Подолання проблеми «конфлікту інтерпретацій» через мову та структуру тексту.

Намагання подолати проблему інтерпретації виникло в руслі герменевтичних досліджень. Так у своїй спробі поєднати ідеї герменевтики й феноменології і таким чином подолати про­блему «конфлікту інтерпретацій» ПРікер висуває ідею цільності-екзегези тексту. Проблему багатозначності й нашаровування смислів один на одний він розглядає у плані семантики (з подвійним розмежуванням семантичного поля з боку символа і з боку інтерпретації) та у плані рефлексії. Його праця є водночас спробою об'єднати різнопланові зусилля його попередників»-*« визнанням складності виконання цього завдання: «Сьогодні ми е людьми, які володіють символічною логікою, наукою екзегези,* антропологією, психоаналізом і які, можливо, вперше мають здатність охопити єдиним питанням увесь людський дискурси Прогрес усіх несумісних дисциплін щораз виявляє й ускладнює

300

проблеми цього дискурсу. Єдність людей, які говорять, сьогодні уже стає проблемою» [34,236].

Для виведення єдиних значень твору треба відштовхуватись від незмінних показників — мови та структури тексту. Структураліст ЕЛеві-Стросс переносить проблему зна­чення в царину перекладу: «Що означає «значити»? Літна мене, то єдина відповідь, яку ми можемо дати, є та, що «значити» оз­начає можливість перекласти будь-який різновид даних іншою мовою» [24, 346]. Тут мається на увазі не лише переклад на іншу мову, але й переклад на іншому рівні тієї ж мови — з* допомо­гою інших структурних елементів. Можливість такого відтворення є правилом перекладу, в іншому разі переклад не можна було б зрозуміти, бо це був би «переклад без правил».

Структуралісти розглядають текст як структуру в ієрархічній взаємодії її елементів, де «те, що написане в першо­му рядку на початку сторінки, набуває значення тільки тоді, ко­ли взяти до уваги, що це лише частина або частка написаного знизу в другому рядку, в третьому рядку і так далі. Тобто ми повинні читати не тільки зліва направо, але й вертикально, згори додолу» [24, 353].

Структура тексту пов'язана зі структурою мови. Значення у тексті надбудовуються на кожному рівні — фонетичному, морфемному, лексичному, граматичному, синтаксичному. Цю текстову структуру, а відтак значення на кожному її ієрархічному рівні повинен відтворювати кожен іншомовний відповідник. Мова у цьому процесі виступає кодом і виконує метамовну функцію (тобто функцію тлумачення).

В осягненні значення тексту крізь сприймання Його струк­турних площин можна говорити про постійну його реконст­рукцію: з осягненням нових сегментів тексту на кожному його рівні надбудовуються нові значення. Важливе місце при цьому відводиться селекції тіусомбшації і у процесі написання твору, і у процесі його перекладу: «Селекція здійснюється на основі еквівалентносте, подібносте та відмінносте, синонімії й ан­тонімії; комбінація — побудова речення — грунтується на суміжності. Поетична функція проектує принцип еквівалентносте з осі селекції на вісь комбінації. Еквівалентність стає констатуючим моментом у послідовності» [38, 365]. У цьо­му руслі Якобсон висуває ідею «монтажного» принципу у структурі тексту (відповідно — іншомовної версії).

Але вченим ще не вдалося виробити єдиної екзегези тексту на основі його мови. Вже у Р.Барта звучить думка про багато­значність тексту, властиву йому множинність сенсу, що «не

301