Тема 4. Функціональні аспекти проектного аналізу

1. Маркетинговий аналіз

2. Технічний аналіз

3. Інституціональний аналіз

4. Екологічний аналіз

5. Соціальний аналіз

6. Фінансовий аналіз

7. Економічний аналіз

1.

Метою маркетингового аналізу є обґрунтування комерційної спроможності проекту, оцінка можливості реалізації даного продукту на обраному ринку та отримання рівня доходу, що дозволив би покрити витрати за проектом і задовольнити інтереси інвесторів

Завданнями маркетингового аналізу є :

• визначення ціни продукції за проектом;

• визначення заходів в межах маркетингової діяльності, які треба здійснити для просування продукту на обраний споживчий ринок;

• визначення ринку на якому буде реалізовуватись продукт проекту, з’ясування всіх характеристик цього ринку.

Суб’єктами маркетингового аналізу є:

1. Споживачі продукту.

2. Конкуренти.

3. Кон’юнктура ринку.

4. Умови руху товарів.

5. Якісні характеристики товарів.

Зміст маркетингового аналізу зводиться до слідуючих етапів:

1 етап. Аналіз ринкових можливостей, який базується на системах:

а) ринкової інформації;

б) аналіз мікросередовища в якому буде реалізовуватися проект;

в) аналіз макросередовища;

г) аналіз оптового ринку;

д) аналіз роздрібного ринку.

2 етап. Вибір цільових ринків, передбачає вивчення попиту, сегментування ринку, підбір цільових сегментів, позиціонування товарів, визначення прогнозованого обсягу збуту.

3 етап. Розробка і реалізація маркетингових заходів, яка починається з розробки комплексу маркетингу, який включає в себе:

а) розробку товарів з урахуванням товарної стратегії підприємства, механізму ціноутворення, організації товаропросування, стимулювання збуту.

б) маркетингову ревізію, що являє собою комплекс системних досліджень маркетингової діяльності проекту за такими напрямками: маркетингове середовище, ревізія стратегій маркетингу, ревізія діяльності служб маркетингу, ефективність всієї системи маркетингу.

2.

Метою проведення технічного аналізу є обґрунтування технічної здійснюваності проекту та визначення рівня його капітальних і поточних витрат.

Результати технічного аналізу дозволяють відповісти на за­питання: «Який спосіб виробництва обрати для виготовлення продукції проекту та якими витратами цей процес супроводжува­тиметься?»

Аналіз технічної життєздатності проекту розглядає:

- техно­логію, яка буде використовуватися у ньому, з точки зору мож­ливості її реалізації в даному суспільстві, за наявності місце­вих ресурсів та з урахуванням національних інтересів;

- альтернативні методи придбання технологій (створення спільного підприємства, купівля устаткування з одержанням технології, придбання ліцензій, технічна допомога іноземних інвесторів);

- аналіз альтернативних технологій з точки зору найбільшої адек­ватності проекта навколишньому середовищу, де він здійсню­ватиметься.

Технічний аналіз проекту проводять у кілька етапів.

• визначення місцезнаходження проекту та об'єкта його буді­вництва;

• обґрунтування вибору масштабу підприємства та проектних обсягів виробництва;

• вибір технології виробництва та устаткування;

• ідентифікація інфраструктури об'єкта проектування;

• розробка проектної документації;

• підготовка графіка здійснення проекту;

• підготовка, освоєння та забезпечення якості виробництва, встановлення стандартів і норм виробництва;

• оцінка витрат на здійснення та експлуатацію проекту;

• проектування матеріально-технічного постачання проекту;

• розрахунок витрат виробництва та збуту продукції проекту.

3.

Метою проведення інституційного аналізу проекту є визначення ступення впливу зовнішніх ( політичних, економічних, соціокультурних, правових тощо) і внутрішніх ( рівня кваліфікації персоналу, залученого до проведення проекту, менеджменту організації, яка здійснює проект, та ін.) факторів на можливість успішної реалізації проекту.

