1.3. Нормативно-правове регулювання валютного кредитування

За роки незалежності України в державі розроблено нормативно-правову базу, яка визначає засади організації валютного регулювання й валютного контролю. Термін «валютне законодавство» – це узагальнююче поняття значного масиву нормативних актів, який охоплює всі нормативні акти, що стосуються валютного регулювання і валютного контролю.

Валютне законодавство встановлює режим здійснення валютних операцій на території України , загальні принципи валютного регулювання, закріплює повноваження та функції державних органів, банків та інших фінансово-кредитних установ у регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства.

Валютне законодавство України , будучи зовнішньою формою правового регулювання валютних відносин, характеризується нормативними актами різної юридичної сили, змісту та форми. Визнаючи поняття валютного законодавства, слід взяти до уваги, що воно охоплює як безпосередньо закони, так і інші нормативні акти у сфері валютних відносин (укази, постанови, декрети, положення, інструкції, правила тощо).

В даний час в основі валютного регулювання лежить спеціальний базовий нормативний акт Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р., в якому визначено режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства.

Важливі норми щодо валютного регулювання містяться в розділі VІІІ Закону України «Про Національний банк країни», в якому визначені повноваження Національного банку в сфері валютного регулювання та контролю, а саме:

- видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;

- видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства;

- встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту;

- застосування заходів відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.

Крім зазначених вище актів до валютного законодавства належать: Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р., укази Президента України, Постанови Верховної ради України, декрети Кабінету міністрів України та ін. Метою нормативно-правового регулювання валютних операцій є забезпечення законності і правопорядку з дотриманням публічного інтересу і приватних інтересів суб’єктів господарської діяльності. Аналіз законодавства і практики його застосування не дає підстав казати про встановлення на сьогодні режиму правопорядку в цій сфері. Розв’язання існуючої проблеми потребує насамперед чіткого визначення і закріплення в законі базових понять, без юридично коректного розуміння яких неможливо досягти оптимізації правового регулювання всього комплексу різноманітних валютних операцій суб’єктів господарювання.

Валютні операції визначаються як здійснення руху валютних цінностей суб’єктами таких операцій (як правило, на підставі угод, нормативно-правових або індивідуально-правових актів), з переходом права власності на валютні цінності та/або переміщенням валютних цінностей через кордон України.

Характеризуючи загальні особливості здійснення валютних операцій, можна класифіцирувати правомірні (легальні) валютні операцій за способом надання їм державою ознаки правомірності, де слід відокремлювати легітимні (здійснювані на підставі закону) та легітимізовані (здійснювані на підставі ліцензій).

Валютне регулювання – це державна регламентація валютних операцій та державний вплив на них економічними методами з метою забезпечення економічної стабільності суспільства і держави та створення сприятливих умов зовнішньоекономічної діяльності. Валютний контроль – система організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення дотримання резидентами і нерезидентами валютного законодавства при здійсненні ними валютних операцій.

Україна як самостійна держава здійснює зовнішньоторговельні та інші економічні зв’язки із зарубіжними країнами через свої органи та уповноважені нею установи i організації. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів i функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права i обов’язки суб’єктів валютних відносин установлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю», а також іншими актами валютного законодавства. Велику кількість нормативних актів, що регулюють валютні відносини, видає Національний банк України.

Валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави i пов’язані з її роллю в розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення i використання необхідних суспільству валютних фондів. В Україні до таких фондів належать: Державний валютний фонд, валютний фонд, місцеві валюти і фонди, що утворюються i використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також валютні фонди юридичних i фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб. Серед них слід розрізняти державні централізовані та децентралізовані фонди, а також фонди, які власне державі не належать.

Галузь валютних відносин складають, з одного боку, широкий комплекс міжнародних валютних відносин, з іншого різноманітні внутрішньодержавні (внутрішні) валютні відносини. Міжнародні валютні відносини набувають свого прояву в межах різноманітних форм співпраці країн: при здійсненні зовнішньої торгівлі, наданні економічної i технічної допомоги, спільної діяльності в галузі капіталовкладень, міжнародних перевезеннях та ін.

Особливістю механізму правового регулювання валютних, відносин, як специфічного різновиду фінансових є їх особлива владно-майнова природа, яка визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України.

З боку держави для регулювання валютних відносин, які в цілому для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв’язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою ycix трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу i заборони).

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень. Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинам.

