Додаток п

(довідковий)

Вимоги до тексту та мови пояснювальної записки

Пояснювальна записка повинна бути написана українською мовою з дотриманням правил орфографії та пунктуації, а також наукового стилю мови, що передбачає певний відбір і комбінування оптимальних для відповідної мовної ситуації варіантів слів, словосполучень, конструкцій ре­чень тощо.

Науковий стиль — це спосіб повідомлення інформації, що вимагає логічного її викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням терміно­логічної лексики, розгорнутими складними реченнями, відповідними фразеологізмами.

П.1 Вимоги до тексту наукової праці

Текст — головний елемент наукової праці. При складанні наукового тексту мають виконува­тися вимоги, найголовніші з яких — це достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та макси­мальна стислість.

Достовірним текст є тоді, коли викладені в ньому фак­ти відображають справжній стан речей.

Точним текст є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.

Повним називається такий текст, зміст якого вичерпує всі обставини справи.

Переконливим є такий текст, який веде до сприйняття читачем (адресатом) висновків або пропозицій, викладених у науковій праці.

Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повто­ри, надмірно довгі міркування не по суті справи.

Лаконічність визначає культуру наукової мови. Тому слова і словосполучення, які не несуть смислового навантаження, повинні виключатися з тексту дипломної роботи. До смислової надмірності належить і вживання без потреби іноземних слів, відповідники яких є в українській, що ускладнює висловлювання. Різновидом багатослів’я є також тавтологія, тобто повторення того ж самого іншими словами.

При написанні тексту пояснювальної записки слід дотримуватися таких основних лінгвістичних пра­вил:

1. Стиль письмової наукової мови – це безособовий монолог. Враховуючи, що увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб’єкті, то матеріал потрібно викладати від третьої особи. Використання займенника "ми" дає змогу виразити свою думку як думку певної групи людей, наукової школи або наукового напряму. Однак уживання цього займенника повинно мати міру.

Рекомендується звертатися до конструкцій, що обмежують його вживання. Такими конструкціями є неозначено-особові речення. Наприклад: «З урахуванням актуальності наведених проблем нами була обрана тема дипломної роботи, яка пов’язана…».

2. Виклад змісту потрібно здійснювати за допомогою функціонально-лексичних засобів зв’язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, перш за все, потім, по-перше, по-друге, отже тощо), суперечливі відношення (однак, позаяк тощо), причинно-наслідкові відношення (тому, внаслідок цього, до того ж тощо), перехід від однієї думки до іншої (звернемось до, необхідно зупинитися на, потрібно розглянути тощо), підсумовування (отже, таким чином, на сам кінець, викладене вище дозволяє зробити висновок, підводячи підсумок тощо).

3. Необхідно вживати мовні засоби та терміни, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів. Не дозволяється також довільно використовувати в одному тексті різну термінологію, застосовувати замість прийнятих в юридичній науці термінів так звані «професіоналізми», що використовуються у вузькому колі спеціалістів і зрозумілі лише їм.

4. Наукова мова має стилістичні особливості. Щоб досягти об’єктивності викладення тексту та висловити своє відношення до тих чи інших понять, рекомендується використовувати в тексті дипломних робіт вставні слова та словосполучення, наприклад, такі: звісно, зрозуміло, дійсно, як видно, певно, очевидно, можна вважати та ін.

Обов’язковою умовою об’єктивності викладу матеріалу є також посилання на його джерело, ким висловлена думка (положення, висловлювання). У тексті зазначену умову можна реалізувати, використовуючи спеціальні вставні слова типу на думку, за повідомленням, за даними, на нашу думку тощо. Натомість займенники «щось», «дещо» у силу невизначеності у науковому тексті краще не використовувати.

П. 2 Рубрикація та логічна послідовність у тексті

Рубрикація є зовнішнім вираженням компо­зиційної будови будь-якого наукового тексту. Це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін., про що вже йшла мова вище.

Ступінь складності рубрикації зале­жить від обсягу, тематики та призначення документа. Найпростіша руб­рикація — поділ на абзаци.

Абзац — це відступ на початку першого рядка кожної частини тексту, а також фрагмент тексту між двома такими відступами. Він вказує на перехід від однієї думки до іншої.

Типовий абзац має три частини:

- зачин ( повідомляється, про що йтиме мова);

- фраза (міститься основна інформація абзацу);

- коментарі (підбивається підсумок того, про що говорилося в абзаці).