Як основні завдання інституційного аналізу можна виокремити такі:

• аналіз політичної орієнтації та макроекономічної політики уряду,

• ідентифікація цілей проекту та напрямів розвитку, визначених урядом як пріорітетних,

• оцінка рівня менеджменту проекту та визначення параметрів його успішної реалізації,

• характеристика кадрового потенціалу організації та оцінка його здатності успішно виконати поставлені завдання,

• аналіз узгодженості цілей проекту з інтересами його учасників,

• діагностика організаційної структури і міри її відповідальності досягненню результатів проекту.

Інструментарій інституційного аналізу: збір та обробка наявної статистичної інформації стосовно стану зовнішнього середовища, оцінка висновків експертів, щодо можливостей організацій, які приймають участь у проекті.

Основними елементами інституційного аналізу є:

- характеристика сильних і слабких сторін організацій-учасниць проекту та оцінка можливості виконання встановлених проектом завдань;

- опис та аналіз правової бази, політичних факторів, в межах яких буде реалізуватися проект;

- розробка можливої протидії потенційно від’ємному впливу на проект нормативних актів, лобіювання інтересів учасників проекту;

- оцінка можливого впливу державної політики, макроекономічного регулювання і регламентації зовнішньоторговельної та інвестиційної діяльності на реалізацію проекту;

- розробка програми технічної допомоги для усунення чи зниження негативного впливу внутрішніх факторів, що визначають успішність реалізації проекту.

4.

Метою екологічного аналізу є встановлення впливу проекту на навколишнє природне середовище, оцінка всіх вигод і витрат, понесених внаслідок цього впливу, та формування заходів, необхідних для пом’якшення або запобігання шкоди довкіллю під час здійснення проекту.

Основними етапами екологічного аналізу проекту є:

• аналіз первинних екологічних умов;

• оцінка потенційного безпосереднього або опосередкованого впливу проекту на навколишнє середовище;

• проведення екологічного аналізу альтернативних варіантів проекту;

• розробка заходів щодо запобігання, скорочення або компенсації негативного впливу на навколишнє середовище;

• екологічна підготовка менеджменту та персоналу;

• екологічний моніторинг.

Для вартісної оцінки наслідків проекту, а також порівняння впливу на навколишнє середовище кількох проектів використовують методи ранжування, бальної оцінки та інші способи експертної оцінки.

5.

Метою соцiального аналiзу є визначення прийнятностi вapiaнтiв реалiзацiї проекту з погляду користувачiв, населення peгioну, де здiйснюється проект, розробка cтpaтeгiї реалiзацiїi проекту, що дaє змогу здобути пiдтримку населення, досягти цiлей проекту та полiпшити характеристики його соцiального середовища.

Основними компонентами соцiального аналiзу є:

• оцiнка населення, що мешкає в зонi реалiзацiїi проекту, з точки зору демографiчних та соцiокультурних особливостей, умов проживання, зайнятостi, вiдпочинку та встановлення ступеня впли­ву проекту на ці параметри;

• визначення рівня aдeкватності проекту культурі та організації населення в районi його реалiзацiї;

• розробка cтратегії забезпечення пiдтримки проекту на вcix стадiях пiдготовки, реалiзацii та експлуатацii з боку населення регіону.

Зміст робіт з соціального аналізу:

• визначення прийнятності проекту з точки зору культурно-історичної, етнічно-демографічної та соціально-економічної ситуації;

• визначення відповідності мети проекту соціальній орієнтації та задоволенню потреб населення регіону, в якому він буде реалізовуватися;

• збір та опрацювання інформації щодо демографічного та соціально-економічного стану території проекту і визначення можливостей поліпшення соціального середовища завдяки проекту;

• встановлення причинно-наслідкових зв’язків між прийняттям проектних рішень та можливими соціальними наслідками проекту;

• внесення можливих коректив до проекту для нейтралізації негативних соціальних наслідків проекту.

6.

Метою фiнансового аналiзу є iдентифiкацiя вcix фiнансових наслiдкiв проекту, визначення його фiнансовоi життєздатностi для прийняття рiшень про доцiльнiсть iнвестування та фiнансу­вання проекту.

