2. Визначення дохідності кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами
Дохідність характеризується абсолютними (сума доходів у грошовому вираженні) та відносними показниками (середній рівень дохідності кредитних ресурсів). У загальному випадку дохідність кредитного портфеля банку протягом зафіксованого періоду залежить від обсягу портфеля та рівня відсоткових ставок за кредитами. Останній є узагальнюючим показником, оскільки через рівень відсоткової ставки опосередковано враховуються й такі чинники, як тривалість користування кредитом (триваліший термін - вища ставка), ступінь ризику, метод нарахування та спосіб сплати відсотків, забезпеченість позички.
Дохід за кредитною операцією (в межах року) обчислюється за формулою:
де Еі - дохід за і-ю кредитною операцією (у грошовому вираженні);
-
відсоткова ставка за і-м кредитом
(річна);
Vi - сума і-го кредиту (у грошовому вираженні);
-
період кредитування за і-м кредитом
(дні);
BS- база розрахунку (360 чи 365 днів).
Доходи кредитного портфеля банку формуються також за рахунок проведення заставних та дисконтних операцій з векселями, за якими порядок обчислення доходів інший.
Дохід за вексельними операціями формується у вигляді дисконту й обчислюється за формулою:
де Еl - дохід за l-ю вексельною операцією (у грошовому вираженні);
-
ставка, за якою обліковується l-й вексель
(річна);
Sl - сума, на яку видано l-й вексель;
tl - період до дати погашення l-го векселя (дні).
Дохід кредитного портфеля формується за рахунок усіх доходів, одержаних банком від проведення операцій кредитного характеру за певний період:
де N - кількість кредитів у портфелі;
L - кількість інших операцій кредитного характеру.
Узагальнюючим показником є рівень дохідності кредитного портфеля, що розраховується як відношення суми доходів від кредитних операцій до обсягу наданих кредитів:
де d - дохідність кредитного портфеля (у відсотках);
V - обсяг кредитного портфеля банку.
Рівень дохідності кредитного портфеля банку залежить від таких економічних чинників:
ринкова ставка відсотка;
обсяг і структура кредитного портфеля;
умови конкуренції на банківському ринку;
власні можливості банку щодо вибору напрямів та об’єктів кредитування.
На рівень відсоткової ставки за кредитом безпосередньо впливає рівень кредитного ризику кожного позичальника. Високий рівень ризику зумовлює й вищу кредитну ставку, і навпаки.
Крім того, кредитна ставка формується під впливом таких зовнішніх і внутрішніх чинників:
попит і пропонування на ринку кредитів;
рівень конкуренції;
рівень кредитного ризику конкретного клієнта;
кредитна політика банку;
категорія клієнта, яка відображає, чи орієнтований банк на розвиток відносин з цим позичальником;
загальний рівень прибутковості всіх зв’язків з клієнтом;
вартість кредитних ресурсів для банку;
рівень базових ставок на ринку;
форма забезпечення кредиту та вартість контролю за його станом.
Усі ці чинники по-різному впливають на ставку конкретного кредиту.
За умов високої конкуренції банк змушений підтримувати кредитні ставки на певному рівні, який був би прийнятний для клієнтів і приносив би прибуток. Кредитна ставка має бути достатньо низькою, аби позичальник не звернувся до іншого банку. Тому на висококонкурентних ринках кредитор швидше приймає ставку, ніж встановлює її. У результаті процентна маржа банків має тенденцію до скорочення.
У процесі кредитування значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. У світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом.
Метод «вартість плюс». Враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку з надання кредиту. Відсоткова ставка за кредитом включає:
вартість залучення кредитних ресурсів для банку;
операційні витрати, пов’язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо);
премію за ризик невиконання зобов’язань клієнтом;
премію за ризик, зумовлений тривалістю періоду кредитування;
бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечить достатні виплати акціонерам банку.
Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.
Метод «базова ставка плюс». Сутність полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропонування міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR), інші ставки, що є загальноприйнятними на конкретних ринках (на українському ринку - це ставка KIBOR).
Переваги цього методу - простота, необов’язковість точного врахування витрат за кожним кредитом, зручність застосування в умовах установлення плаваючих ставок за кредитом, урахування впливу конкуренції.
Метод «надбавки» має на увазі визначення кредитної ставки як суми процентних витрат із залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик і прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим компаніям на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити «овернайт».
Метод «аналізу дохідності клієнта» базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють аналізу прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку всіх доходів і витрат з обслуговування кожного клієнта, і застосовується насамперед для кредитування великих компаній, які мають постійні та різноманітні зв’язки з банком. Визначення ціни кредиту за таким методом має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальноприйнятого рівня для заохочення найвигідніших клієнтів.
Доходи банку від операцій з клієнтом включають проценти та комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій, за надання трастових, консультативних, інформаційних послуг. Витрати складаються із заробітної плати банківських працівників, які обслуговують клієнта, витрат на вивчення кредитної документації, на ведення, перевірку й обробку рахунків. Якщо різниця між доходами і витратами перевищує середню норму прибутковості банку, то ставку за кредитом може бути знижено.
Метод «аналізу дохідності клієнта» має певні недоліки: складність, громіздкість, необхідність розробки докладної звітності за доходами та витратами з обслуговування кожного клієнта. Часто аналіз дохідності включає консолідовані дані не лише самого позичальника, а також і його дочірніх компаній, найбільших акціонерів та вищого керівництва. З розширенням спектра пропонованих банком послуг цей метод дедалі ускладнюється та потребує застосування автоматизованих систем обліку й аналізу. Такий підхід до управління кредитною діяльністю корисний для виявлення найприбутковіших клієнтів і видів банківських послуг та операцій.
Системи нарахування процентів за кредитами. Крім методів установлення кредитної ставки вартість кредиту залежить і від обраної системи нарахування відсотків за позичкою. Відсоткові ставки за кредитами можуть бути фіксовані, якщо вони визначаються в момент видачі кредиту і лишаються незмінними протягом усього періоду кредитування, або плаваючими, тобто такими, що переглядаються періодично. Коли відбувається загальне зниження ставок на ринку, для банку вигіднішою є фіксована ставка за кредитами, а в разі зростання ставок - плаваюча.
У банківській практиці використовують три основні системи нарахування процентів:
американська - база 360 днів і 30 днів у кожному місяці;
англійська - база 365 (366) днів (фактична) і фактична кількість днів у кожному місяці;
європейська - база 360 днів і фактична кількість днів у кожному місяці.