Вважається, що середня довжина абзацу має бути 4-6 речень. Проте в наукових текстах бувають абзаци, що складаються з одного речення. Однак якою б не була його довжина, треба пам'ятати, що це внутрішньо замкнене смислове ціле. Наприклад:

« У дипломній роботі були розглянуті варіанти оренди суден дедвейтом 3000 т (типу т/х «Golden Express» та дедвейтом 4500 (типу т/х «Antilla»), що в даний час належать компанії «Laskaridis Shipping» (Греція)».

Щоб не ускладнювати процес читання й опрацювання документа, у ділових паперах рубрики нумеруються. Існує дві системи нумерації: традиційна та нова.

Традиційна — базується на використанні знаків різних типів римських та арабських цифр, великих та малих літер. Наприклад:

А.; Б.; В.; Г.; Д ..; I.; II.; III.; IV.; V..;

1.; 2.; 3.; 4.; 5..; 1); 2); 3); 4); 5) ..;

а); б); в); г); д) ...

Вона доповнює абзацне членування тексту (нумерація тез, пунктів, правил), яке зале­жить від змісту, обсягу, складу документа.

Рубрики, більші за абзац, можуть називатися: параграф (§), розділ, підрозділ, пункт, підпункт і т.д.

Нова система рубрикації, якої ми рекомендуємо дотримуватися при виконанні пояснювальної записки, базується на використанні лише арабських цифр, розміщених у певній послідовності. Наприклад:

1; 2; 3; 4; 5; 1.1; 1. 2.; 1.3.; 1.4.; 1.5;

1.1.1; 1.1. 2; 1.1.3; 1.1.4; 1.1.5;

а); б); в); г); д) ..; 1); 2); 3); 4); 5) ..;

Логічна послідовність як необхідна ознака наукового стилю мови реалізується за допомогою причинно-наслідкових зв'язків у межах одного речення чи в повному тексті.

Наприклад: «Оскільки у зв’язку з економічною кризою наша держава не планує побудову чи придбання найближчим часом будь-яких рефрижераторних суден для перевезення імпортних рефвантажів, що швидко псуються, деякі судноплавні компанії вбачають вирішення цієї проблеми у можливості довгострокової оренди рефсуден на умовах фінансового лізингу, або бербоут-чартеру із правом їх подальшого викупу».

Важливим у документі може бути й суворе дотримання певної послідовності викладу матеріалу, підкреслення наступності чи черговості подій або явищ. Це досягається за допомогою, наприклад, таких слів: спочатку, водночас, потім тощо.

Одним із способів вираження логічної послідовності є виділення мети за допомогою, наприклад, таких слів: тому що, для цього, з цією метою та ін.

Загальна логічна послідовність документів досягається за допомогою слів на позначення результативності: таким чином, отже та ін.). Наприклад:

«Таким чином, у нашому законопроекті планується певну частину річного бюджету держави витратити на соціальні виплати».

Розділи і підрозділи тексту повинні мати заголовки, які коротко виражають суть їх змісту. У тексті, що передбачає виклад ма­теріалу у хронологічній послідовності, треба прагнути виділяти вузлові події, найбільш характерні факти, деталі, риси. Наприклад:

«Так, наприкінці 2000 року .., який в січні 2001 році.., у квітні цього ж року … і вже на початку серпня …. Однак через рік… У лютому 2004 року .., отримавши у серпні 2005 року…».

Змістовна точність – основна умова, що забезпечує наукову і практичну цінність інформації дипломної роботи. Неправильно дібране слово може викривити смисл написаного, надати можливість двозначного тлумачення тієї чи іншої фрази, тексту – небажаного відтінку. Звідси різного роду лексичні помилки.

При роботі над описовим текстом слід намагатися розкрити найбільш важливі ознаки явища, їх слід викладати за ступенем важливості, що буде слугувати вимогам послідовності у викладенні матеріалу.

Характерною особливістю такого виду тексту є наявність доказу — однієї з основних форм мислен­ня. Докази бувають двох видів: дедуктивні та індуктивні.

У дедуктивних доказах думка розвивається у напрямку від загального до часткового, тобто від загальних суджень до часткових висновків.

Де­дуктивний метод доведення покладено, наприклад, в основу наступного роз­думу:

«У складі українського рефрижераторного флоту сьогодні немає суден, які могли б постійно використовуватися для перевезення таких традиційно імпортних вантажів, як цитрусові, тому що після ліквідації у 2001 році ДСК «Укрріфер» державою були продані всі спеціалізовані рефсудна. Отже, Україна вимушена здійснювати імпорт цитрусових за допомогою іноземного флоту, через фрахт якого втрачає, за підрахунками спеціалістів, понад 5 млн. доларів щорічно».

