1.1.2. Підготовка баскетболістів в групах вдосконалення

У цей період у навчально-тренувальних групах підготовленість учнів досягає досить високого рівня. Доля у відповідальних змаганнях потребує високого рівня прояву рухового потенціалу та техніко-тактичного арсеналові в складних умовах загальної діяльності. Через це головна увага зосереджується на технічній – 22%, тактичній – 18%, та інтегральній підготовці – 22%. Увага до інтегральної підготовки викликана, з одному бокові, тім, що гра ставити високі вимоги до реалізації усіх сторін підготовленості спортсменів. З іншого бокові, високий рівень оволодіння прийомами гри й тактичними діями сприяє їх успішному вдосконаленню в складних ігрових умовах. На загальну фізичну підготовку відводиться 9%, на спеціальну фізичну підготовку – 18% навчального часу. Заняття проводяться 6 разів на тиждень, тривалість їх змінюється залежно від спрямованості[4,17].

3. Етапи і стадії технічної підготовки спортсменів

Процес навчання і технічного удосконалювання може бути поділений на відносно самостійні й одночасно взаємозалежні і взаємообумовлені ланки. Відповідно до устояних представлень, можна виділити 3 етапи технічної підготовки спортсмена.

1. – початкове розучування. У його процесі створюється загальне представлення про рухову дію і формується установка на оволодіння їм, вивчається головний механізм руху, формується ритмічна структура, попереджаються й усуваються грубі помилки.

2. – заглиблене розучування. Деталізується розуміння закономірностей рухової дії, удосконалюється його координаційна структура за елементами руху, динамічним і кінематичним характеристикам, удосконалюється ритмічна структура, забезпечується їхня відповідність індивідуальним особливостям що займаються.

3. – закріплення і подальше удосконалювання. Навичка стабілізується, удосконалюється доцільна варіативність дій стосовно до індивідуальних особливостей спортсмена, різним умовам, у тому числі при максимальних проявах рухових якостей. Процес технічної підготовки розділяється на більшу кількість щодо самостійних етапів (стадій), що дозволяє точніше деталізувати задачі, засоби і методи технічного удосконалювання[26,54,63].

Стадія створення першого представлення про рухову дію і формування установки на навчання. Виникаючі при цьому психомоторні реакції і спрямованість волі на виконання дії створюють відповідне функціональне настроювання. Досягається це застосування словесних і наочних методів, при використанні яких формуються установки й основні шляхи освоєння техніки. Інформація, одержувана спортсменом на цій стадії, повинна бути представлена в найбільш загальному виді та чітко характеризувати головний механізм руху. Увага спортсмена концентрується на основних частинах рухових дій і способах їхнього виконання. Деталі спортивної техніки, особливості її становлення в залежності від індивідуальних та інших особливостей на цьому етапі не розглядаються, тому що вони можуть утруднити рішення поставлених задач.

Стадія формування первісного уміння, що відповідає першому етапові засвоєння дії. У цій стадії формується уміння виконувати основну структуру руху. Тут відзначається генералізація рухових реакцій, не завжди раціональна внутрішньо-м'язова і міжмיязова координація, що зв'язані з іррадіацією процесу порушення в корі великого мозку. Ці особливості визначають орієнтацію тренувального процесу – оволодіння основами техніки і загальний ритм дії. Особливу увагу необхідно приділяти усуненню побічних рухів, зайвих м'язових напруг. Процес навчання концентрується в часі, тому що тривалі перерви між заняттями знижують його дієвість. Занадто часті повторення засвоюваної вправи в занятті не завжди доцільні, оскільки утворення нових навичок пов'язано зі швидким гнобленням функціональних можливостей нервової системи. Основним практичним методом освоєння рухової дії є метод розчленованої вправи, що припускає поділ дії на відносно самостійні частини й ізольоване розучування останніх з наступним об'єднанням. Поділ рухової дії на частини, вичленовування рухових характеристик спрощує процес формування первісного уміння, тому що полегшує постановку задач, підбір засобів і методів, контроль за ефективністю навчання, профілактику й усунення грубих помилок. Кращому засвоєнню рухових дій сприяє використанню різних методів орієнтування – світлових, звукових і механічних лідерів, спеціальних орієнтирів, що регламентують темп рухів, їхню спрямованість і т.п.

