2. Підсудність судам справ з іноземним елементом. Дипломатичний імунітет.

Імунітет - це вилу­чення певного суб'єкта або об'єкта права з-під правил загальної юрисдикції.

Питання судового імунітету регулюються статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Під імунітетом держав розуміють вилучення однієї держави з-під юрисдикції іншої дер­жави, що випливає із міжнародно-правових засад суверенітету держав і їх рівності в між­народних відносинах. Тому одна держава непідсудна іншій в силу принципу «Раг іn раrеm nоn hаbеt jurіsdісtіоnеm» («Рівний над рівними не має юрисдикції»).

В ЦПК України виділено три види імунітетів: 1) пред'явлення позову; 2) забезпечення позову; 3) звернення стягнен­ня на майно іноземної держави. По суті можна говорити і про четвертий вид імуніте­ту — притягнення в якості відповідача. Адже імунітет від пред 'явлення позову означає, що певну державу не можна притягнути в якості відповідача.

Правило судового імунітету не поширюється на можливість пред'явлення позову до держави у національний суд цієї держави.

Розрізняють абсолютний і обмежений імунітет держа­ви. Україна тривалий час дотримувалась абсолютного імунітету. У даний час одержала поширення доктрина обмеженого або функціонального імунітету. Згідно з концепцією обмеженого імунітету іноземна держава, її органи, а також їх власність користуються імунітетом тільки тоді, коли держава виконує суверенні функції. Якщо ж держава здійснює дії комерційного характеру (укладення зовнішньоторговельних угод тощо), то вона не користується імунітетом.

Правила імунітету держав накладаються і на імунітет їх представників. У цьо­му плані основоположними є Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квіт­ня 1961 р. та Віденська конвенція про консульські відносини від 24 квітня 1963р.

У міжнародному цивільному процесі розділяють дипломатичний та консульський імунітет

Стаття 31 Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961р. наділяє дипломатичним імунітетом від цивільної юрисдикції за винятком;

1) речових позовів, які стосуються приватного нерухомого майна, яке знаходить­ся на території держави перебування;

2) позовів, які стосуються спадкування, у визначених конвенцією випадках;

3) позовів, які стосуються комерційної або професійної діяльності, яку здійснює дипломатичний агент за межами своїх офіційних повноважень.

Віденською конвенцією 24 квітня 1963 р. встановлено судовий імунітет консульсь­ких посадових осіб і службовців, за винятком:

1) якщо це випливає з договору, за яким ці особи не приймали на себе обов'язків в якості агента держави, яку вони представляють;

2) як третьою особою, за шкоду, спричинену у країні перебування, і яка викликана транспортним засобом, судном або літаком.

Порушення цивільної справи дипломатичним агентом, або особою, яка ко­ристується імунітетом від юрисдикції, позбавляє цю особу імунітету від юрис­дикції стосовно зустрічних позовів. Відмова від імунітету стосовно цивільної або адміністративної справи не означає імунітету щодо виконання рішення, для чого потрібна окрема відмова.

Підсудність судам України цивільних справ у спорах, в яких беруть участь інозем­ці, а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін, які беруть участь у спорі, проживає за кордоном, визначається законами України.

Закон «Про міжнародне приватне право» у статтях 75-78 визначає загальні правила підсудності, зокрема:

1) Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на мо­мент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході проваджен­ня у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

2) Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іно­земним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним еле­ментом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місце­знаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнен­ня, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи — відповідача;

3) у справах про відшкодування збитків, якщо їх було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства пози­вач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування збитків позивач — фізична особа, має місце проживання в Україні або юридична особа — відповідач — місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієз­датності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатич­ний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Підсудність судам є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець — громадянин України і мав в ній місце проживання;

4)якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5)якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іно­земних юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законо­давства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України.

Правила підсудності, встановлені в ЦПК, застосовуються, якщо інше не визначе­но у міжнародних і двосторонніх договорах про правову допомогу.