2. Формування попиту на робочу силу

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання мало-конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві. Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін. Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням на одне вільне робоче місце. За останні роки в Україні спостерігається зниження навантаження на одне вільне робоче місце, яке на 1 січня 2002 р. в середньому по Україні становило 11 осіб, що наполовину менше ніж на цю дату 2000 р., на третину — ніж на початок 2001 р. Дисбаланс між пропозицією робочої сили та попитом на неї зменшується по всіх групах професій. У 2001 р. найвищим був попит на професії, пов'язані з наявністю високого рівня освіти та кваліфікації. Кон'юнктура ринку — це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення. Виділяють три типи кон'юнктури: - трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці; - трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці; - рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції. Кожен тип ринкової кон'юнктури, властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює в сукупності загальний ринок праці в країні. Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображена на рис. 1. З рисунка 1 видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і, відповідно, зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча — дефіцит працівників. На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили. Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг: - підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку: - утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває; - підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат. Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати, Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи його попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць. Ринок праці виконує такі функції: - узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин; - забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії; - забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки; - підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією; - формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення; - сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури; - стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати; - впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу; - дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, місткість, кон'юнктуру ринку тощо. Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець — покупець цього товару. Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця. Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками — держава, профспілки і спілки роботодавців. Держава як суб'єкт ринку праці виконує такі функції:  - соціально-економічну, пов'язану із забезпеченням повної зайнятості, насамперед через стимулювання робочих місць у всіх секторах економіки; - законодавчу, пов'язану з розробленням основних юридичних норм і правил; регулювання ринку праці непрямими методами;  - захист прав суб'єктів ринку праці.  Багатогранна роль роботодавця на підприємствах. Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси. Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом і пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості. В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією; попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.