Поняття про форми організації навчання. Генезис форм навчання.

Крім методів, які характеризуютьвнутрішнюсторону навчального процесу, способи організації засвоєння учнями нових знань, умінь і навичок, розвитку здібностей, у дидактиці виділяють також форми організації навчання, що характеризуютьзовнішній бік навчальної взаємодії: кількість учнів, місце і тривалість навчання, особливості спілкування вчителя і учнів.

Слово „форма” у перекладі з латини означає зовнішність. Таким чином, форма навчання відображає зовнішні, організаційні особливості спілкування вчителя і учнів, яка здійснюється у певному порядку.

У дидактиці термін „форма навчання” вживається у трьох значеннях.

По-перше, щодо загальних форморганізації навчального процесу. У цьому значенні виділяютьіндивідуальну, індивідуально-групову і групову(класно-урочну) форми, які відрізняються за характером взаємодії вчителя та учнів.

По-друге, щодо форморганізації навчальної діяльності класу, групи учнів: урок, семінар, екскурсія, факультатив, предметний гурток, тощо.

По-третє, щодо форм навчальної діяльностіучнів, які розрізняються за кількістю учнів і особливостями їх взаємодії: індивідуальна, фронтальнаі групова.

За кількістю учнів розрізняютьіндивідуальні і груповіформи навчання.

За місцем навчання– шкільні(урок, факультатив, консультація, предметний гурток, тощо) іпозашкільні(домашня робота, екскурсія).

Залежно від часу навчання–урочні і позаурочні(факультативи, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори, тощо)

Загальні форми навчання характеризують основні способи організації навчальної взаємодії учасників педагогічного процесу. Вчитель може займатись з одним учнем (індивідуальна форма навчання), з групою учнів, які навчаються поруч, але не взаємодіють між собою (індивідуально – групова форма), або ж з групою учнів одного віку як єдиним суб’єктом навчального процесу (класно-урочна форма). В останньому випадку учитель викладає навчальний матеріал одночасно для всього класу, дотримуючись єдиного темпу і змісту навчання.

Загальні форми організації навчання часто називають організаційними системами навчання.

1. Історично першою загальною формою навчання булаіндивідуальна.Сенс її полягає в тому, що учні виконували завдання індивідуально, в домі вчителя, або учня. Допомога вчителя виступала або безпосередньо, або опосередковано, що надавалася учневі через вивчення ним підручника, автором якого є сам вчитель. Ця форма організації навчання була єдиною в античні часи, в період середньовіччя, а в деяких країнах широко використовувалась доXVIIIстоліття. Наступні періоди розвитку вона домінувала в практиці сімейного виховання заможних верств суспільства. В наш час збереглась в формі репетиторства.

переваги:дозволяла повністю індивідуалізувати зміст, методи і темп навчальної діяльності дитини, слідкувати за її просуванням від незнання до знань, вносити необхідні корективи. Все це дозволяло учневі працювати економно, постійно контролювати витрати своїх сил, досягати високих результатів навченості.

недоліки:деяка обмеженість впливу вчителя, викликана тим, що, як правило, функція вчителя зводилась до надання завдання учневі та перевірки його виконання; обмеженість співпраці з іншими учнями, що негативно впливало на процес соціалізації учня, формування вміння працювати в колективі. Ось чому значення індивідуального навчання, починаючи вже зXVIстоліття невпинно знижується і поступово поступається місцем

2. індивідуально-груповій формі організації навчального процесу. Сенс цієї форми полягає в тому, що заняття вчитель веде вже не з одним учнем, а з цілою групою різновікових людей, рівень підготовки у яких був різний. В силу цього вчитель вів навчальну роботу з кожним учнем окремо. Він почергово питав у кожного учня пройдений матеріал, пояснюючи кожному окремо новий матеріал, даючи індивідуальні завдання. Останні учні в цей час займались своєю справою.

Це дозволяло учням приходити в школу в різний час – на початку, в середині і навіть в кінці навчального року і в будь-який час дня. На початку XVIIстоліття індивідуально-групова система навчання не задовольняла потреб суспільства як в кількісному, так і в якісному плані підготовки підростаючих поколінь до участі в рішенні соціально-значущих задач. Подавляючамаса дітей залишалась неохопленою навчанням, а ті, котрі були ним охоплені набули лише найпростіших навичок читання, письма, лічби.

3. На межіXVіXVIстоліть в Європі спостерігається сплеск нових потреб в освіті. Вони викликані розвитком різних галузей ремесел і торгівлі, підвищенням ролі духовного життя. Все це призвело до виникнення масового навчання дітей. Виникла концепція колективного навчання, котра вперше була застосована в братських школах України і Білорусії (XVIстоліття) і стала зародкомкласно-урочної системи навчання.Теоретично ця система була обґрунтована і широко популяризувалась в XVIIстолітті Яном Амосом Коменським. Сьогодні ця форма організації навчання, що потерпіла значні модифікації, і модернізацію, є переважаючою в школах світу, не дивлячись на те, що класу і уроку як дидактичним поняттям більш ніж 350 років.

