що в кожній із подібних сфер (галузей) складаються свої специфічні правовідносини, що, у свою чергу і утворюють специфічний предмет міжнародного права тієї або іншої галузі міжнародно-правових відносин.     Таким чином, юридичним критерієм розмежування норм і принципів міжнародного права на галузі права є специфічний предмет міжнародного права, що регламентує правовідносини суб'єктів права у певній галузі.     Крім цих елементів системи міжнародного права для повноти її характеристики варто нагадати, що в цілому міжнародне право поділяється на публічне і приватне. Публічне право регулює правовідносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права. Воно регламентує найбільш глобальні сфери правовідносин, до числа яких можна віднести питання міжнародного співробітництва у галузі забезпечення миру й безпеки, забезпечення прав людини, охорони навколишнього середовища, а також питання теоретичного плану.     Приватне міжнародне право регулює цивільно-правові відносини, у котрих зазвичай фігурує іноземний елемент.     Публічне право, у свою чергу, поділяється на дві частини - загальну й особливу. Загальна частина охоплює питання загального значення, до яких варто віднести: основні принципи міжнародного права, його систему, юридичну природу і сферу дії, міжнародну правосуб'єктність держав, механізм міжнародно-правового регулювання та ін.     До особливої частини входять питання, що визначають право міжнародних договорів, права і свободи людини, правові аспекти території і територіального верховенства, міжнародних організацій, охорони навколишнього середовища, а також норми різних галузей міжнародного права.     Таким чином, у порядку загальної характеристики слід зазначити, що система сучасного міжнародного права, включивши в себе основні ознаки сучасного міжнародного права:     1. Стала носити більш імперативний характер, що значно підвищило роль міжнародного права у регулюванні міжнародних відносин.     2. Обумовила установлення певної ієрархії норм міжнародного права, що більш конкретно визначило їхню роль і місце в загальній схемі системи і дозволило спростити процес подолання колізій при їх реалізації.     3. Створює більш сприятливі умови у правотворчому процесі створення нових норм.     4. Сприяє більш ефективній трансформації його норм у національні правові системи.     5. До теперішнього часу єдиного погляду на систему сучасного міжнародного права в доктрині не існує. Багато авторів створюють свої системи або взагалі заперечують їх наявність. Однак в одному відношенні всі єдині: існують норми, принципи, інститути і галузі сучасного міжнародного права, і це вже система.     Вивчаючи питання про систему сучасного міжнародного права, необхідно звернути увагу на ту різницю, що існує між поняттями "система міжнародного права" і "структура міжнародного права". Цікаво, що найвизначніший у радянській доктрині міжнародного права дослідник теорії системи міжнародного права Фельдман Д. І. у своїй роботі "Система міжнародного права" (Казань, 1983), глибоко розглядаючи різні аспекти цієї теми, такої різниці не наводить. Однак вона існує і в загальному плані виражається утому, що поняття "система міжнародного права" значно ширше, оскільки розгляд питання про систему міжнародного права показує цілісність сфери дії міжнародного права, специфіку співвідношення з іншими нормативними системами, і особливо із системами внутрішньодержавного права, а також особливості суб'єктів міжнародного права і особливості їхніх взаємовідносин.

4. Джерела сучасного міжнародного публічного права.

Питання про джерела міжнародного права, взагалі, і утворення цих джерел, зокрема, значною мірою сприяє, як додатковий матеріал, більш глибокому розумінню і з'ясуванню юридичної природи міжнародного права. У свою чергу, розуміння юридичної природи міжнародного права дає можливість краще засвоїти питання про джерела.     Така взаємодія і взаємозалежність цих питань пояснюється тим, що в їхній основі лежить єдиний елемент - міжнародно-правова норма. Ця норма, як першоцеглинка. являє собою як основу всього міжнародного права, так і основу найважливіших його джерел, у якості яких виступають міжнародні договори і міжнародні звичаї.     У загальному плані джерела міжнародного права - це форми, за допомогою яких виражається і закріплюється якесь правило (або комплекс правил) поведінки суб'єктів міжнародного права. В основі цих правил (норм) лежить міжнародне визнання, що досягається, як це вже відзначалося, узгодженням воль суб'єктів міжнародного права або визнанням із боку цих суб'єктів правомірності довгостроково існуючої практики застосування.     Не виключені й інші випадки появи джерел міжнародного права. У доктрині міжнародного права прийнята класифікація його джерел, що визнає в якості таких два види джерел: основні і допоміжні. До основних належать міжнародні договори і міжнародні звичаї. У якості допоміжних можуть розглядатися резолюції Міжнародних організацій, рішення міжнародних судів та арбітражне, а також положення доктрин. Можливі її інші форми допоміжних джерел.     Дуже характерними у сфері визначення джерел міжнародного права є положення Статуту Міжнародного Суду ООН.     Стаття 38 Статуту джерелами міжнародного права називає:     - міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні (тобто договори);     - міжнародні звичаї як доказ загальної практики, що визнана як правова норма:     - загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;     - судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй — як допоміжний засіб для визначення правових норм.     Міжнародно-правовий договір, за змістом Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 p., є найважливішим джерелом сучасного міжнародного права.     У процесі народження міжнародного договору чітко визначаються дві стадії формування правової норми:     - вироблення змісту правила (норми) як початок процесу усвідомленого узгодження воль суб'єктів;     - визнання цього правила як обов'язкової норми, як кінцевого моменту узгодження воль суб'єктів, що породжує юридично обов'язкову силу норми.     