1.3. Історія виникнення та об’єкт дослідження земельного кадастру

Земельний кадастр ‒ багаторівнева інформаційна система, яка містить відомості і документи про правовий, природний та господарський стан земельного фонду. В ньому наводяться дані про землевласників і землекористувачів, відомості про використання земель, їхні якісні і кількісні характеристики та економічні оцінки. Державний земельний кадастр створюється для забезпечення органів влади, фізичних І юридичних осіб відомостями про стан земель з метою регулювання земельних відносин та раціонального використання земельного фонду.

Земельно-кадастрову документацію представляють у вигляді кадастрових планів та карт, окремих схем та графіків, а також текстовою і цифровою Інформацією. Дана документація включає в себе також відомості про права власності на окремі земельні ділянки. Вся документація створюється відповідно до існуючих нормативних вимог ведення державного земельного кадастру.

Об'єктами земельного кадастру є земельний фонд нашої держави, включаючи землі, покриті лісом та водою. Весь земельний фонд поділяють на сім основних категорій залежно від його цільового призначеним Ці категорії складають:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі населених пунктів;

• землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі запасу.

До земель сільськогосподарського призначення відносять землі, які надані для потреб виробництва сільськогосподарської продукції, або які призначені для цієї мети. Землі сільськогосподарського призначення можуть бути передані у власність або в постійне чи тимчасове користування. Основними землевласниками чи землекористувачами можуть бути окремі громадяни, селянські спілки, кооперативи, різні асоціації; організації та установи.

Землі сільськогосподарського призначення надаються громадянам у власність, як правило, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосів, а також для товарного виробництва сільськогосподарської продукції. Несільськогосподарським підприємствам та організаціям, громадським і релігійним об'єднанням ці землі надаються у користування. Колективні підприємства, асоціації та інші сільськогосподарські організації зобов'язані використовувати надані землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Землі населених пунктів включають всю територію, яка знаходиться в межах даного населеного пункту. Землі населених пунктів перебувають у віданні відповідної ради, наприклад, землі міста перебувають у віданні міської ради, селища – селищної і села – сільської.

Межа, міста визначається проектом планування та забудови міста або перспективним планом його розвитку. Межа міста може змінюватись Верховною Радою України. Межа селища міського типу встановлюється і змінюється обласною радою, або, за її дорученням, районною, міською радою. Межа сільського населеного пункту встановлюється і змінюється відповідною районною радою, в адміністративному підпорядкуванні якої є даний населений пункт.

Землі, надані для розміщення виробничих, адміністративних, соціально-побутових та допоміжних будівель і споруд, а також транспортних та інженерних мереж об'єктів промисловості відносять до земель промисловості. Навколо промислових підприємств можуть бути створені санітарно-захисні зони [34].

Землі надані в користування підприємствам та організаціям усіх видів транспорту, а також підприємствам, які здійснюють експлуатацію ліній зав'язку та електропередач, відносяться до земель транспорту і зв'язку. Вздовж магістралей газо- та нафтопроводів, повітряних і підземних ліній електропередач, телефонно–телеграфного зв'язку установлюється спеціальна охоронна зона. Ширина цієї зони залежить від конструктивних особливостей транспортного об'єкту. Як правило, землі в межах цих зон у власників та землекористувачів не визначаються, але на їх використання накладають певні обмеження.

Землі, надані в відання військових частин, установ та навчальних закладів військових формувань і внутрішніх військ, а також різним підприємствам та організаціям Збройних Сил України, відносяться до земель для потреб оборони.

Землі національних, дендрологічних, зоологічних парків, заповідників, ботанічних садів, заказників (за винятком мисливських), парків пам'яток садово-паркового мистецтва відносяться до земель природоохоронного призначення. Біля цих земель можуть бути встановлені охоронні зони - з метою забезпечення режиму функціонування основних об'єктів.

Земельні ділянки, які мають лікувальні мінерально-сировинні ресурси і є сприятливими для організації лікувальних та профілактичних заходів відносять до земель оздоровчого призначення. Довкола цих ділянок встановлюють смуги санітарної охорони, в яких заборонена діяльність, що може вплинути на лікувальні властивості мінерально-сировинних ресурсів.

