Ііі. Основні напрями сучасної економічної науки.

Всю сукупність течій, шкіл західної економічної думки можна умовно згрупувати в такі головні напрями:

неокласичний синтез (напрям);

кейнсіанство;

неолібералізм (основний напрям - монетаризм);

інституціоналізм.

Кожен з них характеризується особливостями концепцій, методології і теоретичного апарату:

1. Неокласичний напрям формується в останній третині 19 ст. як альтернатива класичній політекономії та марксизму. Його методологічними засадами є мікроаналіз та маржиналізм (граничний). У своїх дослідженнях вони широко використовують граничні величини і відповідні їм категорії – гранична корисність, гранична продуктивність, граничні витрати, граничні доходи та ін. Представниками маржиналізму є К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л.Вальрас.

2. Кейнсіанство ґрунтується на теорії відомого англійського економіста Дж. М. Кейнса, викладеній у праці “Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей” (1936). Особливі здобутки:

застосував макропідхід до аналізу економічних процесів;

сформулював концепцію ефективного попиту;

розробив стратегію державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного попиту;

розробив політику дефіцитного фінансування для забезпечення повної зайнятості.

Криза кейнсіанської теорії виникла в 70-ті роки 20 ст., коли стратегія бюджетних дефіцитів привела до зростання інфляції та ін причинами.

Неолібералізм як наукова школа виник майже одночасно з кейнсіанством в 30-ті роки. В основу концепції покладена вимога невтручання держави в економіку. Провідні центри неолібералізму були сформовані:

у Німеччині – фрейбурзька школа (В. Ойкне; В. Репке, Л. Ерхард);

у США – монетарна школа. Монетаризм – сучасна економічна теорія, згідно з якою гроші та грошова система розглядаються як вирішальний фактор зростання валового національного продукту (ВНП) і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика – як найважливіший інструмент здійснення економічної політики держави. Засновник М.Фрідмен, професор економіки Чиказького університету. Основні положення викладені в збірнику “Дослідження в галузі кількісної теорії грошей” (1956)

Інституціоналізм (від лат. спосіб дій, настанова) виник на початку 20 ст. в США як альтернатива

неоліберальному напрямку. Це напрям сучасної економічної теорії, що досліджує економіку як сукупність інститутів, під якими розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет тощо. Його засновники – Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчел та ін. Інституціоналізм заперечує обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визначає психологічні та соціально-правові фактори.

Сьогоднішній етап розвитку економічної теорії йде шляхом поєднання різних концептуальних теорій, розробки спільних методів пізнання економічних явищ і надання спільних рекомендацій та пропозицій стосовно регулювання економічних процесів.