Розділ 2 система та методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в україні

2.1 Основні засади державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність в Україні регулюються законами і нормативними актами, ухваленими Верховною Радою України, Указами Президента та Декретами Кабінету Міністрів України. Серед них основоположними є Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" М959-ХІІ від 16 квітня 1991 р., "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" від 15 вересня 1995 р., "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р., Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і контролю", "Про єдиний митний тариф" та інші.

Зовнішньоекономічна діяльність регулюється державою у ході здійснення зовнішньоекономічної політики, спрямованої на регулювання економічних взаємовідносин з іншими країнами. Здійснення зовнішньоекономічної політики передбачає визначення цілей держави у зовнішньоекономічній сфері в цілому, зокрема з окремими групами країн і країнами, а також вироблення методів і засобів, за допомогою яких ці цілі будуть досягнуті.

Розрізняють два основні напрямки зовнішньоекономічної політики:

а) протекціонізм, який передбачає захист власної економіки від іноземної конкуренції;

б) вільна торгівля, яка передбачає зняття різних обмежень на шляху іноземних товарів.

Уданий час у розвинутих країнах світу ні ту, ні іншу форму в чистому вигляді не застосовують. Усі розвинуті країни офіційно проголосили курс на вільну торгівлю, але використовують при цьому набір важелів, заохочуючи імпорт в одних галузях і обмежуючи його в інших.

Основна мета державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності – це захист інтересів вітчизняних виробників і національного підприємництва, який держава здійснює за допомогою різних засобів і методів.

Повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвинутої системи зовнішньоекономічних зв'язків. Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів, а відтак і підвищенню рівня життя населення.

Зовнішньоекономічна діяльність – це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

• забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

• створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;

• наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого – недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.