Р озділ 1. Вибір устаткування та методів його розміщення в підприємстві

1.1.Виробниче устаткування як основна складова виробничого процесу

Виробниче устаткування або основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року, або одного оборотного періоду.

Виробниче обладнання підприємства – це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зносом.

Виробниче устаткування– матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік) [1, с. 624].

У плановій економіці використовувався термін основні фонди. Основні фонди – це сукупність вироблених суспільною працею матеріально-речових цінностей, що діють протягом тривалого періоду. До основних фондів в соціалістичній економіці відносять будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини, обладнання, транспортні засоби, інструменти, виробничий і господарський інвентар, робоча і продуктивна худоба та інші. Основні фонди, що функціонують у сфері матеріального виробництва, є виробничими основними фондами; а, які не беруть участь безпосередньо в процесі виробництва, складають невиробничі основні фонди.

Відповідно до діючої типової класифікації основних засобів — групуються залежно від функціонального призначення, галузевої належності, речовинно-натурального складу тощо.

Залежно від функціонального призначення основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничі основні засоби — це засоби, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню. До них належать будівлі, споруди, силові машини та устаткування, передавальні пристрої, транспортні засоби, робоча худоба, багаторічні насадження, інші основні засоби, що діють у сфері матеріального виробництва.

Невиробничі основні засоби — це засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва та передбачені для обслуговування потреб житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, освіти, культури. До них належать споруди, будівлі, машини, обладнання, апарати та інші засоби, що використовуються в невиробничій сфері [2, с. 532].

За галузевою належністю основні засоби поділяються на засоби промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв'язку та ін.

За натурально-речовинним складом основні виробничі засоби поділяються на будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти і приладдя, виробничий та господарський інвентар, робочу та продуктивну худобу, багаторічні насадження; капітальні витрати на поліпшення земель, інші основні засоби.

В процесі експлуатації основні засоби поступово втрачають частину своїх корисних властивостей, внаслідок фізичного або морального старіння. Цей процес називається зносом основних засобів. Зі зносом нерозривно пов'язаний процес амортизації, що є поступове перенесення вартості об'єкту, що амортизується, на витрати підприємства.

Розрізняють два види зносу основних засобів — фізичний і моральний.

Фізичний знос — це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів. Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів шляхом нового капітального будівництва або придбання нових основних засобів.

Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів [3, с. 438].

Моральний знос — це знос основних засобів внаслідок створення нових, прогресивніших і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних фондів іще до їх фізичного зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих засобів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Відтворення основних засобів — це процес їх безперервного поновлення (відновлення). Відтворення буває просте та розширене. Просте відтворення основних засобів — це їх відновлення в тому самому обсязі, у якому вони були зношені та вибули. Воно здійснюється шляхом заміни окремих зношених частин основних засобів шляхом ремонтів або придбання нових засобів на заміну зношених. Головним джерелом простого відтворення основних засобів в умовах переходу до ринкових відносин є амортизаційні відрахування.

Ремонт основних фондів — це усунення ушкоджень, поломок, вад основних засобів з метою відновлення їх експлуатаційних якостей. Розрізняють поточний, середній і капітальний ремонти основних засобів.

Поточний ремонт — це ремонт, при якому заміняються зношені деталі машин, устаткування, ліквідуються незначні дефекти, несправності і поломки з метою підтримки в робочому стані машин, устаткування тощо.

Середній ремонт — це ремонт, при якому заміняються зношені деталі, вузли, конструкції обмеженої номенклатури без повного розбирання об'єкта, що ремонтується.

Капітальний ремонт — це ремонт, що передбачає повне розбирання об'єкта, що ремонтується, заміну всіх зношених вузлів, деталей, конструкцій тощо з метою відновлення робочого ресурсу, поліпшення експлуатаційних показників об'єкта, що ремонтується [4, с. 287].

Розширене відтворення — це таке відтворення, яке передбачає розширення діючих основних засобів за рахунок збільшення їх кількості та поліпшення або придбання продуктивніших та економічних основних засобів. Розширене відтворення може здійснюватися у вигляді нового будівництва, технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючих підприємств, модернізації обладнання або його придбання тощо. Основним джерелом розширеного відтворення основних засобів в умовах переходу до ринкових відносин та самофінансування підприємств є прибуток.

До нового будівництва належить будівництво комплексу об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель, споруд, а також філій і окремих виробництв, які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі, що здійснюється на нових площах з метою створення нової виробничої потужності. До розширення діючих підприємств належить будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення діючих окремих цехів і об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них прилягають, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

До реконструкції діючих підприємств належить переобладнання діючих цехів і об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення, як правило, без розширення діючих будівель і споруд основного призначення.

До технічного переозброєння діючих підприємств належить комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого та фізично зношеного устаткування на нове, продуктивніше, а також щодо вдосконалення загальнозаводського господарства і допоміжних служб.

Технічне переозброєння діючих підприємств здійснюється, як правило, без розширення виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, що розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування [5, с. 583].

