3. Привілеї та імунітети персоналу торговельних представництв

Оскільки торговельно-економічна місія — це структурний елемент відповідного дипломатичного чи консульського представництва, всі дипломатичні імунітети та привілеї в усій їх сукупності практично повністю поширюються на ТЕМ. Особисті привілеї та імунітети персоналу торговельних представництв регулюються тими ж нормами міжнародного права, що регулюють привілеї та імунітети персоналу дипломатичних представництв. При цьому слід враховувати існування трьох категорій зазначеного персоналу: дипломатичної, адміністративно-технічної та обслуговуючої. Зі складу працівників торговельного представництва до категорії дипломатичного персоналу входять тільки глава торгпредства та його заступники (один чи два, в залежності від штату). Вони користуються дипломатичними привілеями та імунітетами в повному обсязі, мають дипломатичні паспорти і працюють у країні перебування на правах дипломатів, які належать до відповідного рангу. Глава ТЕМ, наприклад, за своїм статусом прирівнюється до радника посольства й тому може виконувати функції дипломатичного характеру. Решта співробітників ТЕМ користуються пільгами та привілеями, передбаченими для адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу Віденською конвенцією про дипломатичні зносини.

Используются технологии uCoz

4. Спеціальні місії.

У чинному міжнародному праві поняття спеціальної місії існує для визначення статусу органу, що має представницький і тимчасовий характер, що посилається однією державою до іншої, за згодою останньої, для розгляду визначених питань чи для виконання в цій державі визначеної задачі. Правові й звичаєво-правові норми про спеціальні місії кодифіковані в Конвенції про спеціальні місії 1969 р.

Особливості спец. місії. Спеціальна місія завжди має офіційний державний статус. Її міжнародно-правовий статус узагалі дуже близький до статусу дипломатичних представництв, за винятком деяких особливостей, пов’язаних із тимчасовим характером місії. Крім того, спеціальні місії можуть спрямовуватися та прийматися незалежно від наявності дипломатичних чи консульських відносин (ст.. 7 Конвенції). Функції спеціальних місій узгоджуються державами в кожному випадку окремо (проведення переговорів, підписання документів, участь в урочистих чи жалобних заходах і т. п.). Згода на прийом спеціальної місії, на відміну від згоди на обмін дипломатичними представництвами, може бути виражена в будь-якій, у тому числі в мовчазній формі. Для призначення голови спеціальної місії одержання агреману не обов’язкове. Ще однією особливістю спеціальної місії є її конкретно-цільовий характер, що, звичайно, не свідчить про обмеженість її завдань. Наприклад, за відсутності постійного дипломатичного представництва в Державі, що приймає спеціальну місію, а також у тих випадках, коли йдеться про спеціальні місії на найвищому рівні, завдання і коло питань, що вирішуються такою місією, можуть охоплювати проблеми як двостороннього, так і глобального характеру. Місію може очолювати вищий керівник держави.

У дипломатичній практиці зустрічаються випадки направлення однієї спеціальної місії до двох чи навіть кількох держав. Ст. 4 Конвенції 1969 р. тлумачить: «Держава, яка бажає направити одну й ту ж саму спеціальну місію до двох або кількох держав, повідомляє про це кожну приймаючу державу, коли звертається до неї за згодою». Так, 5—12 січня 1997 р. делегація України, очолювана представником Президента, заступником міністра закордонних справ В. Хандогієм відвідала Нью-Йорк та Манагуа (Нікарагуа). 7 січня 1997 р. в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку відбулася зустріч В. Хандогія з новопризначеним Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном. Під час бесіди В. Хандогій вручив своєму співрозмовникові особистого листа Президента України Л. Кучми. Глава Української держави поздоровив К. Аннана з нагоди його призначення на цю відповідальну посаду, а також запевнив, що Україна прагне до налагодженім активного співробітництва з ООН заради досягнення головних цілей Організації. 10 січня 1997 р. українська делегація брала участь у Манагуа в церемонії інаугурації Президента Нікарагуа Арнольдо Але мана Лакайо. Того ж дім відбулася зустріч В. Хандогія з новообраним Президентом Нікарагуа, під час якої йому було вручено особисте посланім Л. Кучми.

Трапляються випадки направлення спільної спеціальної місії двома або декількома державами. Така ситуація регламентується ст. 5 Конвенції 1969 р.: «Дві або декілька держав, які бажають направити спільну спеціальну місію в іншу державу, повідомляють про це приймаючу державу, коли звертаються до неї за згодою».

Відправлення або прийом такої місії не пов’язані також із процедурою чи фактом визнання. Більше того, саме такі ситуації дають можливість використовувати дану форму дипломатії за будь-яких умов; держави вільні від будь-яких зобов’язань, крім тих, що пов’язані з конкретною спеціальною місією, і прийом та відправлення останньої не зобов’язують їх до визнання де-юре держави, до якої направлено місію, якщо такого не було раніше. Інша справа, що саме за допомогою спеціальних місій може бути підготовлено грунт для засіву «зерен визнання» між державами, які до цього не підтримували ніяких дипломатичних контактів.