Землі рекреаційного призначення використовують для масового відпочинку і туризму. Сюди відносяться земельні ділянки, зайняті будівлями І спорудами будинків відпочинку, туристських баз, пансіонатів, кемпінгів, спортивно-оздоровчих таборів, будинків мисливців і рибалок, парків, зелених зон, замаркованих трас та навчально-туристських стежок. Землі рекреаційного призначення забороняється використовувати для цілей, які можуть змінити їх функціональне призначення.

Землі історико-культурних заповідників, меморіальних парків, скверів, поховань, археологічних та архітектурних пам'яток культури. архітектурно-ландшафтних комплексів відносять до земель історико-культурного призначення. На цих землях забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх функціональному використанню. Біля земель історико-культурного призначення може встановлюватися охоронна зона, метою якої є забезпечення режиму функціонування історико-культурних об'єктів.

Землі, призначені для ведення лісового господарства, відносяться до земель лісового фонду. При цьому, до даного фонду можуть бути встановлені охоронні зони – з мстою забезпечення режиму функціонування основних об'єктів [12].

Земельні ділянки, які мають лікувальні мінерально-сировинні ресурси і є сприятливими для організації лікувальних та профілактичних заходів відносять до земель оздоровчого призначення. Довкола цих ділянок встановлюють смуги санітарної охорони, .в яких заборонена діяльність, що може вплинути на лікувальні властивості мінерально-сировинних ресурсів.

Землі рекреаційного призначення використовують для масового відпочинку і туризму. Сюди відносяться земельні ділянки, зайняті будівлями І спорудами будинків відпочинку, туристських баз, пансіонатів, кемпінгів, спортивно-оздоровчих таборів, будинків мисливців і рибалок, парків, зелених зон, замирюваних трас та навчально-туристських стежок. Землі рекреаційного призначення забороняється використовувати для цілей, які можуть змінити їх функціональне призначення.

Землі історико-культурних заповідників, меморіальних парків. скверів, поховань, археологічних та архітектурних пам'яток культури. архітектурно-ландшафтних комплексів відносять до земель історико-культурного призначення. На цих землях забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх функціональному використанню. Біля земель історико-культурного призначення може встановлюватися охоронна зона, метою якої є забезпечення режиму функціонування історико-культурних об'єктів.

Землі, призначені для ведення лісового господарства, відносяться до земель лісового фонду. При цьому, до даного фонду можуть входити землі як вкриті лісом, так і без нього, але які надані для потреб лісового господарства.

Землі, зайняті ріками, озерами, водоймами, болотами, водогосподарськими та гідротехнічними спорудами і будівлями, а також ділянки землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення, становлять землі водного фонду. Біля водойм та водних джерел можуть встановлюватись охороню зони з метою виконання комплексу протиерозійних і санітарних заходів, спрямованих на збереження і поліпшення водних ресурсів. На землях водного фонду заборонена будь-яка діяльність, яка суперечить їхньому функціональному призначенню.

Всі землі, які не передані у власність або не надані у постійне користування, відносяться до земель запасу. Ці землі призначені для передачі у власність або надання у користування, в тому числі і в оренду [8].

