1.2. Поняття, напрями та можливості психологічної саморегуляції в професійній діяльності керівників овс

Повсякденне життя переконує нас у тому, що фізичне самопочуття людини тісно пов'язане зі станом її психіки. Єдність тіла і психічного стану відображена у відомому стародавньому вислові: «У здоровому тілі — здоровий дух». Фізична активність позитивно впливає на нормальний перебіг психічних процесів. У скелетних м'язах є численні специфічні нервові клітини, які під час м'язових скорочень посилають у головний мозок стимулюючі імпульси, за допомогою яких підвищується загальний тонус відповідних ділянок кори головного мозку, що сприяє поліпшенню розумової діяльності.

Характерною особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і використовувати створені нею образи для психічної саморегуляції. Однак, ці ж образи людина дуже часто використовує як суб’єктивне сприйняття об’єктивної дійсності. Прикладом цьому є нижченаведена притча.

"...Біля дороги стояв стовбур засохлого дерева. Злодій, що пізно вночі йшов по цій дорозі злякався дерева, подумавши, що це чатує на нього варта.

Закоханий, що також проходив по цій дорозі, прийняв дерево за свою кохану, і серце його прискорено забилося від радості зустрічі з нею.

Маленька дитина, налякана страшними казками, побачивши дерево, прийняла його за бабу-ягу й від страху розплакалась.

Але у всіх випадках дерево було тільки деревом..."

Сучасні вчені прийшли до висновку, що багато тілесних захворювань виникають внаслідок дисгармонійної, хаотичної роботи психіки. Ці захворювання сучасна медицина назвала психосоматичними.

Ще далі пішли індійські йоги, які вважали, що 90 % абсолютно всіх захворювань тіла мають психічне походження й що саме функціонування нервової системи, свідомості визначає стан фізичного тіла.

У пошуках ключа до здоров'я фізичного тіла в глибинах психіки, древні (волхви, йоги, майстри цигун, суфії) досягали зовсім дивовижних для звичайної людини фізичних можливостей. Так, феноменальні здібності тібетських йогів, яких вони досягають шляхом спеціальних тренувань і вправ по створенню «психічного тіла», дають їм змогу вільно розширювати кровоносні судини, інтенсифікувати обмін речовин, максимально підвищуючи теплопродукцію організму й т.д.

Перераховувати всі надможливості, досягнуті людиною, що вміє якісно управляти роботою своєї підсвідомості, можна дуже й дуже довго.

Важливо, однак, зрозуміти, що абсолютно будь-яка людина постійно, безупинно займається самогіпнотизуванням у процесі своєї звичайної життєдіяльності, поза залежністю від того, усвідомлює вона цей чи процес ні, що наочно показано у вищенаведеній притчі про дерево [10, с.4].

Керівник ОВС, який хоче стати повноправним творцем свого життя, просто зобов'язаний вчитися управляти роботою своєї підсвідомості, психіки. Адже можливості того, хто просто живе як прийде, і того, хто цілеспрямовано і регулярно вчиться управляти своєю психікою, незрівнянні.

Як відомо, професія правоохоронця сполучена з дією різних стресогенних факторів. Постійно присутня небезпека для життя й здоров'я, невизначеність і раптові зміни обстановки професійної діяльності, необхідність безперервного логічного й психологічного аналізу великого потоку інформації, напружена увага, висока відповідальність за якість виконання завдання вимагають мобілізації всіх фізичних і психічних можливостей фахівця, його вміння управляти своїми почуттями й станами.

У різних службових ситуаціях надто важливо вміти вчасно помітити вплив стресогенних факторів, швидко й ефективно розрядити виниклу психічну напруженість, зняти негативний емоційний стан і втому, знайти внутрішню стабільність, знизити болючі відчуття. Не менш важливою в діяльності правоохоронця є здатність миттєво здійснювати вольову мобілізацію, збирати докупи всі фізичні й психічні сили. Це підтверджується декількома обставинами.