У індуктивних доказах, навпаки, думка йде від окремих розрізнених фактів до узагальнення. Наприклад:

«Оскільки АСК «Укррічфлот» є провідним українським транспортним підприємством, що а) має статус національного перевізника, експлуатуючи понад 200 суден різного класу і призначення; б) постійно удосконалює принципи управління бізнесом; в) має можливість не тільки постійно поповнювати свій флот, але й забезпечувати його якісне технічне обслуговування завдяки успішним сукупним проектам з Європейським банком реконструкції та розвитку та наявності власних судноремонтних підприємств; г) має в своєму розпорядженні значні фінансові ресурси та кваліфікованих спеціалістів, - саме тому ця компанія обрана нами потенційним інвестором, спроможним виступити в якості оператора орендованих рефсуден, що зможе, на нашу думку, не тільки експлуатувати взяті у лізинг судна, але й передати їх у менеджмент або здавати у суборенду».

П. 3 Правила скорочення

Скорочення в тексті пояснювальної записки є виправданими, оскільки вони скорочують час на його складання та змен­шується його обсяг. Прийнято розрізняти скорочення кількох типів:

Абревіатурні (абревіатури) скорочення, які утворені з початкових літер кожного слова, наприклад: ОНМУ, ЮФ, КАП, ЦТП, ТП і т. ін.

Майже всі ініціальні скорочення пишуться з великої літери (за винятком тих, котрі перетворилися на самостійні слова, наприклад: рагс, вуз і т. ін.).

Складноскорочені слова змішаного утворення складаються з абревіатур та усічених слів. Пишуться вони так: Укрпошта, ЧорноморНДІпроект та ін.

Складноскорочені слова складного типу пишуться, наприклад, так: , фінвідділ, радгосп, теплохід, обленерго, Одессільмаш, Головморшлях і т. ін.

Окремі частково скорочені слова, що складаються з частини основи і повного слова, що відрізняються певними особливостями у розшифруванні, в категорії роду, відмінюванні, пишуться разом, наприклад: завкадрами, замдиректора, головпошта , завкафедри і т. ін.

Умовні графічні скорочення на позначення посад, гео­графічних понять, відрізків часу, кількісних визначень, назв міст, сіл, селищ, областей, районів, вулиць, проспектів тощо. Особливість їх у тому, що вони не вимовля­ються в усному мовленні. Після такого скорочення обов'язково ста­виться крапка, наприклад: м. ("місто"); с. ("село"). Графічні скорочення завжди пишуться малими літерами.

Загальноприйняті скорочення вжива­ються при переліку і посиланнях, поруч з цифрами, назвами, прізвищами, наприклад: і т. д. ("і так далі"), і т.п. ("і тому подібне"), та ін. ("та інше"), і т. ін. ("і таке інше"), 1 млн. ("один мільйон"), 50 км ("п’ятдесят кілометрів") тощо.

Назви наукових ступенів, звань можуть скорочуватися безпосередньо тільки перед прізвищами як у тексті, так і в реквізиті таких документів, як (підпис), наприклад: акад. Шахов, доц. Раскевич, канд. техн. наук Коскіна, ст. викл. Петрова, інж. Іванов та ін. Найменування посади скорочують тільки в тексті, на­приклад: «…на судні відповідальним є гол. механік Силаєв Л.П.». Причому скорочення, наприклад, в словах "зав", "пом" і т.п. пишуться разом, наприклад: заввідділом, завскладом, помдиректора. Але якщо ці слова відділяються від іменника прикмет­ником, то після них ставиться крапка, наприклад: заст. головного інженера.

Географічні поняття скорочують тільки перед словами, до яких вони відносяться, наприклад: оз. Балатон, м. Одеса і т. ін.

При написанні адреси допускається скорочення: вул. ("вулиця"), пр. ("проспект"), пл. ("площа"), корп. ("корпус"), кв. ("квартира"), обл. ("область"), сел. ("селище"), с. ("село").

Скорочення відрізків часу та кількісних позначень допускається після числівників, виражених циф­рами: 5 тис. вагонів, 120 тис. глядачів, 20 млн. грн.

Слово "рік" скорочується тільки при цифрах, наприклад: 2012 р.

