Складові компетенції перекладача
У
перекладацькій компетенції виокремлюють
такі складові:
мовна
компетенція
як джерельною мовою, так і цільовою, як
у рецептивному, так і в продуктивному
планах;
текстотвірна
компетенція,
тобто вміння створювати тексти різного
типу згідно з прийнятими в певному
мовному колективі правилами;
комунікативна
компетенція,
тобто здатність проекціювати на
висловлення в тексті джерела можливість
із боку отримувача перекладу виводити
смисл, додаючи фонову інформацію, якої
бракує;
позамовна
компетенція,
– це знання культур джерельної та
цільової мов, енциклопедичні знання
та знання предметної царини, до якої
належить матеріал, що перекладається;
компетенція переходу, тобто специфічні
перекладацькі уміння;
професійна
технічна компетенція,
тобто специфічні навички, вміння і
знання, пов’язані з професійною
перекладацькою практикою; знання джерел
інформації, словників; знання нових
технологій;
знання
правил професійної поведінки, етики
професії,
ринку праці тощо; знайомство з основними
положеннями теорії перекладу, з
варіантами перекладацьких стратегій
і технічними прийомами перекладу;
психофізіологічна
компетенція
– це здатність використовувати
психомоторні, когнітивні та особистісні
ресурси: психомоторну компетенцію і
навички читання та письма; розумові й
особистісні якості;
стратегічна
компетенція,
яка включає стратегії розуміння (та
висловлення).
Усі ці
різновиди перекладацької компетенції
взаємопов’язані і складають цілісну
єдину компетенцію, причому тут чільна
роль належить стратегічній компетенції
та компетенції переходу, тому що перша
пов’язана з вирішенням проблем, що
виникають в інших підвидах компетенції,
а друга зводить їх разом.