Друга стадія є вирішальною, тому що саме вона надає змісту правила зобов'язуючий (юридичний) характер, оскільки об'єкти міжнародного права, схвалюючи зміст правила, тим самим визнають його юридичною нормою і зв'язують себе зобов'язанням її виконання.     Міжнародний звичай - це правило поведінки, що склалося в результаті тривалого застосування і визнане державами як обов'язкове.     Протягом багатьох століть звичай був основним джерелом міжнародного права, і лише з кінця XIX століття звичаї стали перекочовувати в договірне право, і отже, сфера дії звичайного права звузилася.     Договір і звичай є універсальними, тобто загальними джерелами міжнародного права, і їхня юридична чинність обгрунтована самою суттю міжнародного права (тобто загальним визнанням і добровільним дотриманням). Це традиційні джерела. Однак вони, як джерела, не єдині.     До інших джерел сучасного міжнародного права варто віднести резолюції міжнародних оргашзаііій (особливо спеціалізованих установ ООН), акти міжнародних конвенцій і нарад,' рішення Міжнародного     Ряд учених розглядає резолюції міжнародних організацій та акти міжнародних конференцій і нарад як джерела "м'якого права" (зокрема І. І. Лукашук). До числа таких актів можна віднести Заключний акт НБСЄ 1975 р. і Резолюції з проблем захисту навколишнього середовища Конференції в Ріо-де-Жанейро 1992 p.. Паризьку хартію для нової Європи 1990 р. Однак, щоб акти міжнародних конференцій і нарад стали джерелами міжнародного права, необхідна яскраво виражена згода на це учасників конференції або наради. Щодо резолюцій міжнародних організацій, то необхідне ще й визнання цих резолюцій як джерела державами членами організацій Суду ООН та ін., а також різні прецеденти. Практика використання прецедентів останнім часом розширюється і навіть одержала назву "прецедентне право".     Аналіз зазначених джерел міжнародного права, особливо аналіз процесу їх появи, показує, що їхні характеристики мають як спільні риси, так і певні відмінності.     До спільних рис основних джерел варто віднести характер їхньої юридичної природи, що виражається в узгодженості, загальновизнаності і в добровільному та сумлінному дотриманні всіма суб'єктами міжнародного права. Відмінності ж виражаються в тому, що процес утворення їхньої юридичної природи не ідентичний. Міжнародному договору властиве узгодження воль, в основі якого лежить усвідомлення і публічне вираження своєї волі шляхом голосування. Для міжнародного звичаю властива практика спонтанного і мовчазного застосування залежно від випадку, в чому проглядаються елементи стихійного розвитку міжнародного права. До того ж, роль договору і звичаю в системі основних джерел, їхня юридична чинність, середовище застосування та інші параметри їхнього існування неоднозначні, як неоднозначні в цьому питанні й думки юристів-міжнародників. Ця неоднозначність відноситься до обсягу сфери застосування договору і звичаю (одні стверджують, що сфера договірного права розширюється, а звичаєвого звужується, інші дотримуються протилежної думки), до проблеми ієрархії між цими двома джерелами, до питань виникнення так званих нетрадиційних (нових) звичаїв, а також до проблеми кваліфікації норми поведінки, що склалася як міжнародний звичай.     Беручи до уваги те, що питання, які належать до міжнародних договорів і звичаїв, надалі будуть розглядатися більш докладно, зупинимося дещо детальніше на питанні про інші джерела міжнародного права.     У питанні про інші джерела міжнародного права насамперед виникає проблема поняття і практичного застосування названого у ст. 38 Статуту Міжнародного Суду такого джерела, як "загальні принципи права, визнані цивілізованими націями ".     У доктрині міжнародного права протягом тривалого часу йде полеміка про юридичну сутність, значимість, склад і формулювання цих загальних принципів права. З огляду на наявну неясність у цьому питанні при викладі навчальних курсів міжнародного права ряд авторів обходить його стороною (Международное право / Под ред. Колосова Ю. М., Кузнецова В. И. и др.). Однак необхідність хоча б короткого висвітлення цього питання є істотною. У літературі з міжнародного права можна зустріти думку, що "під загальними принципами права варто розуміти основні принципи міжнародного права". Однак, як справедливо відзначає І. І. Лукашук, це не так.     На думку більшості юристів-міжнародників, автори ст. З 8 Статуту Міжнародного Суду, включаючи до складу джерел міжнародного права "загальні принципи права, визнані цивілізованими націями" розуміли під цим такі правила:     - спеціальний закон скасовує загальний закон;     - наступний закон скасовує попередній;     - ніхто не може передати іншому більше прав, ніж він сам має;     - закон, що володіє більшою юридичною силою, скасовує закон, що володіє меншою юридичною силою;     - рівний над рівним влади не має та ін.     Такого роду положення, - відзначав Тункін, - хоча і є правовими, не є нормами права. Вони використовуються при застосуванні і тлумаченні норм міжнародного права.     Дещо іншого погляду дотримується Ж.Тускоз. Він надає загальним принципам права деякий універсалізм, хоча і визнає, що в сучасному світі, такому роз'єднаному, складно мати загальні принципи, прийнятні для всіх. У числі загальних принципів права він називає принцип необгрунтованого збагачення, принцип зворотної вимоги неналежно виплачених сум, принцип відшкодування збитків та ін. Ж.Тускоз також відзначає, що загальні принципи права можуть існувати в міжнародному праві, не будучи обов'язково прийнятими всіма національними правовими системами. Вони є вираженням специфічної функції міжнародного права, яка полягає у сприянні миру і розвитку, вони підтримують міжнародний порядок, створюючи для нього необхідні основи. "Так, наприклад, - зауважує Тускоз,- невтручання у внутрішні справи або дотримання основних прав людини є вираженням на найвищому рівні міжнародної етики"'.     Однак такі судження не переважають у доктрині міжнародного права, і в той же час не зазнають критики.     З огляду на викладене, використання загальних принципів права як джерела права у практиці міжнародного розгляду незначне.