4.Основні проблеми і завдання філософії психології.

Завдання психології в основному зводяться до наступних:- навчитися розуміти суть психічних явищ і їх закономірності;- навчитися управляти ними;- використовувати отримані знання з метою підвищення ефективності тих галузей практики, на перетині з якими лежать її науки, що вже оформилися, і галузі;- бути теоретичною основою практики психологічної служби.Вивчаючи закономірності психічних явищ, психологи розкривають суть процесу віддзеркалення об'єктивного світу в мозку людини, з'ясовують, як регулюються дії людини, як розвивається психічна діяльність і формуються психічні властивості особи. Оскільки психіка, свідомість людини є віддзеркалення об'єктивної дійсності, вивчення психологічних закономірностей означає, передусім, встановлення залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя і діяльності людини. Будь-яка діяльність людей (трудова, учбова, громадська) завжди закономірно обумовлена не лише об'єктивними умовами життя і діяльності людини, але і моментами суб'єктивними (стосунки, установки людини, його особистий досвід, що виражається в знаннях, навичках і уміннях, необхідних для цієї діяльності). Тому перед філософією психології стоїть завдання виявлення особливостей здійснення діяльності і її результативності залежно від співвідношення об'єктивних умов і суб'єктивних моментів.

6.Основні функції філософії психології.

Серед основних функцій філософії психології, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:

• світоглядна — філософія психології допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;

• пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія психології озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;

• логічна — філософія психології сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;

• соціально-адаптивна — філософія психології допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

• критична — проявляється в опозиції філософії психології до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;

• виховна — філософія психології прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

7.Роль філософії психології в духовно-теоретичному і громадянському самовизначенні особистості.

Духовність – творча спрямованість, наснага людини; певний тип світовідношення: триєдність ставлення до абсолюту, до світу – природи, суспільства, інших людей, самого себе. Виходити з розуміння людини як духовної істоти, означає, що ми визначаємо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодіяльність, тобто сприймаємо її як справжнього суб’єкта власної життєдіяльності, який несе відповідальність за її здійснення.У філософії та психології склалися різні розуміння духовності: як релігійності, сприйняття ідеї Бога, розвитку інтелігентності і добропорядності. Метою духовного самовдосконалення є досягнення гармонії між власним життям і навколишнім світом.Духовною є діяльність людини, завдяки якій стан людства його власними зусиллями підноситься на більш високий ступінь проявів.Кожна людина повинна сама знайти свій власний вхід у "царство духа" і визначити саму себе і своє буття. Ступінь духовного розвитку не завжди визначається віком. Та її корені, у будь-якому випадку, виходять з дитинства. Це надзвичайно важливий період у процесі духовного становлення особистості, оскільки закладається фундамент для сприйняття оточуючої дійсності, свого місця і ролі в ній.

11.Позитивістська«філософія науки» орієнтована на перетворення філософії на науку на справжнє, наукове позитивне знання. Основними проблемами цього «напрямку є проблеми структури наукового знання, проблеми наукової методології і мови науки.

Етапи  Виникає позитивізм у 30-х pp. XIX ст., в межах класичної філософської традиції. Перший етап «перший позитивізм» середини XIX ст.  О. Конта. Л. Міля. Г. Спенсера. «Другий позитивізм» виникає на межі XIX - XX ст. як модифікація «першого позитивізму» під впливом революції в природознавстві.  Е. Мах і Р. Авенаріус.