2.2 Механізація технологічних процесів

Товарну рибу вирощують у нагульних ставах, для будівництва яких відводять різноманітні ділянки землі з різними грунтами. Будують стави шляхом одамбовування. Джерелами водопостачання можуть бути атмосферні опади, джерела, річки, озера, іригаційні канали і скидні води. Площі і глибини ставів визначаються рельєфом місцевості і господарським призначенням, можуть дещо відрізнятись від нормативних параметрів. Пропускання повеневих вод через гідротехнічні споруди ставу – одна з основних робіт перед зарибленням ставів. У кінці січня – на початку лютого у кожному господарстві організовують спеціальну бригаду, яка повинна налагодити зв’язки із районною комісією по боротьбі з повенями. Згідно з одержуваними відомостями про погоду, розміри і характер повені, рівень води бригада виконує необхідні роботи, встановлюючи іх певну черговість. Перш за все очищають від снігу і льоду водоспуски, водозливи, труби різного призначення, водоскидні канали. Ретельно перевіряють і оглядають службовий місток і механізми для піднімання щитів, стояки, греблі, очистивши їх від снігу. Якщо на греблі знайшли поздовжню тріщину, то вздовж неї необхідно викопати траншею шириною до 1м на 15-20см глибше, ніж глибина тріщини, забити її суглинком і ретельно утрамбувати. Поперечну тріщину слід перерізати траншеєю і також забити глиною чи суглинком.

До лютого біля ставів заготовляють глину, пісок, бутовий камінь, гній, лопати; ломи, сокири, барги, вила, дріт, мотузки, ліхтарі, човни. Для спостереження за горизонтом води біля споруди встановлюють мірну рейку. У міру танення снігу воду пропускають через гідроспоруди, відкриваючи щити, і стежать за тим, щоб рівень води не перевищував планового. Відкриваючи стави, необхідно відразу ж вставляти решітки, щоб риба не вийшла зі ставу. Встановлювати решітки можна лише на тих спорудах, де не буде проходити лід. Якщо біля водоспуску (водозливу) він нагромаджується, його розбивають баграми і пропускають між стояками. При проходженні весняних вод на головних спорудах водопостачаючих ставів повинні бути постійні чергові. При наявності сифонів на водоймах необхідно організувати ретельний догляд за ними: на зиму утеплити, змазати задвижки, стежити взимку за їх станом із тим, щоб не допустити розморожування всієї системи. Пропустити повінь через стави, які не мають повеневого водоскиду, складніше. Щоб зберегти греблю чи уникнути значних руйнувань, в обхід плеча греблі проривають аварійний земляний канал. Він повинен починатись широким входом, поступово звужуючись, дно каналу – не крутіше 1: 1,5. Кінець каналу виводиться і обладується у вигляді швидкотоку з кам’яним укріпленням чи фашинами.[9]

В одамбованих ставах, де заповнення водою регулює господарство, підготовчі роботи на ложі розпочинають ще восени. Після вилову риби розчищають магістральний канал, щоб краще висушити грунт. Якщо на ложі залишаються блюдця, ями, мокрі місця, їх обробляють аміачною водою і вапном. Коли ж застосовувались зелені добрива, збирають залишки рослинності, розчищають і вапнують кормові місця. Якщо грунт просохне так, що зможе пройти трактор, бажано окремі ділянки обробити культиватором чи важкими боронами, прибережну зону засіяти озимими культурами. На грузькому ложі меліоративні роботи виконують після підмерзання грунту. Таким чином, підготовчі роботи по вирощуванню товарної риби зводяться до підготовки ложа нагульного ставу, правильної експлуатації і своєчасного ремонту гідротехнічних споруд, заповнення ставу водою в оптимальні строки в обов’язковому порядку через різні фільтри.