Основними етапами проведення фінансового аналізу є:

• аналіз фінансового стану підприємства, яке здійснює проект;

• прогноз обсягів реалізації продукції;

• оцінка інвестиційних витрат і розрахунок поточних витрат за проектом;

• прогнозування прибутків;

• прогноз грошових потоків;

• прогноз бухгалтерського балансу;

• визначення потреб у фінансуванні, вибір джерел інвестування, організація фінансування проекту;

• розрахунок показників ефективності проекту з урахуванням ризиків та невизначеності.

Основні джерела фінансування проекту:

1. Власні джерела:

• частина чистого прибутку, що спрямована на розвиток виробництва;

• амортизаційні відрахування;

• страхова сума відшкодовувань збитків, які викликані втратою майна;

• реінвестування коштів від продажу частини основних фондів;

• раніше здійснені довготривалі фінансові вкладення, термін погашення яких настає цього року;

• залучення до інвестування частини залишкових обігових коштів.

2. Позичкові джерела:

• довготермінові кредити банку;

• випуск облігацій;

• цільовий державний кредит, що спрямований на певні види інвестування;

• інвестиційний лізинг (оренда);

• інвестиційний селенг;

• інвестиційний податковий кредит (віддалення терміну сплати до бюджету податкових платежів).

3. Залучені ресурси:

• субсидії держави (безоплатно надані державою цільові інвестиції);

• внески сторонніх інвесторів у статутний фонд;

• випуск акцій;

• випуск інвестиційних сертифікатів.

7.

Метою економiчного аналiзу проекту є встановлення його нацiональної привабливостi, оцiнка його економiчної ефективно­стi на пiдставi альтернативної вapтостi pecypciв, якi використо­вуються у проектi, i продукцiї проекту та визначення можливостi сприяння проекту нацiональному добробуту країни.

Визначення економічної цінності проекту засновано на:

• оцiнцi впливу результатiв проекту на розвиток національної економiки (економiчної привабливостi);

• оцiнцi використовуваних pecypciв i результатiв проекту за цiнами, що вiдображають їх справжню цiннiсть для нацiональноiї економiки (тiньовe цiноутворення);

• встановленнi безпосереднiх впливiв проекту на eкoноміку країни (змiна попиту i пропозицiї на oкpeмi товари, зайнятостi, платiжного балансу, економiчноi ситуацiї тощо), а також опосе­редкованого впливу результатiв проекту (розвиток нових галузей, залучення до виробництва недовикористаних потужностей).

Для визначення економічної цінності проекту використовують такі поняття як альтернативна вартість, тіньові ціни, невідчутні вигоди та затрати, трансфертні платежі тощо. З’ясування економічної цінності проекту надає можливості оцінити, наскільки позитивні результати (вигоди) перевищують його негативні наслідки (втрати) для суспільства.

Основними етапами визначення економічної привабливості проекту є:

• встановлення пріоритетних критеріїв розвитку країни, до яких відносять необхiдну величину iнвестицiй для створення робочих мicць; значення доданої вapтocтi, яка створюється в результатi проекту; зменшення (заощадження) використовуваних валютних ре­сypсів; платежі за використання місцевих pecypcів тощо;

• визначення пріоритетності обраних критеріїв шляхом їх ранжування на основі визначення питомої ваги кожного критерiю у вели­чинi загальної економiчної привабливостi;

• розрахунок кількісних значень встановлених критеріїв та вибір найкращого для кожного з них;

• визначення індексу кожного критерію шляхом ділення фактичного значення критерію на його найкраще значення;

• оцінка загальної привабливості кожного проекту на основі розрахунку середньозваженої величини індексів проекту.

Найвище середньозважене значення індексу свiд­чить про найбільшу економiчну привабливiсть проекту.

В економiчному аналiзi для визначення економiчної вартос­тi товapiв необхiдно використовувати повнi витрати виробницт­ва. Для їх розрахунку ринковi компенсацiї вiднiмаються, а дотацiї додаються, оскiльки суспiльство реально мaє оплачувати цi повнi витрати, щоб виробити те чи iнше благо.