Надзвичайно важливим аспектом діяльності спеціальної місії є процедурний момент, який знайшов своє відображення в ст. 11 Конвенції 1969 р. під назвою «Повідомлення». В ній, зокрема, говориться: «1. Міністерству закордонних справ чи іншому органові приймаючої держави, щодо якого існує домовленість, повідомляється: а) про склад спеціальної місії та про будь-які наступні в ньому зміни; b) про прибуття та остаточне відбуття членів місії та про припинення їхніх функцій в місії; с) про прибуття та остаточне відбуття будь-якої особи, що супроводжує члена місії... 0 про місцезнаходження приміщень, в яких розташовується спеціальна місія, та особистих приміщень, які користуються недоторканністю... 2. Повідомлення про прибуття та остаточне відбуття має робитися попередню, якщо це не є неможливим».

Наступним етапом після повідомлення є власне початок діяльності спеціальної місії, або, як зазначається у ст. 13 Конвенції 1969 р., «початок функцій спеціальної місії»: «1. Функції спеціальної місії розпочинаються з моменту встановлення місією офіційного контакту з міністерством закордонних справ або з іншим органом приймаючої держави, щодо якого існує домовленість. 2. Початок здійснення функцій спеціальної місії не залежить від представлення її постійним дипломатичним представництвом держави, що направила місію, а також вручення вірчих грамот чи повноважень». У переважній більшості випадків спеціальні місії отримують повноваження від глав держав, глав урядів або міністрів закордонних справ, а тоді й від керівників окремих установ держави, що направляє місію. Спеціальні місії церемоніального характеру мають, як правило, вірчі грамоти на даний конкретний випадок.

Згідно із ст. 14 Конвенції 1969 р., глава спеціальної місії або, якщо держава, що направляє місію, такого не призначила, один із представників місії, вказаний державою, уповноважується діяти від імені спеціальної місії та вести переписку із приймаючою державою.

Ст. 20 Конвенції 1969 р. регламентує припинення функцій спеціальної місії. Нею визначено п’ять чітких ситуацій, створення яких недвозначно свідчить про припинення існування правових підстав для діяльності спеціальної місії. «1. ... а) за домовленістю заінтересованих держав; Ь) після виконання завдання спеціальної місії; с) після завершення терміну, встановленого для спеціальної місії, якщо його спеціально не продовжено; сі) після повідомлення держави, яка направила місію, про те, що вона припиняє або відкликає спеціальну місію; е) після повідомлення приймаючої держави про те, що вона вважає діяльність спеціальної місії припиненою. 2. Розірвання дипломатичних або консульських відносин між державою, що направляє, і державою, що приймає місію, само по собі не може спричинити припинення діяльності спеціальних місій, що існують в момент розірвання відносин».

Прикладом із сучасної дипломатичної практики припинення функції спеціальної місії на підставі пунктів «с» та «е» згаданої статті 20 може слугувати випадок, який трапився в ніч з 12 на 13 сергам 1997 р. з представництвом ОВП у Вашингтоні. Саме опівночі зазначеної доби, згідно з рішенням держдепартаменту СІЛА, у Вашингтоні, на вулиці Кейстріт, було призупинено його діяльність. У листі держдепартаменту главі палестинської місії приписувалось «не займатися дипломатичною діяльністю, не користуватися офіційними паперами з грифом ОВП і навіть, відповідаючи на телефонні дзвінки, не казати: «Вас слухає палестинське представництво...». Не вдаючись до аналізу дійсних причин, що призвели до такої ситуації, зауважимо лише, що формальним приводом для припиненім діяльності даної спеціальної місії було те, що конгрес США пішов на канікули, не продовживши дію закону («Акт сприяння миру на Близькому Сході», 1993), який давав змогу США підтримувати офіційні контакти з ОВП.

Відомо, що склад, завдання й характер діяльності різних спеціальних місій неоднакові. З огляду на це їх класифікують за певними критеріями. У міжнародно-правовій літературі існують різні підходи щодо проведення такої класифікації. Якщо їх узагальнити, то можна виділити такі види спеціальних місій:

• Некогерентна класифікація, в якій відсутній однорідний критерій.

• Класифікація, в якій береться за основу правовий статус членів спеціальних місій.

• Класифікація за суб'єктами.

• Змішана класифікація за предметно-суб'єктним критерієм.

• Предметна класифікація.

Некогерентна класифікація, в якій відсутній однорідний критерій. Найбільш вдалою видається класифікація М. Бартоша, який, аналізуючи основні аспекти діяльності спеціальних місій, провів їх диференціацію на такі види:

- спеціальні місії церемоніального характеру (інавгурація, національні свята, траурні почесті тощо)

- спеціальні місії, які виконують функції політичного або технічного характеру

- дипломати ad hoc, які виконують функції за дорученням

- учасники таємних переговорів

- спостерігачі

- посли at large

- делегації глав держав

- політичні представники, які не мають дипломатичного статусу

- приватні представники.

Привілеї й імунітети спеціальних місій і їхнього персоналу (ст. 22-46 Конвенції).

Привілеї й імунітети спеціальних місій трохи відрізняються від привілеїв й імунітетів дипломатичних представництв щодо статусу приміщень – спеціальні місії не мають абсолютної недоторканності приміщень, і влада країни перебування може мати доступ у такі приміщення в разі пожежі чи стихійного лиха¹. В іншому спеціальні місії мають такі самі, що й дипломатичні представництва, привілеї й імунітети (фіскальні привілеї, митні імунітети, недоторканність архівів і документації, свободу пересування для виконання функцій місії, свободу зносин із владою приймаючої держави та своєю владою тощо). Особисті привілеї й імунітети персоналу спеціальної місії включають особисту недоторканність, юрисдикційні імунітети, фіскальні привілеї, митні привілеї та ін.

33