На позначення періоду часу пишуть так: 1990-2010 рр., якщо ж між роками є прийменник "по", тоді слід писати: з 1990 р. по 2010 р. На позначення облікового господарсько-адміністративного бюджету років пишуть 2012/13 обл. р. В інших випадках — 2011/12 р. (якщо мається на увазі рік адміністративний, господарський, навчальний, бюджетний).

При написанні дати змішаним способом (словесно-цифровим і буквеним) слово "рік" пишеться буквою "р.", наприклад: 22 травня 2012 р. При поєднанні назви місяця і року слово "місяць" не пишеться, наприклад: у жовтні 2015 р. У тексті не рекомендується писати: у жовтні ц. р. ("цього року"), а слід вказати рік повністю: у жовтні 2010 р.

При посиланні у тексті на сторінки, рисунки, таблиці їх можна скорочувати, якщо вони стоять при цифрах, наприклад: с. 81, рис. 4; табл. 5.

При обчисленні часу у документах треба писати 20 год. або 20-00; 8 год. 45 хв., а слова "ранку", "дня", "вечора","ночі" не повинні вживатися. Слова "година", "хвилина", "секунда" при цифрах скорочуються, наприклад: 5 год 32 хв 20 с (крапка у кінці таких скорочень не ставиться).

Знаки §, % у тексті ставлять тільки після цифр, причому у множині вони не подвоюються, наприклад: № 16, 6, 9; § 7, 10,12; 50-60 %.

Слід застосовувати тільки офіційно прийняті скорочення назв установ, організацій, наприклад: Мінвуглепром, Мінюст, Кабмін України та ін.

Н. 4 Правила написання чисел

Існують певні правила написання цифрової інформації. Так, однозначні кількісні числівники (ті, що відповідають на питання "скільки") відмінкових нарощень не мають, наприклад, у реквізиті про наявність додатків) кількість аркушів та примірників пи­шеться тільки цифрами: на 3 арк., у 2 примірниках (не пишеться на 5-ти, у 3-х).

Якщо число має при собі скорочену розмірність, воно пишеться тільки цифрами: 8 кг, 5 л, 25 км і т. д., якщо ж числа не мають одиниць виміру у тексті документа, вони пишуться тільки словами, наприклад: в одному напрямку, з трьома підприємствами і т. д. (крім складених числівників: 25, 35, 198 і т. п.).

Числа, починаючи з десятків тисяч, пишуться змішаним спосо­бом: 15 млн. чоловік, 20 тисяч грн., 200 тисяч прим., але однаково у ме­жах одного тексту.

Порядкові числівники, що виражені римськими цифрами, відмінкових закінчень не мають, наприклад: на IV сесії Верховної Ради України.

Порядкові числівники не мають відмінкових нарощень, якщо вони стоять після іменників, наприклад: на рис. 2, , на с. 41.

Якщо кілька (більше двох) порядкових числівників стоять поруч, відмінкові нарощення ставляться тільки при останньому, наприклад: 1,2,3-й і т.д.

Складні слова, першою частиною яких є числівник, пишуться змішаним способом, через дефіс (без відмінкових нарощень), наприк­лад: 200-тонний, 300-річчя, 40-міліметровий, 12-томний.

Одиниці виміру при числівниках, що позначають межу, пишуться тільки раз: 20-30 шт. або від 20 до 30 шт.

Грошові суми в документах пишуться так: спочатку сума вказується цифрами, а в дужках словами, наприклад: у розмірі 25600 грн. (двадцять п'ять тисяч шістсот гривень).

Якщо у тексті документа наводиться ряд числових значень величини, вираженої однією і тією ж одиницею виміру, то ця одиниця виміру вказується тільки після останньої цифри. Наприклад:

Неправильно: Правильно:

- 8,0 мм, 8,5 мм, 1 2,0 мм, 14,0 мм - 8,0 8,5 12,0 14,0 мм

- 20 кг, 40 кг, 50 кг - 20; 40; 50 кг

Інтервали між числовим значенням величин записують так: від 50 до 100, від 100 до 150 тощо.

П. 5 Правила написання назв організацій, установ, закладів

і підприємств

3 великої літери пишуться усі слова у назвах вищих органів влади і управління, наприклад: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України.

У назвах республіканських державних комітетів, міністерств та інших центральних установ з великої літери пишеться перше слово і, звичайно ж, власні імена, наприклад: Міністерство України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Назви самостійних, головних управлінь і відділів у складі міністерства або відомства також пишуться з великої літери, наприк­лад: Технологічне управління по збагаченню вугілля, Головне виробниче управління.

