2.Визвольна війна Хмельницького і продовження формування державності України

Тривалий час український народ не мав власної національної держави, що було унікальним явищем — коли б організований у класове суспільство народ був позбавлений націо­нальної державності. Необхідність створення української державності та умов, що сприяли б цьому завданню, виявилися на початку національно-виз­вольної війни. Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний було поставлено невідкладне завдання — створити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільс­тва в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Поспо­литої.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та ук­раїнська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні 1648 p. з багаточисельних джерел у Польщу почали надходити відомості, що Б.Хмельницький створює удільне князівс­тво із столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Б.Хмельницький сам повідомив комісарів польсько­го короля про свої наміри створити незалежну українську державу.

З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної України, визнавало нову владу.

Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена прак­тикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація ко­зацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було макси­мально об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні, їй не була підпорядкована тільки церква. Що ж до Запорі­зької Січі, то вона зберігала здавна встановлену форму правління.

Створення української національної держави вперше одержа­ло правове оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 p.), а потім і у Білоцерківському (вересень 1651 p.) договорах, які Б.Хмельницький уклав із Річчю Посполитою.

Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини.

3.Українська державність в період 1917 - 1920 pp.

Боротьба за державність України наприкінці 1917—1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервендії. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На пер­шому -етапі національну революцію очолювала Центральна Рада. В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республі­ку (УНР). Другий етап — це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німець­кими військами. Особливою проблемою в національному держав­ному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР. Це також був визначний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 — на початку 1921 p. процес національного держа­вного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянсь­ких збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Поль­щею, Румунією, Чехословаччиною.