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ НАУКОВІ ШКОЛИ УКРАЇНИ ТА ЇХ ПРОВІДНІ НАУКОВЦІ

2.1. Картографічні школи та їх провідні науковці Харківська наукова школа картографування Кафедра фізичної географії та картографії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Кафедра бере свої витоки від кафедри статистики і географії Держави Російської, організованої в Харківському імператорському університеті відповідно його першого статуту 1804 р., і є найстарішою географічною кафедрою, що була створена на теренах України. Засновник Харківського університету В.Н.Каразін був видатним географом. Вперше на Україні на початку XIX ст. він став проводити систематичні метеорологічні спостереження. У 80-ті роки XX ст. на кафедрі фізичної географії і картографії проводилися дослідження в галузі регіонального і локального, покомпонентного, проблемного та комплексного видів еколого-природоохоронного картографування; географо-екологічних аспектів охорони довкілля України, зокрема розроблялися та обґрунтовувалися рекомендації щодо оздоровлення річок України, досліджувався мікроклімат меліорованих територій з метою обґрунтування за теплобалансовим методом режимів зрошення сільськогосподарських культур та оцінки впливу метеоумов на врожай. Успішно виконувалися дослідження із земельно-кадастрового картографування, системного регіонального еколого-природоохоронного картографування на прикладі Харківської області, гідрометеорологічного забезпечення зрошувального землеробства в природних зонах України і, зокрема, на найбільших зрошувальних системах, таких як Каховська, Інгулецька та ін. За цей час ученими кафедри видано багато публікацій. Серед найбільш вагомих є тритомний науково-дослідницький посібник з атласного природоохоронного картографування, виданий у 1986-1988 рр. загальним обсягом 115 друкованих аркушів; експеримен-тальнахерія із п'яти стінних еколого-природоохоронних карт м. Харкова і Харківської області, шкільно-краєзнавчий атлас Харківської області в україномовному та російськомовному варіантах і ін. В 1989 році кафедра отримала статус випускаючої, а разом з тим і нову назву – кафедра фізичної географії та картографії. З березня 1989 р. по лютий 2007 року нею завідував Іван Юрійович Левицький. Він є розробником теорії комплексного сільськогосподарського картографування, вніс значний внесок до становлення наукових основ природоохоронного картографування, методики структурно-логічного моделювання та обґрунтування змісту системи картографічних творів. Під його керівництвом розроблено ряд нових типів картографічних творів, зокрема атласи сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств, районні атласи земельних ресурсів, республіканські атласи земельного кадастру, серії карт сучасного і перспективного використання, охорони і поліпшення земель адміністративного району, області, країни. Вчений є засновником Харківської наукової картографічної школи. З лютого 2007 році кафедру очолює Пересадько Віліна Анатоліївна, доктор географічних наук, професор. Вона є автором понад 200 наукових праць, визнаним в Україні та за її межами спеціалістом в галузі еколого-природоохоронного картографування. Київська наукова школа тематичного та комплексного атласного картографування Тематичне та комплексне атласне картографування України було започатковано ще у середині ХІХ — на початку ХХ сторіч професорами Київського університету, які досягли наукових пріоритетів у багатьох напрямках картографування: геологічне картографування (Феофілактівська наукова школа); кліматичне картографування (П. І. Броунов, Б. І. Срезневський); біогеографічне картографування (Р. Е. Траутфеттер, І. Г. Борщов); зоогеографічне картографування (О. Ф. Міддендорф). Станом на 1970 рік за деякими видами тематичного картографування (ґрунтів, геології) Україна посіла провідне місце серед наукової спільноти колишнього СРСР. Серед випускників кафедри геодезії та картографії, які успішно розвивають наукові ідеї школи, зокрема в програмах географічних дисциплін: академіки НАН України (Г. О. Пархоменко, Ю. В. Поліщук, В. А. Поповкін, Л. Г. Руденко); члени-кореспонденти НАН України (В. Д. Барановський, М. Г. Волков, В. І. Наулко); професори, видатні діячі науки (Р. І. Сосса, В. О. Шевченко, Е. Л. Бондаренко). Фундаментальні твори наукової школи втілились у виданні «Атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР». Визначальна роль атласного картографування київської школи пов'язана з науковою розробкою атласів: Бориспільского району та сільського господарства УРСР у 1958 році, палеогеографічного атласу УРСР із Молдавською РСР та окремо Київської області в 1962 році, шкільно-краєзнавчих та інших атласів. Згідно з науковою теорією школи, географічний атлас є найвищим науковим рівнем узагальнення знань про територію, об'єкти та явища природи і суспільства, що визначені у просторі й часі. У 1960-х серед українських науковців постала ідея створення комплексного Національного атласу, ініціатором і реалізатором якої був А. С. Харченко (обґрунтував концепцію необхідності випуску багатотомного атласу, але вийшов лише перший том, присвячений природі України). Ідея створення Національного атласу та його теорет-методологічної розробки за керівництва А. С. Харченка були основою формування київської наукової школи тематичного та комплексного атласного картографування. Активізувалась діяльность кафедри геодезії та картографії, яка перетворилась спочатку на науково-виробничий осередок з розробки концепції атласного забезпечення господарства, а згодом, розвиваючи та удосконалюючи науково-освітню діяльність — на центр картографічної думки в Україні. 