Стадія формування зробленого виконання рухової дії зв'язана з концентрацією нервових процесів у корі великого мозку. Окремі фази рухового акта стабілізуються, що веде роль у керуванні рухами до переходу до пропріорецепторів. Педагогічний процес спрямований на вивчення деталей рухової дії. Особлива увага приділяється методам, заснованим на використанні рухових сприйнять. У цій стадії формується раціональна кінематична і динамічна структура рухів. З метою формування доцільного ритму рухових дій використовується широке коло традиційних методів і засобів, спрямованих на створення цілісної картини рухової дії, об'єднання в єдине ціле його частин.

Стадія стабілізації навички відповідає етапові закріплення рухової дії.От же, як раціональна система рухів закріплюється, визначаються характерні риси навички – автоматизація і стабілізація дії. Педагогічне завдання полягає в стабілізації рухової дії та надалі удосконалюванні його окремих деталей. З цією метою широко використовується багаторазове повторення вправ, як у стандартних, так і особливо у варіативних умовах. На цій стадії технічне удосконалювання найтіснішим образом погоджується з процесом розвитку рухових якостей, тактичною і психічною підготовкою. Особливу увагу варто приділяти технічному удосконалюванню при різних функціональних станах організму, в тому числі й у станах компенсованого і некомпенсованого стомлення.

Стадія досягнення варіативної навички та його реалізації охоплює весь період, доки спортсмен ставить задачу виконання даної рухової дії. Завдяки його застосуванню в різноманітних умовах і функціональних станах організму розвивається варіативна навичка. У спортсменів, що досягли цієї стадії технічної досконалості, спостерігається високий ступінь досконалості спеціалізованих сприйнять (почуття часу, почуття темпу, почуття зусиль, що розвиваються, і ін.), а також здатність до зробленого керування рухами за рахунок реалізації основної інформації, що надходить від рецепторів м'язів, зв'язувань, сухожиль.

Педагогічними задачами цієї стадії є:

• Удосконалювання технічної майстерності з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів і всього різноманіття умов, характерних для змагальної діяльності;

• Забезпечення максимального ступеня погодженості рухової і вегетативної функцій, удосконалювання здатності до максимальної реалізації функціонального потенціалу при виконанні відповідних рухових дій;

• Ефективне застосування засвоєних дій при зовнішніх умовах, що змінюються, і при різному функціональному стані організму.

Найважливіше значення на цій стадії здобуває формування в спортсмена узагальненої почуттєвої моделі (образа) цілісного руху, почуттєвого та логічного контролю. В основі останнього лежить мислення. Глибоке розуміння й усвідомлення значимості використання закономірностей керування рухами. До способів, що ускладнюють умови виконання дій при різних станах організму, відносяться їхнє виконання на тлі значного фізичного стомлення; підвищеної емоційної напруги; відволікання, розподіленої уваги; ускладнення діяльності окремих аналізаторів ін.

Звичайно, удосконалювання техніки в умовах значного стомлення може стати причиною розладу рухів, закріплення помилок. Однак негативні наслідки спостерігаються лише в тому випадку, якщо робота пущена на самоплив. Коли удосконалювання техніки здійснюється методично правильно, із широким використанням різноманітних засобів і прийомів, що знаходяться в строгій відповідності з поставленими задачами і функціональними можливостями спортсменів, то в них формується раціональна стабільна техніка із широким спектром компенсаторних коливань в основних характеристиках структури руху. У процесі навчання й удосконалювання техніки постійно спостерігаються помилки. Їхнє своєчасне виявлення та встановлення причин виникнення значною мірою обумовлюють ефективність процесу технічного удосконалювання. Однак поряд із установленням характеру помилок і ускладнень необхідно визначати ефективні методичні прийоми та засоби їхнього усунення і подолання.

Навчання й удосконалювання техніки спортивних вправ повинне бути тісно пов'язане зі змагальними особливостями конкретного виду спорту, що ведуть характеристиками, що визначають досягнення високого спортивного результату. У цілісному руховому акті всі характеристики взаємозалежні. Однак при навчанні й удосконалюванні в кожному конкретному випадку варто акцентувати увагу на провідній для даної дії рухових характеристик техніки спортивної вправи. Тому при оволодінні спортивною технікою, її індивідуалізації й удосконалюванні необхідно виходити не тільки з біомеханічної доцільності прийомів, але також обов'язково враховувати й їхні майбутні тактичні особливості, можливості застосування в доцільних і результативних змагальних діях[15,62,63,65].