2. Методика опрацювання української народної казки у початковій школі

2.1 Особливості роботи над казкою

Казка відома дітям з дошкільних років. Її привабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Від дітей не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлюють його змісту, хоч запам’ятовують формулювання. У початкових класах мова йде лише про набуття загального уявлення про казку і її відмінності від інших творів.

Текст багатьох казок піддається прочитуванні в особах.

Казка – це розповідь про якусь незвичайну подію. В її основі – видумка, фантазія.

Завдання вчителя – всіляко заохочувати учнів до написання казок. Створення казок засіб розумового і естетичного розвитку дітей.

Казкову ситуацію вони сприймають як гру. Немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет видуманий. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях.

З часом вчитель назве дітям ознаки казки: народні і авторські. На 3 році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок – повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх, автор казки досягає послідовного розгортання подій. З повтором пов’язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки.

Повтор епізодів визначає структуру казки. Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній – результат усього здійсненого героями казки. На композиційну частину треба звернути увагу: поставити питання: «Чим закінчується казка?»

У початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання розкриваються їх своєрідні риси: фантастичність, змальовування незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка.

Істотна особливість полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав’язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики.

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Вияв радості – виховний момент. Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оцінюючих суджень. Це важливо для розвитку мислення дітей. При розгляді казок добре ставити запитання для узагальнень і роздумів.

Добір казок у читанках – пізнавальна. Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.

Побудова уроків читання казок. Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови уроків опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовуються вибіркове читання, відповіді на запитання, складання плану (малюнки і слова), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки.

Головна увага має бути зосереджена на тому щоб діти свідомо розуміти текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації і драматизації.

Інсценізація – це переробка будь-якого твору (у тому числі і казки) для сцени або кіно.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок «Дружні звірі», «Лисичка і Журавель».

У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок.

З програми видно, що казка займає велике місце в читанні молодших школярів. Їх виховне значення величезне. Вони вчать скромності, безкорисливості, ввічливості, висміюють вади, що зумовило їх сатиричну спрямованість. Робота над казкою проводиться так само, як і над розповідями, але у казок є свої особливості: бувають чарівні, побутові, про тварин і фантастичні казки. Існують наступні рекомендації при читанні казок.

1. Зазвичай перед читанням казки проводиться невелика підготовча бесіда (можна запитати, які казки бувають, які читали; організувати виставку казок). Перед читанням казок про тварин можна нагадати про звички тварин, показати ілюстрацію цих тварин.

2. Казку читає зазвичай вчитель, але бажано її розповідати.

3. Роботу над казкою вести як над реалістичним розповіддю, не растолковивая, що «так у житті не буває», що це вигадка.

4. Казку можна використовувати для складання характеристик і оцінок, так як персонажі казок зазвичай є виразниками однієї – двох характерних рис, яскраво розкриваються у їхніх вчинках.

5. Не переводити мораль казки в область людських характерів і взаємин. Дидактизм казки настільки сильний, яскравий, що діти самі роблять висновки: «Заслужено жабі – не треба хвалитися» (казка «Жаба – мандрівниця»). Якщо діти прийдуть до подібних висновків то можна вважати, що читання казки досягло мети.

6. Специфіка фольклорної казки в тому, що вона створювалася для розповідання. Тому прозові казки переказуються якомога ближче до тексту. Розповідання повинно бути виразним. Хорошим прийомом підготовки до нього є читання казки в особах. Інсценування казок в позакласний час допомагає висловлювати казковий характер, розвиває мову та творчі здібності у дітей.

7. Казка використовується і для навчальних робіт зі складання планів, так як вона чітко членується на сцени – частини плану, заголовки легко відшукуються в тексті казки. Учні I–II класів охоче малюють картинний план.

8. Зазвичай читання казки про тварин не вимагає ні якої підготовки, але іноді слід нагадати в бесіді про вдачі і звички тварин.

Якщо читається казка про природу, близькою дітям то використовується матеріал екскурсії, записи в календарях природи, тобто спостереження і досвід.

9. У зв'язку з читанням казки можливе виготовлення ляльок, декорацій для лялькового театру, фігурок звірів і людей для тіньового театру.

10. Слід вести елементарні спостереження над особливостями композиції казки, тому що ці спостереження підвищують свідомість сприйняття казки дітьми. Уже в I–II класах діти зустрічаються з казковими прийомами триразового повтору і зауважують, що це допомагає запам'ятати казку.

При читанні казок застосовуються такі види робіт:

– Підготовка до сприйняття казки;

– Читання казки;

– Обмін думками про прочитане;

– Читання казки по частинах і їх розбір;

– Підготовка до розповідання;

– Узагальнююча бесіда;

– Підведення підсумків;

– Домашнє завдання.