Арбітр має право заявити самовідвід з таких підстав

- заявлення відводу арбітрові (арбітр у цьому випадку може сам відмовитися від участі у розгляді справи);

- юридична чи фактична нездатність арбітра виконувати свої функції або нездійснення таких функцій арбітром необґрунтовано довго з інших причин та ін.

Витрати пов'язані з розглядом справи в МКАС при ТПП України Арбітражний збір - збір, який стягується з кожної справи, яку МКАС при ТПП України прийняв до провадження. Він спрямовується на покриття загальних витрат, пов'язаних з діяльністю МКАС при ТПП України, і враховує арбітражний гонорар, який отримують арбітри за розгляд та вирішення економічного спору адміністративний збір, за рахунок якого покриваються витрати на утримання арбітражного суду. Першу частину арбітражного збору (реєстраційний збір) необхідно сплатити при поданні позовної заяви. Другу частину коштів (основна сума арбітражного збору) позивач сплачує протягом 30 днів з моменту отримання відповідного повідомлення від арбітражного суду.

2. Витрати сторін - витрати, які кожна сторона несе у зв'язку із захистом своїх інтересів в ; МКАС при ТПП України через представників, виплатою гонорарів, відрядженнями тощо.

3. Витрати арбітражного провадження - спеціальні витрати, пов'язані з проведенням експертизи, перекладів, оплатою послуг експертів тощо.

За загальним правилом арбітражні витрати має оплатити сторона, яка програла справу.

2. Види Міжнародного комерційного арбітражу. Постійно діючі міжнародні комерційні арбітражі. 

Поняття, правова природа та джерела правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу

1. Терміном "міжнародний комерційний арбітраж" позначають три взаємопов'язаних поняття, які відображують різні аспекти цього явища: по-перше, під міжнародним комерційним арбітражем розуміють орган, завданням якого є вирішення міжнародних комерційних спорів; по-друге, цей термін означає процедуру (механізм, порядок) вирішення спорів; по-третє, міжнародним комерційним арбітражем називають конкретний склад арбітражу, що вирішує певний спір.

2. Як ми бачимо, поняття "міжнародний комерційний арбітраж" охоплює себе такі категорії, як "арбітраж", "міжнародний арбітраж" та "комерційний арбітраж". Насамперед, звернемось до поняття "арбітраж". Арбітраж (arbitrage) у перекладі з французької мови означає "третейський суд" (див. Дмитриева Г. К. Международный коммерческий арбитраж. Учебно-практическое пособие. - М.: Проспект, 1997. - С. 23). Саме в такому значенні термін "арбітраж" вживається у більшості мов світу.

Зазвичай від інших третейських судів міжнародний арбітраж відрізняється наявністю у спорі, що вирішується, іноземних сторін або принаймні сторін "з іноземним елементом" - наприклад, іноземної інвестиції у спільному підприємстві або іншого іноземного (міжнародного) елементу. Питання про те, що саме слід розуміти під таким "іноземним елементом", у різних країнах вирішується по-різному. В Україні термін "міжнародний" щодо арбітражу означає те саме, що і в приватному праві взагалі - розгляд спорів міжнародного характеру, тобто таких, що ускладнені іноземним елементом. Так, п. 2 ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачає, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при Здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Щодо категорії "комерційний" слід зазначити, що міжнародні акти (зокрема Типовий, або Модельний, закон ЮНСІТРАЛ) та законодавство більшості країн світу вживають цей термін щодо арбітражу в широкому розумінні. "Широкий" підхід закріплено і в Законі України "Про міжнародний комерційний арбітраж", який передбачає, що термін "комерційний" тлумачиться широко й охоплює питання, що випливають з усіх відносин торгового характеру, - як договірних, так і недоговірних. Відносини торгового характеру охоплюють будь-які торгові угоди про постачання товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл, торгове представництво; факторні операції; лізинг; інжиніринг; будівництво промислових об'єктів; надання консультативних послуг; купівля-продаж ліцензій; інвестування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомобільними шляхами. Однак цим торгові відносини не обмежуються.

3. Міжнародні комерційні арбітражі як юрисдикційні органи характеризуються такими ознаками: вони не є державними органами і держава не бере участі у їх формуванні та фінансуванні; держава регулює лише загальні засади діяльності третейських судів; компетенція третейського суду заснована на угоді сторін в межах, що встановлені державою; зокрема сторони можуть визначати персональний склад суддів та процедуру, згідно з якою здійснюватиметься розгляд; третейські суди не пов'язані процесуальними нормами, що існують в державі, проте вони повинні дотримуватися загальних принципів відправлення правосудця, що розглядаються як елементи публічного порядку певної країни (рівність та змагальність сторін тощо); рішення третейських судів є остаточними і не можуть переглядатися по суті (див. Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посів. -К.: Істина, 2002. -С. 9-Ю.).

