Застосування невербальних засобів мовлення
Більшість теоретиків ораторського мистецтва вважають найважливішим саме п'ятий етап риторичної діяльності - виголошення промови. Дійсно, блискуче виголошення може врятувати пересічну промову, а погане - зіпсувати чудову. На цьому етапі оратор повинен якомога краще представити аудиторії результат своєї роботи, виконаної на попередніх етапах. Людина може дуже добре писати різноманітні тексти, але зовсім не вміти подавати їх слухачам.
Процес виголошення визначає те, чи вдасться оратору зрештою вплинути на аудиторію. Тут потрібно враховувати особливості сприйняття як промови оратора, так і його самого. Аудиторія сприймає виступ не тільки через те, що говорить оратор, але здебільшого і через те, як він говорить.
Взагалі у комунікації виділяють два блоки:
вербальний;
невербальний.
Невербальний блок - це ті фактори, які присутні в спілкуванні, але безпосередньо не пов'язані з текстами (пози, жести, міміка, мова простору, одягу, кольорів, манера спілкуватися тощо).
На етапі виголошення промови саме невербальні прийоми впливу оратора на аудиторію відіграють надзвичайно важливу роль.
Останнім часом з'явилось дуже багато робіт, присвячених невербальному спілкуванню. Це пов'язане з усвідомленням проблеми співвідношення знакових систем свідомого та несвідомого в процесах комунікації. Вербальний блок реалізує в мовленні те, що хоче сказати людина, а невербальний - ті мотиви, що знаходяться у несвідомому. Напевно у кожної людини були в житті такі ситуації, коли під час спілкування співрозмовник пропонував можливо щось вигідне, але людина не дуже замислювалась над цим, оскільки їй здавалось, що тут щось не так (він говорить нещиро, погано до неї ставиться тощо). Здебільшого в таких випадках апелюють до інтуїції або "шостого чуття", які дозволили виявити неправдивість співрозмовника. Скоріше за все, ця неправдивість була "прочитана" по невербальних знаках. Люди здатні більше довіряти цим компонентам, бо їх важко проконтролювати.
Знаки невербального спілкування різноманітні. Вони включають:
o мову жестів і поз;
o мову міміки;
o парамовленнєві характеристики;
o мову простору;
o мову одягу та мову кольорів тощо.
Майже всі ці мови мають національну специфіку, вони відрізняються в різних культурах. Тому не слід захоплюватися однозначною трактовкою окремих невербальних сигналів. Слід розглядати їх в усій сукупності, разом із текстом промови.
Знаки невербального спілкування на сьогоднішній день є предметом вивчення такої міждисциплінарної науки, як невербальна семіотика. Г. Є. Крейдлін, наприклад, називає такі найбільш значні окремі науки, що входять до невербальної семіотики:
Паралінгвістика - наука про звукові коди невербальної комунікації.
Кінесика - наука про жести і жестові рухи, про жестові процеси й жестові системи.
Окулесика - наука про мову очей і візуальну поведінку людей у процесі спілкування.
Аускультація - наука про слухове сприйняття звуків і аудіальну поведінку людей у процесі комунікації.
Гаптика - наука про мову доторкань і тактильну комунікацію.
Гастика - наука про знакові й комунікативні функції їжі й напоїв, про прийняття їжі, про культурні й комунікативні функції частування.
Ольфакція - наука про мову запахів, смисли, що передають за допомогою запахів, і про роль запахів у комунікації.
Проксемика - наука про простір комунікації, його структуру та функції.
Хронемика - наука про час комунікації, про його структурні, семіотичні та культурні функції.
Системологія - наука про системи об'єктів, якими люди оточують свій світ, про функції та смисли, які ці об'єкти виражають у процесі комунікації1.
На сучасному етапі ці науки перебувають на різних щаблях розвитку. Основними вважають паралінгвістику й кінесику. Найменш розробленими залишаються аускультація, гастика, ольфакція, хронемика й системологія.