1964 року було створено спільну Лабораторію комплексного картографування продуктивних сил УРСР Київського університету та АН УРСР, яка започаткувала осередок наукової школи у якості відділу картографії Сектора географії АН УРСР (Інститут географії НАН України). Започатковані традиції проведення регулярних науково-практичних конференцій, присвячених проблемам тематичного та комплексного атласного картографування, зокрема створенню Національного атласу. Відбувається виховання плеяди картографів-теоретиків і практиків через освіту на кафедрі. За науковими напрямами тематичної картографії (сільськогосподарське, природоохоронне, рекреаційне, туристичне картографування) досягнення київських вчених визнавались на рівні загальносоюзних, і розвивалося у руслі головної тенденції картографії — проблемно-орієнтовної. Праці науковців школи відмічались оригінальністю у використанні методів та прийомів дослідження, розширення об'єктів картографування. Новий етап наукової школи 1964—1980 років знаменував формування наукової школи професорів А. С. Харченка та А. П. Золовського, створення новітньої теоретичної бази для розробки ідей, концепцій, наукових напрямів [11]. Науково-методологічна база сучасної картографічної школи грунтується на практичному і теоретичному розвитку ідеї географічної картографії, що виражається у комплексному відображенні територіальних особливостей різноманітних процесів та явищ, створенні різних за призначенням творів, зокрема, електронних атласів. Як вже зазначалось, за деякими напрямами тематичної картографії досягнення українських картографів певний час (у період 1970 - початку 1980-х років) були на рівні загальносоюзних (наприклад, теорія та практика природоохоронного картографування). Специфіка наукової національної картографічної школи полягає нині у тісному поєднанні фундаментальних теоретичних досліджень та розробці й випуску оригінальних картографічних творів, які реалізують відповідні ідеї. Нині наукова робота на кафедрі проводиться професорсько-викладацьким складом НДС картографії та геоінформатики, яка працює у складі географічного факультету. З 2012 р. завідує лабораторією (на громадських засадах) д. геогр.наук, доц. Л.М. Даценко. Зараз тут працює 6 співробітників, в т.ч. 4 кандидати наук. У НДС виконується держбюджетна тема: "Теоретичні та прикладні картосеміотичні основи моделювання стану навколишнього середовища" (2011-2015 рр.). Колектив лабораторії (сектору) тривалий час забезпечує науково-організаційні умови для практичної реалізації загальноукраїнського періодичного видання, присвяченого загальним питанням картографії (1996-2009 рр. – «Картографія та вища школа», з 2010 р. – «Часопис картографії». З 2000 р. (вип. 4) збірник зареєстровано у ВАК України як фахове видання з географічних наук. Важливою складовою роботи є публікація результатів наукових досліджень у монографіях, наукових статтях, тезах виступів на наукових конференціях. Упродовж 2008-2011 рр. опубліковано 3 монографії, 3 підручники, 8 навчальних посібників. Львівська наукова школа картографування Кафедра конструктивної географії і картографії Львівського національного університету ім. І. Франка створена у 2000 році шляхом поділу кафедри геоморфології. Колектив кафедри зосередив свої зусилля на таких наукових напрямах: конструктивно-географічні (гідрологічні, гідробіологічні, гідрогеологічні, ґрунтові) дослідження навколишнього природного середовища (проф. В. Петлін, проф. Г. Антоняк, доц. М. Петровська, доц. Є. Іванов, к.г.н. П. Войтків); геоекологія, ландшафтна екологія, екологічна геоморфологія (проф. В. Петлін, доц. Є. Іванов, доц. Л. Курганевич, доц. М. Петровська, доц. А. Михнович, інж. М. Кобелька); урбоекологія, техноекологія, антропогенне ландшафтознавство, інженерна та антропогенна геоморфологія (проф. В. Петлін, доц. С. Кравців, доц. Є. Іванов, к.г.н. О. Мкртчян, інж. М. Кобелька, інж. В. Клюйник, асп. Л. Семен); системно-структурний, історико-географічний і геоекологічний аналіз басейнових систем (доц. Л. Курганевич, доц. А. Михнович, доц. О. Пилипович, ас. Ю. Андрейчук, асп. І. Дідич, асп. М. Шіпка); польові, стаціонарні, експериментальні і картогра фічні дослідження геосистем та екзогенних процесів (проф. В. Петлін, проф. Г. Антоняк, доц. Є. Іванов, доц. А. Михнович, доц. О. Пилипович, к.г.н. О. Мкртчян, к.г.н. П. Войтків); моніторинг довкілля, екологічна експертиза, екологічний менеджмент, менеджмент природоохоронних територій (проф. В. Петлін, доц. А. Михнович, доц. М. Петровська, доц. Л. Курганевич, к.г.н. Д. Кричевська, асп. О. Кобелька); інженерно-екологічне обґрунтування проектів та розробка шляхів покращення стану навколишнього природного середовища (доц. Л. Курганевич, доц. Є. Іванов, доц. А. Михнович, інж. В. Клюйник); картографічні і топографо-геодезичні дослідження (доц. В. Лозинський, доц. С. Кравців, інж. М. Кобелька); геоінформаційне моделювання компонентів природного середовища, дешифрування аеро- й космознімків (доц. Є. Іванов, доц. А. Михнович, к.г.н. О. Мкртчян, ас. Ю. Андрейчук, інж. В. Клюйник, асп. Н. Лобанська); розробка проблем географічного українознавства, термінології та історії географічних і картографічних досліджень (проф. В. Петлін, доц. В. Лозинський, доц. С. Кравців, доц. Є. Іванов); історико-географічний аналіз і синтез, історико-картографічне моделювання змін стану природно-господарських систем (доц. Є. Іванов, ас. Ю. Андрейчук, асп. Н. Лобанська, асп. Т. Козак). Для забезпечення навчального процесу і підвищення якості навчання курсів “Геоморфологія”, “Геоморфологічне картографування”, “Аерокосмічні методи досліджень” у 1974 р. при кафедрі геоморфології була створена навчальна лабораторія “Картографії і аерокосмічних методів досліджень”[9]. У 1997 р. вона була перейменована на лабораторію “Тематичного картографування”. Завідували лабораторією Луцюк Олексій Степанович (1974-87), Рудковський Леонід Львович (з 1987 р.). У березні 2011 року було проведено технічне переоснащення лабораторії. На її базі було створено Малий видавничий центр. На обладнанні лабораторії друкуються методичні вказівки, тексти лекцій, бланковки різноманітних карт та для проведення практичних та лабораторних робіт, навчальних практик, різноманітні бланки. Працівники лабораторії приймають активну участь у підготовці до друку навчальних посібників, монографій кафедри геоморфології і палеогеографії серії «Рельєф України». Cпівробітники лабораторії склали ряд електронних карт: «Карта територіальної організації греко-католицької церкви на Галичині в першій половині ХІХ ст.» (масштаб 1:450 000), «Карта густоти населення Львівської області» (масштаб 1:300 000). Готуються електронні варіанти карт: «Карта геоморфологічного районування західних областей України» (масштаб 1:400 000), «Карта розташування релігійних громад Львівської області» (масштаб 1:300 000). До деяких карт готуються довідники. Лабораторія бере активну участь у навчально-виховному процесі, забезпечує проведення практичних робіт з курсу “Геоморфологічне картографування”, “Палеогеографія плейстоцену”, геологічного і геоморфологічного розділів “Комплексної практики” студентів І і ІІ курсів, розробляє і тиражує бланковки топографічної основи. При технічному сприянні працівників лабораторії за останні роки вийшли з друку 4 навчальних посібники і 1 монографія, а також ряд видань з серії “Рельєф України”.