По-перше, переживання гострих і хронічних несприятливих психічних станів веде до істотного зниження ефективності професійної діяльності фахівця. Ученими доведено, що сприятливий психічний стан підвищує ефективність дій приблизно на 20%, м'язову силу - до 90 %, чутливість зору й слуху - на 35-65%, знижує число помилок і неточності в діях в 5-10 разів! При цьому поліпшується увага, спостережливість, кмітливість; знижується стомлюваність. Негативні переживання, навпроти, приводять до розсіювання уваги, переносу його з об'єктів спостереження на внутрішні процеси й стан, зниженню вольової готовності до негайної дії.

По-друге, тривале перебування під владою негативних емоційних станів (тривоги, очікування невідомого, незадоволеності, злості й т.п.), невміння знизити гостроту переживання несприятливих впливів, відзначається ще й тим, що шкідливо впливає на організм людини. Ще в давнину був замічений зв'язок між емоціями людини і її фізичним станом. Вважалося наприклад, що необхідність постійно стримувати емоції руйнує серце; заздрість і злість вражають органи травлення; сум, зневіра, туга прискорюють старіння; постійний страх завдає шкоди щитовидній залозі; нестримне горе спричиняє цукровий діабет. Сьогодні вже добре відомо, що тривалі нервові перевантаження здатні зруйнувати самий міцний організм.

По-третє, нездатність управляти своїми почуттями й настроєм негативно позначається на взаєминах з колегами, відношенням до роботи, членами родини й ін., веде до виникнення психічної несумісності, конфліктам і ворожнечі.

Підтримці сприятливих психічних станів у чималому ступені сприяють зовнішні фактори: раціоналізація режиму, інтенсивності, складності, чергування завдань професійної діяльності, забезпеченість надійними засобами захисту, висока соціальна захищеність, сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі, нормалізація режиму харчування, вітамінотерапія; у необхідних випадках - фармакотерапія. Однак вирішальна роль тут належить засобам внутрішньої оптимізації станів - прийомам психічної саморегуляції.

Під психічною саморегуляцією розуміється вплив людини на свою психіку для цілеспрямованої регуляції діяльності організму, його реакцій, процесів і станів. Саморегуляція діє і на рівні психіки і на рівні організму, це системний процес, який забезпечує адекватну умовам мінливість, пластичність життєдіяльності людини. Психічна саморегуляція – це управління своїм психоемоційним станом, яке досягається шляхом впливу людини на саму себе за допомогою слів, мисленнєвих образів, управління м’язовим тонусом і диханням.

Внутрішня природа людини така, що вона прагне до комфорту, до усунення неприємних відчуттів, не задумуючись про це. Це - природні способи регуляцїї, які “вмикаються” самостійно, спонтанно, поза свідомістю людини, тому їх ще називають несвідомими. Напевно, що і Ви інтуїтивно використовуєте багато з них. Це:

- сміх, посмішка, юмор;

- роздуми про приємне, хороше;

- різноманітні рухи, такі, як потягування, розслаблення м’язів;

- спостереження за пейзажем за вікном;

- розгляд кольорів у приміщенні, фотографій, інших приємних або дорогих для людини речей;

- мисленнєве звертання до найвищих сил (Бога, Всесвіту, великої ідеї);

- «купання» (реальне або уявне) в сонячних промінях;

- вдихання свіжого повітря;

- читання віршів;

- висловлення похвали, компліментів кому-небудь просто так;

- танці;

- музика;

- смачна їжа;

- баня;

- масаж;

- сон і т.д.

А спеціалісти, які займаються проблемами регуляції емоційних станів, нервово-психічної напруженості, для управління ними використовують спеціальні прийоми свідомо. Саме ці прийоми називають методами саморегуляції або способами самовпливу, підкреслюючи в них активну участь людини.

За висловленням академіка І. П. Павлова, людина - це система, яка сама себе регулює, виправляє і навіть удосконалює. Психічна саморегуляція здійснюється у поєднанні її енергетичних, динамічних і соціально-змістових аспектів. Людина не автоматично переключається з однієї діяльності на іншу, а свідомо, з урахуванням соціальної ситуації, важливості виконуваних операцій, можливих результатів своїх вчинків тощо. Вона має можливість вибору, і в цьому полягає її свобода волі. Як свідомий індивід, особистість несе відповідальність за наслідки здійснених виборів і скоєних дій.