4. Щодо процедури вирішення спору арбітраж (арбітражний розгляд) можна розуміти як процес, що здійснюється арбітражним органом відповідно до правил, встановлених самим арбітражем, чи погоджених сторонами, або ж передбачених законом. Цей процес характеризується такими ознаками: спір вирішується третьою неупередженою особою (особами) - арбітром, яка не є представниками судової влади відповідної держави; повноваження арбітрів грунтуються на угоді сторін; арбітражна угода має своїм наслідком виключення компетенції державних судів щодо цієї справи; спори, що передаються на розгляд арбітражу, можуть мати фактичну, правову або змішану природу; розгляд справи відбувається на основі права і закінчується винесенням арбітражного рішення, що є остаточним та обов'язковим для сторін. Однак незважаючи на їх попередню згоду добровільно виконати рішення, воно може бути примусово виконане через суд і в цьому розумінні має ознаки рішення судового; за ходом розгляду здійснюється контроль з боку судів, як через можливість звернення однієї зі сторін за скасуванням ежового рішення, так і через процедуру визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень.

5. В розумінні арбітражу як третейського складу, арбітраж - це особи (особа), обрані або призначені у встановленому сторонами або законом порядку, що розглядають і вирішують переданий на їх розгляд конкретний спір і які повноважені ухвалити рішення, що має для сторін, як правило, обов'язковий характер.

6. Узагальнюючи різні характерні риси міжнародного комерційного арбітражу, його можна визначити як спосіб розгляду спорів з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних комерційних зв'язків (між фізичними та юридичними особами різної національної приналежності) і який здійснюється недержавним арбітражним органом, що формується з осіб, які обираються чи призначаються згідно з порядком, встановленим сторонами чи законом.

7. У доктрині питання про правову природу міжнародного комерційного арбітражу в цілому вирішувалося по-різному. В юридичній літературі сформувалося чотири основні теорії з цього питання: "договірна" ("консенсуальна", "цивільно-правова", "матеріальна"), "процесуальна", "змішана" та "автономна".

"Договірна" ("консенсуальна") теорія визначає арбітражний розгляд як звичайні цивільно-правові відносини, в рамках яких існують цивільно-правові зобов'язання. Природа арбітражної угоди зводиться або до договору доручення, або до мирової угоди.

"Процесуальна" теорія розглядає арбітраж (третейський суд) як особливу форму державного правосуддя, а всі елементи і стадії арбітражного розгляду, включно з арбітражною угодою - предметом процесуального права. Винесення арбітражного рішення повністю ототожнюється з рішенням державного суду. Представники цієї теорії посилаються на закріплення положень про арбітраж у процесуальному законодавстві, використання процесуальної термінології, то на те, що функції обох судів збігаються, (див. Лебедев С. Н. Международный торговый арбитраж. ¡965. - С. 24-27).

Теорія "sui generis" ("змішана" теорія), виходить з того, що арбітраж розглядається як змішане явище, що поєднує матеріально-правові та процесуально-правові елементи. Згідно з цією теорією, на різних етапах функціонування арбітражу більше проявляється або договірна, або процесуальна сторона явища. Так, на першому етапі - укладення арбітражної угоди - виникають питання дійсності арбітражної угоди, її форми, дієздатності і правоздатності сторін, можливості арбітражу, тобто допустимості арбітражної угоди. Ці питання беззастережно належать до договірної сфери і можуть бути вирішені лише за допомогою загальних положень про договір. У разі виникнення спору і передачі його на вирішення відповідного арбітражу яскраво прослідковується його процесуальний характер, про що свідчать такі елементи цивільно-процесуальної сфери: заявлення позовних вимог, питання доказування, процедура розгляду спору, винесення рішення, його оскарження тощо. Схожість цієї стадії з судовим розглядом дає підстави стверджувати про "судовий елемент" арбітражу. Однак це не вказує на тотожність арбітражного розгляду зі здійсненням правосуддя державними судами.

Своєрідною є так звана "автономна" теорія, яка виникла порівняно недавно і заперечує як договірний, так і процесуальний характер арбітражного розгляду. Арбітраж розглядається як автономне явище. Прибічники цієї теорії вважають, що юридична природа арбітражу може бути визначена тільки з врахуванням його мети та реальної користі, тобто тих гарантій, які необхідні сторонам, щоб не звертатися до державного суду. Арбітраж розглядається як інститут per se. На думку прибічників автономної теорії, справжня юридична природа арбітражу полягає в тому, що він є оригінальною системою, вільною від договірних та процесуальних елементів, яка дає змогу забезпечити необхідну швидкість розгляду справ і встановлює гарантії, на які претендують сторони.