2.2. Школи геоінформатики та їх провідні науковці

Школи

Львівська наукова школа геінформатики функціонує при кафедрі конструктивної географії і картографії Львівського національного університету імені І. Франка у 2001 р. створено навчальну лабораторію геоінформаційного моделювання і картографування. Головною метою лабораторії є навчання студентів-екологів “азів” використання геоінформаційних технологій, дистанційного зондування Землі, складання екологічних карт за допомогою комп’ютеризованих систем.

Серед ГІС-програм, з якими працюють студенти, слід виокремити продукти фірми ESRI - ArcInfo, ArcMap і ArcGIS різних версій. Вже декілька років у лабораторії використовують ліцензійну версію ArcGIS 9.0. Поряд з цим проводиться ознайомлення з такими ГІС-продуктами як MapInfo, Micro-Station, Surfer й Idrisi. Для дешифрування й опрацювання аерокосмічних даних застосовується програмний комплекс ERDAS Imagine.

Значна увага присвячена й навчанню скануванню карт, їхньому зшиванню (PanaView), напівавтоматичному оцифровуванню тематичних шарів (EasyTrace), опрацюванню картографічних творів за допомогою графічних редакторів (Corel Draw, Photoshop), виведенню на друк, оформленню мультімедійних презентацій (MO PowerPoint) та ін. Іншим важливим елементом підготовки студентів є навчання пошуку необхідної картографічної, географічної і геоекологічної інформації за допомогою мережі Інтернет [1].