Обов’язковою умовою високої ефективності рибництва є повне використання вегетаційного сезону. Це значить, що стави повинні бути зариблені якомога раніше у максимально стислі строки, при плюсовій температурі. Правильне, добре організоване зариблення ставів визначає високі показники рибництва. Звичайно зариблення нагульних ставів здійснюють у кінці березня – квітні за 8-10 днів. У ряді господарств застосовують осіннє чи комбіноване зариблення (частково восени, а потім зариблюють весною). Перед посадкою у стави весь рибопосадковий матеріал піддають профілактичній обробці. Це важливо для господарств, де є залежне водопостачання ставів. Рибопосадковий матеріал перевозять звичайно у брезентових чанах на автомобілях і тракторах з причепами. Випускаючи рибу, вживають заходів безпеки для зменшення її травмування: влаштовують спеціальні переносні лотки; випускають рибу через брезентові рукави чи поліетиленові труби з навітряного боку.[11]

Розрахунок кормів і добрив для нагульних ставів

Необхідну кількість кормів (добрив) визначають, виходячи із кормового (удобрювального) коефіцієнта і частки рибо продукції, одержуваної за рахунок цих заходів. Наприклад, у ставі площею 95 га, побудованому на піщаних грунтах (природна продуктивність 1,5 ц/га), планується одержати загальну рибопродуктивність 23 ц/га при вирощуванні риби в полікультурі, в тому числі коропа – 15 ц/га, товстолобиків – 8 ц/га. Враховуючи, що оптимальне співвідношення природних і штучних кормів у раціоні коропа 20-30%, розраховують необхідну кількість добрив. Якщо прийняти, що третю частину раціону коропа становить природний корм, тобто 5 ц/га, то за рахунок добрив слід одержати 5–1,5=3,5 ц/га,в тому числі за рахунок органічних – 1 ц і за рахунок мінеральних – 2,5 ц. Знаючи удобрювальний коефіцієнт, можна розрахувати необхідну кількість мінеральних добрив 2,5*3=7,5 ц/га і органічних 100 ц/га. За рахунок кормів, таким чином, залишається одержати 15-5=10 ц/га. При кормовому коефіцієнті комбікорму становитиме 10*4,7=47 ц/га.

Виконаний розрахунок добрив коригують протягом усього вегетаційного сезону з урахуванням потреб ставу в окремих біогенах. При відсутності в колгоспах і радгоспах гідрохімічних лабораторій можна користуватись орієнтовними нормами внесення мінеральних добрив при інтенсивному вирощуванні риби (табл. 1).

Згідно з рибницько-біологічними нормами, для експлуатації ставових господарств середня маса дволіток коропа при відповідній тривалості вегетаційного сезону у господарствах різних зон становить 350-500 г.

Таблиця 1

При напівінтенсивній формі ведення господарства, застосовуваній у колгоспах, коли на одному гектарі вирощується 2-3 тис. дволіток коропа, а у став вносять добрива, розпочинати годівлю коропа слід у другій декаді червня при температурі води 18-21 градусів. При цьому рибу можна годувати одноманітним кормом, оскільки необхідні поживні речовини вона буде одержувати з природним кормом. Добовий раціон у період максимально інтенсивної годівлі становить 8, а іноді збільшується до 12-15% від маси риби.[3]

У господарствах з високою щільністю зариблення годівлю риби починають у квітні чи на початку травня при температурі води 11-13-16 градусів з тим, щоб риба привчилась брати корм на кормових місцях чи доріжках. При низьких температурах і щільності посадки 4-9 тис. шт./га комбікорм дають на кормових місцях малими дозами (2-3% від маси посадженої риби) на мілководних ділянках ставу, які добре прогріваються сонцем. Протягом 5-7 днів риба звикає до корму. У міру підвищення температури до 17-19 градусів в кінці травня добові раціони збільшують до 7-10% від маси риби. Витрати кормів у травні становлять 11-14, в червні – 30-67, в липні – серпні – 100-140 кг/га. При підвищенні температури води і сприятливому кисневому режимі із збільшенням добового раціону збільшується частота годівлі: при температурі 18-20 градусів корм для товарної риби рекомендується давати два рази на добу, при 20-25 градусів – три рази, понад 25 градусів – 3-4 рази з урахуванням поїданості.