Ступінь оновлення основних засобів вимірюється відношенням суми основних засобів, що надійшли за аналізований період до їх кількості на кінець року.

Аналіз рівня використання виробничого обладнання передбачає наступне:

• оцінку показників, що характеризують використання виробничого обладнання.

• визначення резервів підвищення ефективності використання обладнання.

• визначення впливу використання виробничого обладнання на обсяг продукції.

Рівень використання виробничого обладнання характеризується такими показниками, як:

1.Коефіцієнт використання наявного обладнання.

2.Коефіцієнт використання встановленого обладнання.

3.Коефіцієнт змінності роботи обладнання.

4.Коефіцієнт екстенсивного навантаження.

5.Коефіцієнт інтенсивного навантаження.

6.Інтегральний коефіцієнт.

Коефіцієнт використання наявного обладнання визначається як відношення кількості одиниць діючого обладнання до кількості наявного обладнання. Коефіцієнт використання встановленого обладнання визначається як відношення кількості одиниць діючого обладнання до встановленого обладнання.

Аналізуючи перший і другий показники, з’ясовують наявність реальних резервів залучення у виробництво наявного устаткування, обладнання, його встановлення і використання. В процесі аналізу виясняється, яке конкретне обладнання не встановлене і за якої причини. Аналіз дозволяє передбачити заходи про його можливе залучення у виробництво чи реалізацію на сторону.

Аналіз екстенсивного використання обладнання пов’язаний з вивченням часу його роботи. Аналіз використання обладнання за часом роботи здійснюється на основі балансу часу роботи обладнання, складовими елементами якого є календарний фонд часу, режимний фонд часу, можливий, плановий та фактичний фонди часу.

Календарний фонд часу обладнання розраховується як добуток кількості календарних днів у досліджуваному періоді, тривалості доби (24 години) та кількості одиниць обладнання [6, с. 384].

Для того, щоб визначити режимний фонд часу роботи обладнання, необхідно знайти добуток кількості одиниць обладнання, кількості робочих днів в досліджуваному періоді і тривалості робочого дня в годинах з врахуванням коефіцієнта змінності.

Можливий фонд часу роботи обладнання розраховується як різниця між режимним фондом часу і часом, передбаченим на ремонт обладнання.

Плановий фонд часу – час, необхідний для планового випуску продукції. Фактичний фонд часу – час, необхідний для фактичного випуску продукції.

Порівнюючи календарний і режимний фонд часу, виявляють можливості більш ефективного використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнта змінності.

Здійснюючи порівняння режимного і можливого фондів часу, аналізують використання обладнання за рахунок скорочення часу на здійснення ремонтів.

Співставляючи фактичний фонд часу з плановим, визначають відповідні зміни в часу роботи (понадпланові втрати або збільшення часу роботи обладнання порівняно з планом).

Одним з показників використання обладнання за часом є коефіцієнт змінності. Він розраховується як відношення загальної кількості верстато - годин до кількості одиниць обладнання. Підвищення коефіцієнта змінності свідчить про зменшення втрат часу роботи обладнання, що, в свою чергу, призводить до збільшення обсягу продукції.

Коефіцієнт екстенсивного навантаження визначається як відношення фактичного часу роботи обладнання до максимально можливого або планового часу.

Використання обладнання необхідно аналізувати не тільки за часом, але і за потужністю. Це здійснюється за допомогою коефіцієнта інтенсивного навантаження, який розраховується як відношення фактичного виробітку продукції за одиницю часу роботи обладнання до максимально можливого або планового виробітку [7, с. 550].

Інтенсивний шлях розвитку підприємства передбачає досягнення більшої частки приросту обсягу продукції за рахунок збільшення виробітку продукції за одиницю часу роботи обладнання порівняно з часткою приросту продукції, виготовленої внаслідок підвищення ефективності часу роботи обладнання.

Обсяг продукції можна виразити як добуток часу роботи обладнання на виробіток продукції за одиницю часу. Виходячи з цієї залежності визначають вплив екстенсивного та інтенсивного використання обладнання на обсяг виробництва продукції.

Загальним показником використання обладнання є інтегральний коефіцієнт, який визначається як добуток коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного навантаження. Він характеризує збільшення обсягу продукції (зменшення) внаслідок зміни часу роботи обладнання та його продуктивності.

Завершальним етапом аналізу активної частини є визначення резервів підвищення ефективності роботи обладнання, а також розробка заходів по покращенню використання обладнання за часом та за потужністю.

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означає: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві [8, с. 366].

Основними напрямками збільшення часу функціонування обладнання є: скорочення та ліквідація внутрішньо змінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, напівфабрикатами, деталями); підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування; скорочення цілодобових простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи. На підприємствах України з дискретним характером виробництва кількість не працюючого впродовж доби устаткування нерідко досягає 15-20%, коефіцієнт змінності в середньому в промисловості становить 1,4 (з урахуванням внутрішньозмінних простоїв ще менше - 1,2), що свідчить про значні резерви кращого використання засобів праці.

Важливим напрямком підвищення ефективності використання основних фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування, обсяги якого є досить значними [9, с. 156].