Поряд із щоденною роботою в навчальній лабораторії за комп’ютерною технікою, студенти освоюють техніку проведення геоекологічних досліджень у польових умовах. Особлива увага присвячена освоєнню студентами методики рекогносцировки території, її польового знімання, прив’язування досліджуваних точок за допомогою GPS-вимірювача, розробки паспортів геоекологічних об’єктів, вимірювання різних географічних та екологічних параметрів на цих об’єктах.

Навчальна лабораторія геоінформаційного моделювання і картографування бере активну участь у навчально-виховному процесі, забезпечує проведення практичних робіт з курсів “Інформатика і систематологія”, “Геоінформатика”, “Геоінформаційне моделювання”, “Картографічне моделювання”, “Гідроекологічне моделювання”, “Аерокосмічні методи досліджень”, “Бази даних екологічної інформації”, “Теледетекція довкілля”. При технічному сприянні працівників лабораторії за оснанні роки вийшли з друку чотири монографії, два навчальних посібники й ряд методичних вказівок.

Співробітники лабораторії беруть активну участь у Всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах, співпрацюють з науковцями України, Польщі і Німеччини. Лабораторія сприяє написанню курсових, дипломних й магістерських робіт. Більшість екологічних карт і моделей студентів кафедри виконана у цій лабораторії.

Поряд з навчальною діяльністю, лабораторія допомагає студентам у процесі підготовки студентських наукових робіт.

В результаті довготривалої ефективної наукової діяльності на кафедрі фотограмметрії та геоінформатики Національного університету «Львівська політехніка» сформована наукова школа з цифрової фотограмметрії та геоінформатики. Розроблені фотограмметричні методи дослідження різноманітних об’єктів та явищ, від інженерних споруд та великих територій до мікрооб’єктів. Більшість з них впроваджена в сферу практичного використання.

В якості прикладів наведемо кілька з них:

• Апаратура та технологія фотограмметричного забезпечення робіт в геології (керівник – роботи Дорожинський О.Л.);

• Дослідження зсувних процесів на всесвітньо відомому озері Сарез (Центральний Памір);

• Дослідження процесів змін берегової лінії та топлення льодовиків в Антарктиді (2002 – 2007 рр.); за результатами досліджень В.Глотов захистив докторську дисертацію;

• Дослідження гідрологічних процесів на базі будови цифрових моделей рельєфу; за результатами досліджень Х.Бурштинська захистила докторську дисертацію;

• Розробка геоінформаційної системи туристичного призначення на територію Королівства Йорданія (автори О.Дорожинський, І.Колб, аспірант Алі Фаргал);

• Дослідження просторового моделювання мікроповерхонь та мікрооб’єктів (в металургії, медицині) – (автор О.Іванчук).

Результати наукових досліджень опубліковані у вітчизняних та закордонних виданнях. Всього за період 1990-2012 рр. опубліковано більше 300 статей українською, російської, польською, англійською мовами.

За час існування кафедри захищено 4 докторських та біля 30-ти кандидатських дисертацій. Підготовлені наукові кадри для нашої кафедри (доктори наук О.Дорожинський, Х.Бурштинська, В.Глотов, кандидати наук О.Тумська, І.Колб, Ю.Шкурченко, Д.Турук, О.Іванчук та інші), для українських університетів (доктор наук В.Мельник, Луцьк, доктор наук Р.Рудий, Івано-Франківськ, велика кількість кандидатів наук), для російських університетів, а також по 1-у кандидату наук для Білорусії та Йорданії. [4]

Провідні науковці галузі

К остріков Сергій Васильович ‒ доктор географічних наук, професор.

Н

Рис. 1. С. В. Костріков

ародився 5 лютого 1956 року у м. Арциз Одеської області. У 1979 році закінчив з відзнакою геолого-географічний факультет Харківського державного університету імені О.М. Горького. Кілька років працював вчителем географії в середній школі. З 1984 року працював в університеті на кафедрі охорони природи і раціонального природокористування. У 1992 році захистив кандидатську дисертацію "Структурна мережа флювіального рельєфу, її роль та індикаційне значення у функціонуванні водно-грунтового середовища переносу". У 2000 році отримав спільний ступінь магістру Центрально-Європейського та Манчестерського університетів в галузі науки про довкілля та інвайронментальної політики. У січні 2007 року захистив докторську дисертацію на тему: «Флювіальні геоморфосистеми: геоінформаційне моделювання водозбірної організації флювіального рельєфу».

У 2001-2002 рр. та у 2007 році працював викладачем-відвідувачем в університетах США та Великої Британії.