Для оцiнки суспiльної цiнностi ресурсу необхiдно визначити тi­ньові цiни, якi вiдображають суспiльну вартiсть продукту у грошо­вих одиницях. Існує кiлька пiдходiв до визначення тiньових цiн:

• на основi визначення витрат, необхiдних для вилучення цьо­го ресурсу з iнших галузей, або збiльшення виробництва;

• з огляду на iмпортнi аналоги, на основi cвітової цiни, вира­женої в нацiональнiй валютi;

• за величиною альтернативної вapтocтi pecypciв, витрачених на виробництво даного продукту.

Перший пiдхiд передбачає оцiнку граничниx (маржuнальнux) витрат виробництва необхiдного ресурсу, якi вiдображають не­обхiднi видатки виробника при виробництвi додаткової одиницi продукцiї. При недозавантажених потужностях граничнi витрати меншi, нiж собiвартiсть одиницi продукцiї, що робить випуск до­даткових обсягiв вигiдним як для пiдприємств, так i для суспiльс­тва в цiлому. Якщо ж економiчна система збалансована, то залу­чення до виробництва нових pecypciв вимагає великих витрат i граничнi витрати починають перевищувати собiвартiсть продук­цiї. Досить часто в практицi економiчного аналiзу використо­вують тiньовi цiни свiтового ринку. Це пояснюється двома при­чинами. По-перше, бiльшiсть свiтових ринкiв вважаються вiль­ними і конкурентними, тож ціна, яка на них встановлюється, є реальним вiдображенням вapтocтi. По-друге, найкращим альтер­нативним використанням конкурентоспроможних товapів, мате­рiалiв i продукцiї часто є поставки на зовнiшнiй ринок.

Реальна вартiсть мiсцевої валюти, її купiвельна спро­можнiсть вiдображається тiньовим валютним курсом. Взаємо­зв'язок мiж офiцiйним i тiньовим курсами можна виразити спiв­відношеннями:

Тіньовий валютний курс = офіційний валютний курс * (1 + премія)

Премія = (тіньовий вал. курс – офіційний вал. курс) / офіц. вал. курс

Для коригування офiцiйного курсу застосовують стандартний коефiцieнт перетворень (Скп), який вiдображає відношення офiцiйного валютного курсу до тіньового.

Скп =офіційний валютний курс / тіньовий валютний курс

Для оцiнки економічної вартості іпортозамiщуваних товарів або товарів, які можуть імпортуватися, розраховується цiна iмпортного паритету. Економiчна величина iмпортного паритету роз­раховується переведенням валютної вapтoсті імпорту в нацiо­нальний еквiвалент за офiцiйним о6мiнним курсом, а потiм пози­цiї проекту, що не є iмпортозамiщуваним (транспортування на територiї країни, витрати на маркетинг i з6ут), коригують на кое­фiцiєнт переводу, який вiдо6ражає викривлення економiчної вар­тостi цих послуг.

Коефiцiент переводу (або коефiцiент перерахунку) використо­вується також для визначення економiчної вapтoстi на товари й послуги, якщо фiнансовi показники проекту розрахованi. Цей кое­фiцiєнт вiдо6ражає ступiнь викривлення суспiльної цiнностi проду­кту шляхом державного регулювання економiчних процесiв.

Коефіцієнт переводу = фінансова вартість / тіньова вартість

Чим вищий цей показник, тим 6iльш викривленi на даному ринку цiни порiвняно з конкурентним ринком. Досить часто ана­лiтики для спрощення розрахункiв вводять агрегований коефiцi­єнт переводу для вcix товapiв i послуг даної держави. Проте це може призвести до серйозних погрiшностей, оскiльки piвень дер­жавного регулювання рiзних галузей i ceктopiв економiки значно коливається: в одних галузях стимулюється експорт, в iнших обмежується або забороняється iмпорт; деякi види дiяльностi суб­сидуються, з iнших стягуються додатковi податки й мита. Тому коефiцieнт перерахунку слiд визначати для окремих груп товapiв або послуг.