Назви відділів, що входять до складу головних управлінь, пишуть з малої літери, наприклад: відділ нових машин Технологічного управління; відділ експлуатації Головного виробничого управління.

В офіційних назвах організацій з великої букви пишеться перше слово, наприклад: Палац спорту "Краян ".

Назви об'єднань, комбінатів, шахт, трестів та інститутів, якщо їм передують родові слова на зразок "виробниче об'єднання", "комбінат", "трест", "інститут'', "шахта", пишуться у лапках і не відмінюються.

Назви організацій, підприємств, з'їздів, конференцій, що починаються словами: Державний, Всеукраїнський, Надзвичайний та ін. або порядковими числівниками, вираженими словесно, пишуться з ве­ликої літери, наприклад: Державна бібліотека імені Т.Г.Шевченка, Державний НДІ з безпеки робіт у гірничій промисловості, II Всеук­раїнський фестиваль.

Слово "Рада" у однині і множині завжди пишеться з великої літери, якщо воно входить до повної назви органу влади, наприклад: Одеська обласна Рада.

У скорочених назвах слово "рада" пишеться разом і з малої літери, наприклад: міськрада, сільрада.

У назвах документів, затверджених Кабінетом Міністрів України, слова "Постанова'', "Положення", "Статут", "Інструкція", пишуться з великої літери, а слова "розпорядження", "рішення", "акт", "додаток", "перелік" - з малої, наприклад: згідно з Інструкцією про винагороду за відкриття…

Географічні назви, якщо вони не входять до складу власного імені підприємства, пишуться з малої літери, наприклад: одеський кінотеатр "Москва", але Ладижинська ТЕЦ.

У символічних, умовних назвах підприємств та установ перше слово пишеться з великої літери, а вся назва береться в лапки, наприклад: кафе "Біла акація", завод "Червона гвардія".

Не пишеться в лапках найменування підприємства, установи, як­що в ньому є слово "імені" або "пам'яті", наприклад: завод імені Старостіна..; читання, присвячені пам'яті професора Ю.В.Воробйова…

Скорочені назви (абревіатури) інститутів, що читаються за першими буквами пишуться великими літерами і без лапок, наприклад: ВНДМІ, ВНДІДАС, НДІпроект і т. ін.

П. 6 Правила написання посад, звань, прізвищ, ініціалів і

імен по-батькові

Найменування вищих державних і урядо­вих посад пишуться з великої літери, наприк­лад: Президент України, Прем’єр-міністр, Голова Верховної Ради України. Назви усіх інших посад пишуться з малої літери, наприклад: міністр культури України, член колегії Міністерства інфраструктури України, генеральний директор заводу…

Найменування військових, почесних та учених звань пишуть з малої літери, наприклад: лауреат Державної премії України імені Т.Г.Шевченка, доктор технічних наук, почесний шахтар, генерал-полковник.

У найменуваннях організацій, що нагороджені орденами, всі слова, крім слова "орден", пишуться з великої літери, наприклад: ордена Трудового Червоного Прапора, ордена "Знак Пошани".

Існують деякі особливості написання і відмінювання прізвищ та імен Так, не відмінюються прізвища, що закінчуються на -аго, -яго, -их, -іх, -ово, наприклад: Живого, Дуняго, Черних, Долгих, Чуткіх, Хітрово. Іншомовні прізвища, що закінчуються на голосний звук (крім ненаголошених -а, -я) не відмінюються: вірші Гюго, роман Золя, опера Верді та ін.

Українські прізвища на -ко та на приголосний на позна­чення осіб жіночої статі не відмінюються, наприклад: у Петренко Ганни, у Кулик Надії та у Корнієць Тетяни.

Прізвища, що закінчуються на ненаголошені -а, -я відмінюються (в т.ч. іноземні прізвища), наприклад: творчість Пабло Неруди, фільм за участю Джульєти Мазіни, в Університеті дружби народів імені Патріса Лумумби.

Російські та іншомовні прізвища із закінченням на приголосний відмінюються, якщо належать особі чоловічої статі, наприклад: робітникові Киричеку, у Карла Гофмана, вірші поета Шиллера. У російських подвійних прізвищах відмінюються обидві частини, якщо вони існують як самостійні прізвища, наприклад: Петрова-Водкіна; але, якщо ж перша частина не утворює самостійного прізвища, то вона не відмінюється, наприклад: Бонч-Бруєвичу, Яр-Мухамедову та ін.

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису Наприклад:.