З червня 2011 року працює на посаді професора кафедри соціально-економічної географії і регіонознавства.

Н аукові інтереси: геоінформаційне моделювання в галузі геоморфології та гідрології, ландшафтознавства та ерозіознавства; розробка геоінофрмаційних платформ та модулів; розробка систем підтримки прийняття рішень для територіального менеджменту [2].

С

Рис. 2. О. І. Сінна

інна Олена Іванівна ‒доцент. Народилася 4 вересня 1987 року в місті Балаклії Харківської області. У 1994 році розпочала навчання в Балаклійскій загальноосвітній школі № 2 І-ІІІ ступенів, по закінченню 8 класу якої вступила до Балаклійського ліцею. В 2004 році закінчила Балаклійський ліцей з відзнакою і вступила на кафедру фізичної географії та картографії геолого-географічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

В 2009 р. закінчила Харківський національний університет. Отримала диплом магістра з відзнакою, захистила письмову кваліфікаційну роботу на тему: "Теоретичні та прикладні аспекти розробки ландшафтно-екологічних карт регіонів ( на прикладі Харківської області)".

В 2008 року обіймала посаду старшого лаборанта лабораторії топографії, картографії та геоінформаційних технологій кафедри фізичної географії та картографії. З 2009 аспірант денної форми навчання спеціальності "Географічна картографія", старший викладач кафедри фізичної географії та картографії.

Коло наукових інтересів: регіональне ландшафтно-екологічне картографування; дослідження у галузі природоохоронної діяльності; сучасні проблеми картографічної науки.

Викладає дисципліни та спецкурси пов’язані з використанням геоінформаційних технологій в географії [3].

Д

Рис. 3. О.Л. Дорожи-нський

орожинський Олександр Людомирович – український науковець, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри фотограмметрії і геоінформатики Інституту геодезії Національного університету «Львівська політехніка». Народився 4 лютого 1941 року. У 1962 році закінчив Львівський політехнічний інститут, факультет геодезії. У 1988 році захистив докторську дисертацію. В 1989 році присвоєно звання професора. З цього ж року він завідує кафедрою аерофотогеодезії, яка в 2003 р. отримала назву кафедри фотограмметрії та геоінформатики. Викладає курси: «Аналітична та цифрова фотограмметрія», «Фотограмметрія та дистанційне зондування в задачах моніторингу».

Наукові інтереси: «Навігаційно-цифрова фотограмметрія». Участь в наукових розробках кафедри – сформував концепцію навігаційно-цифрової фотограмметрії, яка ввібрала в себе такі компоненти: використання даних навігаційних супутникових систем (GPS), встановлених як на земній поверхні, так і на рухомій платформі; можливість і необхідність застосування методів і технологій цифрової фотограмметрії; інтеграція фотограмметрії та аерокосмічного знімання з геоінформаційними технологіями [4].

Б

Рис. 4. Х.В. Бурштин-ська

урштинська Христина Василівна – доктор технічних наук, професор кафедри фотограмметрії і геоінформатики Інституту геодезії Національного університету «Львівська політехніка». Народилась 2 лютого 1940 року . У 1961 році закінчила Львівський політехнічний інститут, факультет геодезії. Голова ради Товариства «Просвіта» університету Тема дисертації: Теоретичні та методологічні основи цифрового моделювання рельєфу за фотограмметричними та картометричними даними.

Науковий консультант: доктор технічних наук, професор Дорожинський Олександр Людомирович, завідувач кафедри фотограмметрії та геоінформатики Національного університету «Львівська політехніка». Викладає курси «Аерокосмічні знімальні системи», «Геоінформаційні системи та дистанційне зондування в задачах моніторингу».

Сфера наукових інтересів: фотограмметричні методи дослідження земної поверхні, теоретичні підходи та технологічні аспекти побудови цифрових моделей рельєфу, фізичні основи аерокосмічного знімання.

Участь в наукових розробках кафедри: Була керівником госпдоговірної науково-дослідної роботи № 4038 «Розробка методик, алгоритмів і програм побудови цифрових моделей місцевості та обробка матеріалів аерокосмічного знімання при дослідженні природних ресурсів Західного регіону УРСР», яка виконувалась протягом 5 років з 1983 до 1988 р. на замовлення Спеціального конструкторсько-технологічного бюро Інституту прикладних проблем механіки та математики АН УРСР в межах Державного замовлення на створення системи дистанційного зондування західних регіонів України [4].