В чому сутькласно-урочної системи? Відповідь на ці питання знаходиться в тих особливостях, котрі притаманні цій системі.Найважливішими є:

учні приблизно одного рівня і віку підготовки складають клас, котрий зберігає в основному постійний склад на весь період шкільного навчання;

клас працює за єдиним річним планом та програмою згідно з постійним розкладом. Внаслідок цього діти повинні приходити в одну і ту ж пору року і в наперед визначені години дня;

основною одиницею навчання є урок;

урок, як правило, присвячений одному навчальному предмету, темі, в силу чого учні класу працюють над одним і тим же матеріалом;

працею учнів на уроці керує вчитель, він оцінює результати навчання зі свого предмету, рівень навченості кожного учня окремо і в кінці навчального року приймає рішення про переведення учнів в наступний клас.

Навчальний рік, навчальний день, розклад уроків, навчальні канікули, перерви – це також ознаки класно-урочної системи.

Класно-урочна система навчання з дня її заснування і до теперішнього часу примушує замислюватися вчених-педагогів всього світу. Вона підлягала ґрунтовному аналізу і була описана з усіма своїми перевагами та недоліками в численних працях з дидактики і методики викладання окремих навчальних предметів. Автори цих праць єдині в тому, що класно-урочна система навчання порівняно з індивідуальним навчанням має ряд переваг.

Її переваги:чітка організаційна структура; просте управління навчальним процесом; можливість взаємодії дітей між собою в процесі пошуку розв’язку задачі; постійний емоційний вплив особи вчителя на учнів, їх виховання в процесі навчання; економічність навчання, оскільки вчитель працює одночасно з достатньо великою групою учнів.

Недоліки:класно-урочна система орієнтована в основному на середнього учня, створює непосильні труднощі для слабкого і затримує розвиток здібностей у більш сильних; створює для вчителя труднощі в зверненні уваги на індивідуальні здібності учнів; не забезпечує організоване спілкування між старшими і молодшими учнями; нав’язує учням штучну організацію праці, примушує до частої зміни предметів протягом коротких відрізків часу, в результаті чого учні не можуть довести початої справи до кінця, продумати їх, поглибити свої знання.

4. Першу спробу модернізації класно-урочної системи зробили в кінціXVIII- на початкуXXстоліття англійський священик А. Белл і вчитель Дж. Ланкастор. Поштовхом до цього був перехід від мануфактури до крупної машинної індустрії, який потребував великої кількості робочих, що мають хоча б елементарну писемність. Для їх підготовки необхідно було збільшити кількість шкіл, а отже і збільшити контингент вчителів, котрі б навчали значно більшу кількість учнів. Так виникла модифікована класно-урочна система навчання під назвоюБелл-Ланкастерська система взаємного навчання, що застосовується в Англії та Індії. Зміст цієї системи полягав в тому, що старші учні спочатку під керівництвом вчителя самі вивчали матеріал, а потім, отримавши відповідну інструкцію, навчали тих, хто знає менше. Це дозволяло одному вчителю навчати одразу багатьох дітей, здійснювати масове їх навчання, але сама якість цього навчання була вкрай низькою. Цим і пояснюється, що Белл-Ланкастерська система не отримала широкого розповсюдження.

5. В кінці XIX – на початку XX століть в США було засновано так звануБатавську систему, котра поділялась на дві частини. Перша частина – це урочна робота з класом в цілому, а друга - індивідуальні заняття з тими учнями, які потребують таких занять, або з тими, хто виявив бажання поглибити свої знання, тобто з тими, хто відрізняється порівняно розвиненими здібностями. З останньою категорією працював вчитель, а з учнями менш здібними і відстаючими займався помічник вчителя.

6. Одночасно в Європі стала розвиватись так званаМангеймська система - названа так за назвою міста Мангейм (Європа), де вона вперше була застосована, характеризується тим, що при зберіганні класно-урочної системи організації навчання, учні, в залежності від їх здібностей, ступеню підготовки, розподілялись за класами на слабких, середніх і сильних.

Засновник цієї системи Йозеф Зіккенгерпропонував створювати чотири класи відповідно здібностям учнів: основні класи – для дітей, що мають середні здібності; класи для учнів мало здібних; допоміжні класи – для розумово відсталих дітей; класи для найбільш здібних учнів, котрі можуть продовжувати навчання в середніх навчальних закладах. Постулати цієї системи підлягали справедливій критиці, відмічалось, що вона побудована на помилковому уявленні про вплив біопсихологічних факторів на результати розвитку учнів, на приниження ролі цілеспрямованого виховання на формування особистості людини.