Валютні обмеження полягають у дорученні керувати валютними операціями Національному банку, ліцензування валютних операцій, можливості блокування валютних рахунків; до недавнього часу вимозі обов’язкового продажу половини валютного виторгу експортерів Національному банку. Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу i використання іноземних валют як платіжного засобу.

Таким чином, законодавство України встановлює загальний дозвіл ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку i при забороні здійснення певних дій. Згідно з вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб’єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають, – володіння, користування. розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі існують певні обмеження:

- регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу. репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів;

- обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюті та введення обов’язкового продажу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом (зараз це в Україні скасовано), але не законодавчім органом, а Національним банком;

- зосередження валютних операцій в центральних або спеціально уповноважених банках;

- контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів в країні (авуари - це кошти, що належать резидентам або нерезидентам i знаходяться в іноземних банках);

- контроль за створенням та ліквідацією авуарів нерезидентів - учасників валютних операцій в країні:

- контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;

- здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони в здійсненні окремих видів валютних операцій.

Наведені вище валютні обмеження можуть виступати i в інших формах.

Основою правового регулювання валютних відносин є валютно-правові норми. Вони допускають певну диспозитивність для суб’єктів валютних правовідносин. Водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм оцінки – державно-владний характер, імперативність i категоричність приписів. Це прямо випливає з валютної політики держави.

В Україні втручання держави в економічну сферу, і передусім у сферу валютного регулювання, надзвичайно велике. Проте, як свідчить історичний досвід, ігнорування ролі держави щодо регулювання економіки призводить до глобальних кризових явищ у суспільстві. За сучасних економічних умов простежується об’єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь конвертованості за межами країн-емітентів.

У зв’язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної валюти. Отже, слід зазначити, що поглиблення міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку кожної країни потребують політики державного регулювання економіки і певного втручання державних органів у валютно-кредитні відносини.

Таке регулювання здійснюється шляхом впливу на валютний курс та валютні операції, які здійснюють суб’єкти ринку. Наявність валютного регулювання та контролю з боку держави є об’єктивною економічною необхідністю, яка підтверджена багатим досвідом розвинутих світових держав. Таке регулювання може бути прямим, тобто використання законодавчих актів державних органів, та непрямим - використання економічних, зокрема валютно-кредитних та монетарних заходів для впливу на поведінку економічних суб’єктів.

Практично валютне регулювання відбувається шляхом коригування систем економічних регуляторів для забезпечення стабільності обмінного курсу гривні, стимулювання економічної активності та вітчизняного споживання (внутрішнього попиту). При цьому слід наголосити на тому, що валютне регулювання не є альтернативою механізму існування валютного ринку. Ринковий механізм встановлення обмінного курсу передбачає лише забезпечення однакового доступу до ринку іноземної валюти всіх його суб’єктів. А це аж ніяк не виключає можливості і необхідності регулювання динаміки обмінного курсу з застосуванням інструментів прямого та опосередкованого (через вплив на дохідність за різними активами, адекватну торговельну політику тощо) впливу на попит та пропозицію іноземної валюти залежно від зміни внутрішньої та зовнішньої кон’юнктури. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.

Отже, валютне законодавство України є правовою основою організації валютного регулювання і валютного контролю. Валютне регулювання — це одна із форм реалізації валютної політики держави і впливу на регулювання міжнародних економічних відносин. Під ним розуміють діяльність держави, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядку здійснення операцій з валютними цінностями. Валютне регулювання використовується з метою визначення порядку організації валютних відносин, концентрації валютних ресурсів у руках держави, впливу на курс національної валюти і тим самим підтримання рівноваги платіжного балансу та стабільності національної валюти.

Провівши детальний аналіз теоретичних основ здійснення валютних операцій комерційними банками, було виявлено, що валютний ринок – достатньо динамічний та чуттєвий ринок, що працює цілодобово, переміщуючись крізь усі часові пояси. Його прозорість забезпечується інформаційними та комунікаційними системами, пов’язаними один з одним та обслуговуючими весь світ. За умов сильних коливань валютних курсів учасники світового валютного ринку відчувають великі труднощі в управлінні ризиками, пов’язаними з цими коливаннями та пред’являють суттєві вимоги до страхування валютних та відсоткових ризиків. Саме комерційні банки пропонують велику кількість інструментів хеджування, котрі здатні звести до мінімуму ризики та забезпечити сприятливі валютні курси.