Нормативний метод дозволяє оцінити якими були витрати та якими вони повинні бути.

Під нормативними розуміють поточні норми витрат з поправками на зміни технології тощо. У практичній діяльності використовуються різні нормативи:

- тільки по кількості - З_ф = Ц_ф * (К_н  О_к) ;

- тільки за ціною - З_ф = (Ц_н  О_ц) * К_ф, ;

- за кількістю та за ціною - З_ф = (Ц_н  О_ц) * (К_н  О_к) ;

де К_н, Ц_н – відповідно нормативи витрачання ресурсу та ціни;

О_к, О_ц – відповідно відхилення від нормативів витрачання ресурсів та цін.

Метод передбачає попереднє обов’язкове складання нормативних калькуляцій, які розраховуються на базі діючих на початок звітного періоду норм витрат. По мірі впровадження організаційних та науково-технічних заходів нормативні калькуляції оновлюються.

Облік витрат ведеться у межах встановлених норм та по відхиленням (змінам) від них.

Фактична собівартість визначається як сума нормативної собівартості з урахуванням відхилень від норм за кожною статтею

Переваги: контроль витрат шляхом зіставлення фактичних витрат з нормативними;

виявлення та аналіз причин відхилень та винуватців; прийняття мір у ході технологічного процесу.

Недоліки: висока трудомісткість; необхідність обліку витрат як за нормами, так і за відхиленнями від них

При організації обліку методом планової собівартості за основу беруть допустимі затрати виходячи із прогресивних норм витрачання ресурсів з урахуванням передового досвіду та наявних ресурсів.

Переваги: заплановані затрати основані на прогнозі майбутнього.

В практичній діяльності як планових норм можуть бути використані ідеальні та досягнуті стандарти.

Ідеальні стандарти показують, якими повинні бути затрати підприємства в оптимальних умовах (підприємство працює без браку, утрат тощо).

Досягнуті стандарти встановлюються з урахуванням реальних умов функціонування підприємства.

Розрахунок фактичної собівартості здійснюється аналогічно методу нормативної собівартості.

З_ф = (Ц_пл  О_ц) * (К_пл  О_к)

Переваги: тіж що й у нормативного методу плюс більш глибоке обґрунтування планованих величин.

Стандарти найчастіше всього переглядають у процесі розробки річного плану (бюджету).

За повнотою включення витрат у собівартість продукції розрізняють методи обліку витрат за повною та неповною собівартістю.

При методі обліку витрат за повною собівартістю у собівартість включать всі витрати підприємства незалежно від їх розподілу на постійні та змінні, прямі та непрямі. Витрати, які неможливо віднести безпосередньо на продукцію, розподіляють спочатку за центрами відповідальності, де вони виникли, а потім переносять на собівартість продукції пропорційно обраній базі.

Метод найбільш поширений, але не враховує, що собівартість одиниці продукції змінюється при зміні обсягів виробництва.

В сучасних умовах господарювання перевага віддається методу обліку витрат по неповній собівартості, тобто маржинальному методу. У відповідності до нього на продукцію списують не всі витрати підприємства, а тільки змінні витрати. Постійні витрати в собівартість продукції не включаються та відносяться на зменшення прибутку того періоду, коли вони виникли.

Маржинальний доход інформує про загальний рівень рентабельності як всього виробництва, так і окремих виробів. Це має значення при прийнятті рішень про асортиментну політику, а також про закриття або об’яву банкрутства у разі збиткової діяльності.

Кожний із методів обліку витрат повинен забезпечити калькулювання собівартості продукції.

Для обчислення собівартості продукції в рамках наведених методів обліку витрат можуть використовуватися наступні методи калькулювання:

- нормативний;

- прямого розрахунку (за позаказним методом обліку);

- підсумовування витрат (за попередельно-попроцесномим методом обліку витрат);

- спосіб виключення витрат на побічною продукцію;

- спосіб пропорційного розподілу витрат;

- комбінований спосіб калькулювання.

Сучасні системи управлінського обліку

Як вже відмічалося, основне завдання управлінського обліку – служити інформаційною опорою для прийняття управлінських рішень. Функції контролінгу значно ширше. Вони включають не лише управлінський облік, але й елементи планування, контролю, аналізу, а також виробку альтернативних варіантів управлінських рішень. Тому у контролінгу розроблені певні вимоги до системи обліку витрат, виконання яких дозволяє вирішувати принципові завдання управлінського характеру:

1) вибирати оптимальні управлінські рішення за умовами не завантаження виробничих потужностей;

2) спрощувати нормування витрат за рахунок зменшення статей собівартості;

3) оптимізувати асортимент виробленої продукції, визначати доцільність прийняття додаткового замовлення за цінами нижче звичайних, виробляти комплектуючи на підприємства або закупати їх та ін.

У більшій мірі цим вимогам відповідають системи обліку витрат “стандарт-кост” та “директ-кост”.