Литвиненку, з Гапоненком, Писаренка, Шевченко, Марченко, Муляру, Крав­ченком, Назарченка, Удовенку, Пугача, Януковича, Юрчука та ін.

Ряд прізвищ і імен по батькові слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

1. у російських прізвищах -ё передається сполученням -йо на по­чатку слова та в середині після голосних, а також після твердих приго­лосних, якщо -ё у вимові відповідає сполученню -йо. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Муравйов, Соловйов, Воробйов;

2. якщо -ё означає звук [о] після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення -ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;

3. під наголосом після шиплячих -ж, -ч, -ш, -ш та -ц завжди пишеться -о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов;

4. у ненаголошеній позиції пишеться -е. Наприклад: Горячев, Коригиев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев;

5. російська літера -е після приголосних передається в українській мові літерою -е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Александров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Успекаєв, Білевич, але звук -е в російських прізвищах, що відповідає українському -і, пере­дається буквою -є. Наприклад: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський;

6. російська літера -и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою -і. Наприклад: Іващенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Ілленко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Ліненко та ін.;

7. після шиплячих -ж, -ч, -ш, -щ завжди пишеться -и. Наприклад: Живков, Жиловенко, Жигалюк, Кочигін, Чигрін, Чирва, Шишарова, Шишацька, Щиглов, Щипачов та ін.;

8. російський звук -ы завжди передається літерою -и. Наприклад: Черниш, Фучиджи, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих;

9. літера -и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук, Виноградов, Винокур;

10. російський суфікс -ев, (-еев) передається через -є після приголосних (за винятком шиплячих, -р, та -о). Наприклад: Матвєєв, Андрєєв, Федосєєв, Євсєєв, Костусев; Патрікєєв, Веденєєв; Лаптєв, Медведєв, Пахарев, Каменєв, Гундарев, Жухарев, Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев та ін.;

11. у префіксі при- завжди пишеться –и, наприклад: Приходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній;

12. у суфіксах -ич, -ик пишеться -и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик;

13. слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з -ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Луцький, Вишневецький, Новицький, Лаповицький, Іваницький, Жванецький, Корецький, Саврицький, Квітницький, Хмельницький, Купецький, Пінаєвський, Залюбовський, Завадовський, Зелінський, Петровський, Тройський, Міщерський, Добровольський, Печерський, Матусовський, Броварський та ін.;

14) при утворенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович;

15) при утворенні жіночих імен по батькові вживається суфікс івн(а), а після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна,

16) деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил, тому їх слід запам'ятати, наприклад: Григорій — Григорович, Григорівна; Ілля — Ілліч, Іллівна; Микита — Микитович, Микитівна;Яків — Якович (-левич), Яківна (-лівна); Лука — Лукич ( Луківна).

1До загального обсягу роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених структурних одиниць підлягають суцільній нумерації.

2 Авторський аркуш – умовна одиниця виміру обсягу текстового та ілюстративного видання. Один авторський аркуш дорівнює 40 тис. друкованих знаків, враховуючи цифри, розділові знаки, проміжки між словами, що складає близько 22 сторінок друкованого тексту.

1 Додатки можна оформлювати окремою частиною дипломної роботи, якщо їх обсяг занадто великий. Такий додаток оформлюється окремим томом за правилами, що наведені в ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». – Київ: Держстандарт України, 1995. – 38 с.

1 Організація практичної підготовки регламентується «Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України», затвердженим наказом Міністерства освіти України від 8 квітня 1993 року N 93.

1 Нормоконтролер визначає відповідність оформлення дипломної роботи вимогам державних стандартів і правилам, викладеним у даному методичному посібнику (при наявності грубих порушень направляє ДР на доопрацювання); робить висновок про відповідність оформлення дипломної роботи встановленим вимогам, що засвідчується його підписом в рамці основного надпису (першому аркуші до пояснювальної записки).

1 Рецензування дипломних робіт зовнішніми рецензентами допускається лише в окремих випадках (якщо планується її впровадження в ту чи іншу організацію, що була об’єктом дипломного дослідження).

1 Текст виступу студента на захисті магістерської роботи бажано погодити з науковим керівником.

1 Крім висновку керівника ДР щодо її готовності до захисту в ДЕК та дипломника до самостійної роботи за фахом, на окремому аркуші додається відгук керівника ДР, в якому він відзначає ступінь самостійності у виконанні роботи, здобутки й недоліки, наявність узагальнення передового досвіду, обґрунтованість і цінність виконаної студентом кваліфікаційної роботи тощо.