5. Системний підхід в бжд

Головним методологічним принципом (методологія — вчення про способи і методи пізнання оточуючого світу) безпеки життєдіяльності є системний підхід, а основним методом, який використовується в ній, є системний аналіз.

Система (грецьке слово система означає поєднання, устрій, утворення) — це сукупність якісно визначених елементів, між якими існують закономірні зв'язки чи взаємодія, що забезпечують системі цілісний характер.

Основною системою, яка є об'єктом вивчення у безпеці життєдіяльності, є система Людина—Машина (техносфера)—Середовище (скорочено, система Л—М—С).

Система Л—М—С є прикладом матеріальної, живої, ергатичної системи. Системи, одним із елементів яких є людина, називають ергатичними (від грецького ergates - діюча особа, діяч). Головні принципи функціонування цієї системи – це емерджентність і ієрархічність.

• емерджентність (від англ. emergence – виникнення, поява нового) – принципово неможливо звести властивості системи до суми властивостей її складових елементів, так само, як неможливо вивести із властивостей окремих елементів властивості усієї системи; система має принципово нові властивості, яких немає у її складових);

• ієрархічність (кожен елемент системи у свою чергу може розглядатися як система, а система, що розглядається в даному випадку, являє собою підсистему – один з компонентів більш широкої системи);

Людина є найважливішим провідним активним компонентом системи Л—М—С. Терміном "Людина" (Л) може бути означений такий елемент системи Л—М—С:

• окремий індивід (особа);

• група людей, виділена за певною ознакою (за віковою ознакою: діти, підлітки, дорослі, особи похилого віку, довгожителі; за гендерною ознакою: жінки та чоловіки; за професійною ознакою: робітники, службовці, інженери, топ-менеджери тощо);

• людство у цілому.

Різне змістове наповнення терміну "Людина" дозволяє розглядати систему Л—М—С як багаторівневу, ієрархічно побудовану структуру.

Зв'язки у системі Л—М—С створюються потоками:

а) речовини;

б) енергії;

в) інформації.

Недостатня або надмірна інтенсивність потоків речовини, енергії або інформації є причиною виникнення небезпеки — потенційного джерела шкоди людині та системам її життєзабезпечення.

Безпека людини досягається за умови оптимальних величин інтенсивностей потоків речовини, енергії та інформації, які пов'язують елементи системи Л—М—С в єдине ціле.

Рис. 1.1. Елементи "Людина" (Л), "Машина" або техносфера (М), "Середовище" (С) та потоки, що їх об'єднують у складі системи Л—М—С.

Системно-структурний підхід є методологічною основою усіх сучасних наук.

6. Небезпеки, їх класифікація та захист від них

Будь-яка діяльність людини є потенційно небезпечно. Це аксіома. Небезпеку для людини за певних умов можуть завдати явища, процеси і об’єкти. Але слід зазначити, що наявність потенційної небезпеки не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Для реалізації небезпеки необхідно, щоб виконувалося три умови:

• небезпека повинна реально існувати і діяти у чітко визначений час (параметр часу);

• людина мусить знаходитися в зоні дії небезпеки (просторовий параметр);

• людина не має достатньо ефективних засобів захисту від небезпеки.

Усі негативні фактори життєвого середовища умовно можна поділити на шкідливі і небезпечні. Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності і захворювань людини.

Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, отруєнь та інших пошкоджень організму і навіть до летального наслідку.

Небезпечні і шкідливі фактори іноді трактують як уражаючі фактори, розуміючи при цьому такі чинники життєвого середовища, котрі за певних умов завдають шкоди працюючому і призводять до матеріальних збитків.

Розподіл факторів на небезпечні та шкідливі досить умовний. Один і той же фактор (наприклад, електричний струм певної сили) може спричинити загибель людини, викликати травму, захворювання, або зовсім не завдати ніякої шкоди. Це залежить від здатності організму до протидії несприятливому чиннику. Але для того, щоб виключити незворотні біологічні ефекти в організмі, необхідно негативні фактори нормувати, обмежувати гранично допустимими рівнями або гранично допустимими концентраціями. Так, наприклад, обмежують вміст нітратів у харчових продуктах, рівень іонізуючого опромінення організму тощо.

Гранично допустимий рівень (ГДР) або гранично допустима концентрація (ГДК) – це максимальне значення фактору, яке, впливаючи на людину не викликає у неї фізіологічних і генетичних змін а також психологічних порушень (зниження інтелектуальних і емоційних можливостей). При сумарній дії кількох негативних факторів однієї природи (наприклад, при забрудненні повітряного середовища отруйними речовинами)використовують рівняння:

де - концентрації кожної речовини в повітрі, мг/м³;

- гранично допустимі концентрації цих речовин, мг/м³.

Незалежно від виду небезпечних факторів існують загальні принципи захисту від їх негативного впливу на людину:

• захист часом (наприклад, зменшити час впливу іонізуючого опромінювання на людину);

• захист відстанню (наприклад, зменшити шкоду ЕПМ високої напруги можна відстанню);

• штучним зниженням рівня, концентрації небезпечного фактору (нормування шкідливих речовин);

• використання індивідуальних засобів захисту;

• медикаментозна профілактика.