Добову норму годівлі регулюють залежно від вмісту розчиненого у воді кисню, який вимірюють у ранкові години поблизу кормових точок. При вмісті у воді 5-6 мг/л кисню дають 100% добового раціону, при 3-4 мг/л – 70-80, при 2,0-2,5 мг/л – 40-50%. При помітному зниженні кисню годівлю припиняють. Для підтримання задовільного кисневого режиму у період інтенсивної годівлі дволіток добова норма комбікорму у непроточних ставах не повинна перевищувати 130-140 кг/га. Для правильної оцінки годівлі здійснюють щоденний контроль за поїданістю корму, щодекади визначають епізоотичний стан риби і природної кормової бази ставів, визначають витрати корму на одиницю приросту, ведуть журнали удобрення ставів, годівлі риби, контрольних обловів. Ріст риби встановлюють контрольними ловами 1, 10 і 20 числа кожного місяця. Їх проводять волокушею чи бреднем на 2-3 ділянках із загальним виловом не менше 0,5% кількості риби, посадженої у став. Середню масу визначають діленням загальної маси виловленої риби з усіх ділянок на її кількість.

Одним з найбільш трудомістких процесів є облов ставів. Строки вилову риби визначають залежно від кліматичних і погодних умов, господарських потреб. Залежність вирощування риби від погодних умов призводить до необхідності виловлювати рибу в максимально стислі строки. У невигідний стан потрапляють господарства з низьким рівнем механізації і організації праці, які вимушені починати облов риби при активних температурах (у серпні) і закінчувати в листопаді. Для правильної організації облову складають графіки, комплектують риболовецькі бригади, готують до спуску стави і рибницький інвентар (неводи, бредні, носилки, відра, підсаки, тару для перевезення, ваги, транспортні засоби). Підготовчі роботи слід закінчувати за 10-15 днів до початку облову. Довжина невода залежить від розміру ставу, висота – від його глибини.[5]

У ставах, які добре спускаються, рибу виловлюють у рибозбірному магістральному каналі, рибозбірній ямі перед донним водоспуском чи за допомогою рибовловлювачів. Воду із ставів спускають поступово, заміняючи щитки на решітки, які регулярно очищають від сміття. Не очікуючи повного спуску води, починають вилов товарних дволіток неводами чи бреднем. Після спуску води рибу виловлюють із рибозбірної канави (ями) підсаками чи бреднем. У ставах з постійним притоком води, коли русло річки залишається під водою, обладнують додатковий канал і пускають воду по ньому. Воду з русла за перегородкою відкачують і вибирають рибу. Рибу з такого русла можна вибрати частково, якщо тимчасово припинити течію води, а потім, пустивши воду, брати рибу на приток.

Найбільш ефективний вилов риби за допомогою рибовловлювачів, які обладнують як для окремих ставів, так і комплексні, що обслуговують кілька ставів. У нагульних ставах індивідуальні рибовловлювачі залежно від рельєфу мають ширину по дну 5-6 м, глибину 0,5-1,0 м. Риба нагромаджується в рибо вловлювачі, а потім її звідти виловлюють риболовецькі бригади, забезпечені інвентарем для вилову, пересувною електростанцією і краном „Піонер” з подовженою стрілою. Рибу перевозять живорибним транспортом. При вилові риби з неспускних ставів використовують закидні неводи, електрофони і електроловильні установки.

У розвитку товарного рибництва все більшого значення набуває механізація важкої праці та окремих трудомістких виробничих процесів вирощування риби. Нині у рибництві повністю механізовано процеси роздавання кормів цьогорічкам і товарній рибі, викошування у ставах зайвої рослинності, механізується внесення вапна та мінеральних добрив по водному дзеркалу ставів. Застосовують спеціальні машини й механізми при вилові риби і навантаженні її у транспорт для перевезення, на роботах по меліорації ставів.

Останнім часом здійснюється спроба автоматизувати окремі процеси у рибництві, де цикли робіт повторюються. Створена автоматизована лінія для роздавання кормів у басейнах, форелевих та інших невеликих ставах. Комплексна механізація і автоматизація рибоводних процесів у розвитку рибництва повинні стати основним напрямом в розробці спеціалізованих машин і механізмів. Впровадження у рибне господарство внутрішніх водойм засобів механізації та автоматизації виробничих процесів дозволить забезпечити виконання трудомістких процесів машинами, підвищити продуктивність праці.[6]