Аналіз загальних закономірностей саморегуляції індивіда дозволив встановити, що вони залежать також від особливостей нервової діяльності, від особистісних якостей та від його звичок в організації дій, сформованих у процесі виховання.

Особистість як самокерована система може здійснювати:

• контроль за діяльністю за допомогою порівняння наміченої програми та виконаних дій;

• узгодження спонукань, переключення психічної активності, координацію дій;

• санкціонування - виклик або затримку процесів (дій, вчинків);

• посилення або послаблення активності (прискорення або уповільнення психічної діяльності).

Чим складніша здійснювана психічна діяльність, тим більше перепон на шляху до цілі, тим більше вольове зусилля потрібне людині, особливо якщо вона втомлена, відчуває внутрішню слабкість. Таким чином, зусилля виступає як важливий прояв вольової саморегуляції особистості.

У центрі проявів саморегуляції особистості - система «Я», що формується під впливом життєвих вражень і виховання як центр самосвідомості. Будучи елементом психологічної структури особистості, «Я» виступає як установка щодо самого себе і включає такі компоненти:

• когнітивний - уявлення про «Я» реальне та «Я» ідеальне;

• емоційний - самоповага (самоприниження) тощо;

• оціночно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати авторитет, повагу.

Самоуправління особистості може бути оперативним (повсякденним) і перспективним, зумовленим віддаленою метою.

Залежно від цілей, що їх ставить перед собою особистість, моральних якостей і особливостей вольової саморегуляції, виділяють чотири типи самоуправління: морально-вольовий, аморально-вольовий, абулічний (слабкий), імпульсивний. Природно, що найбільшу цінність для суспільства становить морально-вольовий тип, вольова саморегуляція якого спрямована на досягнення суспільно значущих цілей, що відповідають високим моральним нормам [8, с. 122].

Варто зазначити, що психічна саморегуляція може здійснюватися за допомогою чотирьох основних засобів, використовуваних як окремо, так і в різноманітних поєднаннях:

1. Способи, пов’язані з управлінням диханням;

2. Способи, пов’язані з управлінням тонусом м’язів, рухом;

3. Способи, пов’язані з управлінням уявними образами;

4. Способи, пов’язані зі словесним впливом.

У результаті саморегуляції можуть виникати три основних ефекти:

- ефект заспокоєння (усунення емоційної напруженості);

- ефект відновлення (ослаблення проявів стомлення);

- ефект активізації (підвищення психофізіологічної реактивності).

Таким чином, у процесі психологічної підготовки керівник мусить оволодіти навичками саморегуляції та самовиховання, бути спроможним своєчасно приймати обґрунтовані рішення, чітко ставити бойові завдання, передбачати події і завчасно розробляти заходи, націлені на забезпечення сміливих та рішучих дій підлеглих підрозділів. Такий обсяг завдань під силу тільки керівникові, який має високу теоретичну та психологічну підготовку, добрі практичні навички безпосередніх дій у складних умовах оперативної обстановки і наділений самостійністю і здатністю висувати нові ідеї, обдарований твердим мисленням і високою емоційно-вольовою стійкістю. Усе це зобов'язує керівників наполегливо підвищувати свої тактичні та спеціальні знання, вивчати природу та характер вимог сьогодення, добре знати можливості підготовки своїх підлеглих, а також злочинців, їхні сильні та слабкі сторони, різноманітну зброю, техніку, спецзасоби, їхні технічні дані та прийоми застосування у складній ситуації з найбільшою ефективністю. А використання навичок психічної саморегуляції допоможе керівнику попередити настання шкідливих наслідків стресових ситуацій.

Отже, виходячи з наведених положень, саме стійкість до стресу та вміння ефективно його позбавлятися є однією з головних психологічних рис управлінця системи ОВС.