Розділ 1 поняття та передумови виникнення конституції

Конституція (constitutio - установлення, устрій, порядок) - основний державний документ, що визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.

Прообразами сучасних конституцій можна вважати установчі закони, що встановлювалися в давньогрецьких полісах, як правило, особливими законодавцями, з яких найбільш відомі закони Солона і Клісфена в Афінах. У Римі в ролі такого законодавця виступив цар Сервій Туллій. У Стародавньому Римі конституціями називали окремі закони, що їх видавали імператори. Спартанська неписана конституція приписувалася легендарному Лікургу (її справжній автор невідомий). Конституційний характер у Спарті носила усна «Велика ретра» (постанова), що свідчила: Нехай народ буде розділений на Філи і Оби, нехай у герусію входить разом з царями 30 чоловік, а народ час від часу збирається біля річки Еврото на збори. Там нехай народу пропонують рішення, які він може прийняти або відхилити.

Найстарішою з нині чинних конституцій світу є основний закон Сан-Марино, що був ухвалений ще 1600 року, при тому що базувався цей закон на міському статуті, прийнятому ще 1300 року.

Першою все ще чинною номінальною конституцією вважається Конституція США, ратифікована штатом  Делавер 7 грудня 1787. Вона ж — перша конституція в сучасному розумінні цього поняття. Перша писана конституція на Європейському континенті — Конституція 3 травня 1791 в Речі Посполитій, 3 вересня того ж року була прийнята конституція Франції. Обидві конституції проіснували недовго, у Польщі — через розчленування, у Франції — через перебіг революційних подій.

З появою світських держав сучасного типу з розподілом влади і складним законодавством виникла потреба у Основному Законі — конституції сучасного типу.

У державах Середньовіччя, а також до останнього часу на Сході, в землях ісламу, роль конституції відігравали священні релігійні тексти — Біблія , Коран, які були правовою основою для релігійних судів.

Сучасна західноєвропейська історична наука першими документами такого типу називає  Велику хартію вольностей 1215 року, і Білль про права 1689 року, які залишаються чинними досі.

Після смерті І. Мазепи, коли постало питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, призначеному в Україні Петром I, вибір упав на П.Орлика, якого обрали гетьманом 5 квітня 1710 року. У день виборів було проголошено державну Конституцію, яка називалася «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького».

У той час в Україні проходили військові дії.

Високоосвічений, з тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за Україну, Пилип Орлик виділявся у тогочасному середовищі української козацької старшини. Навіть історики XIX століття, зокрема С.М. Соловйов, В.О. Ключевський та М.І. Костомаров, незважаючи на негативне ставлення до українських визвольних ідей, не могли не зауважити його щирості й чистоти намірів. Пилип Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави. Найактивніший провідник мазепинської ідеї, він присвятив ціле своє життя створенню західноєвропейської коаліції, яка б допомогла визволити Україну.

Вигнанець, гетьман-емігрант, з невеликою групою однодумців - А.Войнаровським (небожем І.Мазепи), полковником Д.Горленком, генеральним писарем І.Максимовичем, генеральним суддею К.Довгополим, генеральними осавулами Г.Герциком та Ф.Мировичем - робив одчайдушні спроби умовити уряди Швеції, Німеччини, Польщі,Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем. Пилип Орлик активно листувався з монархами та іншими високими зверхниками цих держав, порушував українську проблему на різних приватних та офіційних зустрічах. Він намагався скористатися будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі України.

Отже, конституція є невід`ємною частиною кожної держави, яка має чітку юридичну базу.