7. В Європі і США на початкуXXстоліття було застосовано багато систем навчання, направлених на забезпечення індивідуальної активної самостійної учбової роботи школярів. Найбільш радикальною з них буласистемаіндивідуалізованого навчання,вперше застосована вчителькоюОленою Паркхерст в містечку Дальтон (США). Ця система ввійшла в історію педагогіки під назвою дальтон-план. Її ж нерідко називають лабораторною, або системою майстерень.

Педагогічне кредо автора цієї системи, О. Паркхерст, зводилося до наступного: успіх навчальної діяльності залежить від пристосування темпу роботи в школі до можливостей кожного учня, його здібностей; традиційна організація навчання, в котрій переважає діяльність викладача над діяльністю учня, змінюється організацією, де центральною являється самостійна навчальна діяльність учнів, а функції вчителя зводяться тільки до тактовної організації цієї діяльності. В зв’язку з цим класи як такі замінюються лабораторіями або предметними майстернями, уроки відміняються, відміняються також пояснення вчителем нового матеріалу. Учень займається в лабораторіях, або майстернях індивідуально на основі отриманого завдання від вчителя і за необхідності звертається за допомогою до вчителя, котрий постійно знаходиться в цих лабораторіях і майстернях.

Завдання давались учням на рік на самому початку навчального року з кожного предмету. Річні завдання потім конкретизувались в вигляді завдань за місяцями і учні звітували за ними в установлені строки. Єдиного для всіх, розкладу уроків не було. Колективна робота велась одну годину в день, останній час – індивідуальна робота в предметних майстернях, лабораторіях. Щоб стимулювати роботу учнів, дати їм можливість порівнювати свої досягнення з досягненнями інших учнів, вчитель складав спеціальні таблиці, в котрих щомісяця відмічав хід виконання учнями належних завдань.

Дальтон-план отримав високу оцінку відомого американського подружжя педагогів Дьюі і швидко став розповсюджуватися в практиці шкіл багатьох країн, але він не зміг прижитися ні в одній з країн.

8. Так в СРСР в 20-ті роки використовувалась модифікація Дальтон-плану під назвоюбригадно-лабораторної системи.Завдання по вивченню теми брала група учнів (бригада). Вони працювали самостійно в лабораторіях і з консультаціями вчителя, звітували колективно. Однак дуже скоро застосована система продемонструвала свою нескладність. Рівень підготовки учнів невпинно знижувався, їх відповідальність за результати навчання спадала перш за все через те, що їм було не під силу без пояснення вчителя справлятись з завданнями. Все це і привело до того, що існування в СРСР цієї системи організації навчання в 1932 році припинилось.

Чи це значить, що Дальтон-план був створений без окремих переваг? Ні! До його переваг слід віднести передусім те, що він дозволяв пристосувати темп навчання до реальних можливостей учнів, привчав їх до самостійності, розвивав ініціативу, вводив в пошуки раціональних методів роботи та ін. Але, як справедливо стверджував в свій час великий педагог К.Д. Ушинський, пуста голова не думає. А Дальтон-план мало сприяв систематичному оволодінню учнями системи знань. Вони були у них фрагментарними, не охоплювали всього об’єму необхідної і достатньої інформації про природу, суспільство, техніку і культуру. Крім того, Дальтон-план породжував нездорове суперництво серед учнів. Все це обумовило те, що в педагогічній дійсності він не отримав широкого розповсюдження.

9. В 60-ті роки великої розповсюдженості здобувплан Трампа,названий так, за ім’ям його розробника, американського професора, педагога Л.Трампа. Ця форма організації передбачала об’єднання в великих аудиторіях (100-150 чол.) з заняттями в групах по 10-15 чол. і індивідуальну роботу учнів. На загальні лекції із застосуванням різноманітних технічних засобів відводилось 40% часу, на обговорення лекційного матеріалу, поглиблене вивчення окремих розділів і відпрацювання умінь і навичок (семінари) – 20%, а останній час учні працювали самостійно під керівництвом педагога або його помічників з сильних учнів. Класи при цій системі відмінили, склад малих груп був непостійний.

В теперішній час за планом Трампа працюють лише деякі приватні школи, а в масових закріпились лише окремі елементи: викладання бригадою педагогів одного предмету (один читає лекції, інші проводять семінари); залучення помічників, що не мають спеціальної освіти, до проведення занять з великою групою учнів; організація самостійної роботи в малих групах.

10. Особлива форма організації навчання –занурення,коли протягом певного відрізку часу (одного – двох тижнів) учні засвоюють тільки один чи два предмети. Аналогічно організовується навчанняза епохамиу Вальдорфських школах.

Такою є коротка історія розвитку організаційних форм навчання. Найбільш стійким з усіх вищезгаданих форм масового навчання виявилась класно-урочна система. Вона дійсно є цінним завоюванням педагогічної думки і передової практики роботи масової школи.