4. Процес створення образів уяви

Створення людиною образів нових об’єктів зумовлене потребами її життя та діяльності. Залежно від завдань, що постають перед нею, активізуються певні сліди попередніх вражень і утворюються нові комбінації асоціативних зв’язків. Цей процес набуває різної складності залежно від мети, змісту та попереднього досвіду людини.

поєднання якостей, властивостей Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглютинація (від лат. aglutinare — склеювання). Це створення образу шляхом або частин, узятих з різних об’єктів. Наприклад, такими є казкові образи русалки — напівжінки, напівриби, кентавра — напівчоловіка, напівконя, у технічній творчості — тролейбуса — сполучення властивостей трамваю та автомобіля, танка-амфібії, що поєднує властивості танка і човна.

Прийомом створення нових образів є аналогія. Суть цього прийому полягає в тому, що створюваний новий образ схожий на реально існуючий об’єкт, але в ньому проектується принципово нова модель явища чи факту. На принципі аналогії базується нова галузь інженерної справи — біоніка. Біоніка виокремлює деякі властивості живих організмів, які стають засадовими стосовно конструювання нових технічних систем. Так було створено багато різних приладів — локатор, “електронне око” тощо.

Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування.

Цей прийом полягає в навмисному посиленні в об’єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на тлі інших. Малюючи дружній шарж чи карикатуру, художник знаходить у характері чи зовнішності людини щось неповторне, притаманне тільки їй і наголошує на цьому художніми засобами.

Створити нові образи можна шляхом перебільшення (або применшення) характеристик об’єкта. Цей прийом широко використовується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум’яка, Котигорошко) і здійснюють подвиги.

Найскладнішим способом утворення образів уяви є створення типових образів. Цей спосіб потребує тривалої творчої роботи. Художник створює попередні ескізи, письменник — варіанти твору. Так, при малюванні картини “З’явлення Христа народові” художник О. Іванов зробив близько 200 ескізів.

Уяву, яка присутня в художній творчості, можна проілюструвати висловлюванням К. Паустовського: “Кожна хвилина, кожне кинуте мимохіть слово та погляд, кожна глибока чи жартівлива думка, кожний непомітний рух людського серця, так само як і літаючий пух тополі чи вогонь зірки в нічній воді, — усе це крихти золотого пилу.

Ми, літератори, видобуваємо їх упродовж десятиріч, ці мільйони крихт, збираємо непомітно для самих себе, перетворюємо на сплав і потім з цього сплаву виковуємо свою “Золоту троянду” — повість, роман або поему” .

Перебіг творчого процесу пов’язаний з виникненням багатьох асоціацій. Їх актуалізація підпорядковується меті, потребам і мотивам, які домінують в актах творчості.

Велику роль у створенні образів уяви відіграє практична діяльність.

Доки створений образ існує тільки “у голові”, він не завжди зрозумілий до кінця. Втілюючи цей образ у малюнку чи моделі, людина перевіряє його реальність.

Засадовою стосовно створення образів уяви є взаємодія двох сигнальних систем. Співвідношення чуттєвого та мовного, образу та слова набирає різного характеру в різних видах уяви залежно від конкретного змісту діяльності, в яку включається створення образів.

Література:

1. Максименко С. Д., Соловіенко В. О. М17. Загальна психологія: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. —. 256 с. — Бібліогр.

2.  Шрагіна Л.І. Логіка уяви. - М.: Народна освіта, 2001. - 190с.

3. Брушлинский А.В. Суб'єкт: мислення, вчення, уяву. Москва-Вороніж. 1996. - 388с.

4.  Пізнавальні процеси і здібності в навчанні / за редакцією Шадрикова В.Д. - М.: Освіта, 1990.

План лекції тема: «Буддизм та його основні поняття»

1.Виникнення і становлення Буддизму.

2.Віровчення і культ.

3.Дзен-буддизм як різновид буддизму.

4.Ламаїзм.

5. Буддизм та питання війни і миру

Буддизм — одна з найдавніших світових релігій, яка існує понад 2500 років. Вона поширена переважно в Центральній, Південній та Швденно-Східній Азії (В'єтнам, Індія, Китай, Корея, Монголія, Японія та ін.) її послідовниками є понад 300 млн осіб. За час існування буддизм глибоко вкоренився в азійських країнах і зараз чинить значний вплив на різноманітні аспекти соціального та державного життя, визначає культурну самобутність народів Азії, став певним способом життя людей.

Буддизм виник у VI ст. до н. е. в Індії в умовах формування великих рабовласницьких держав, розкладу родоплемінних відносин, посилення соціального гноблення, падіння авторитету жрецької касти брахманів і переходу влади до касти кшатріїв, яка складалася в основному з військової бюрократії та великих рабовласників.

Відображаючи інтереси останніх в їхній боротьбі проти касти брахманів, буддизм визначально виступав як противник каст взагалі та прибічник рівності людей. Народні маси буддизм приваблює ілюзорною рівністю людей та обіцянням позбавлення в потойбічному світі від земних страждань.

У III ст. до н. е. цар Аіпока, об'єднавши під своєю владою більшу частину Індії, надав буддизмові статусу державної релігії та активно сприяв його поширенню як у країні, так і поза ЇЇ межами. Будучи понад тисячу років найбільш масовою релігією, буддизм у X ст. н. е. дещо втратив свій вплив. Його заступив індуїзм, що асимілював ідеї брахманізму та буддизму.

Буддизм поширився в багатьох країнах Азії. У І ст. н. е. він набув популярності в Китаї, де до виникнення конфуціанства відігравав значну роль. До Японії буддизм проник із Китаю та Кореї в VI ст., в VII ст. він закоренився в Тибеті. У Монголії буддизм у формі ламаїзму поширився в XVI— XVII ст., в Бурятії (Росія) — в XVII—XVIII ст.

Розповсюдженню буддизму сприяла його здатність пристосовуватися до місцевих умов і вірувань різних країн. Це також обумовило розмаїття його напрямків, течій і сект, які хоч і спиралися на вихідні канонічні постулати, але різнилися пантеоном та обрядністю. У буддизмі існують два напрямки: хінаяна (мала колісниця, або вузький шлях спасіння), що поширений на півдні Азії, та махаяна (велика колісниця, або широкий шлях спасіння), послідовники якого проживають на півночі. В організаційному відношенні буддійські церкви в кожній країні існують автономно, буддизм не має єднального центру.

Виникнення і становлення Будизму

Буддизм є найдавніщою із світових релігій. Виник в індії у середині І тис. до н. е. За легендою, після нескінченних перероджень Будда (Будда на санскриті означає «просвітлений вищими знаннями») з'явився на Землю, щоб виконати свою рятівну місію і показати людству шлях до спасіння?

Для свого останнього переродження спаситель обрав образ царевича Сіддхартхи, який належав до знатного роду (його родове ім'я — Гаутама). Рід цей був із племені шак'їв, що жило 600 — 500 років до н. е. в долині Гангу, в середній течії ЇТ. Мати Сіддхартхи, дружина правителя — Майя (або Махамайя), одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійщов білий слон.

Через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лум-біни (нині це територія Непалу). Через сім днів після пологів вона померла.

Дізнавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новонародженого «риси величі», Асита засміявся і заплакав. «Я сміюсь, — сказав він, — від радості, що рятівник з'явився на землю, і плачу тому, що мені не випадає щастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу». Новонародженого назвали Сіддхар-тхою, що означає «той, хто виконує своє призначення».

Але повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов'язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину піклуванням і розкішшю, старанно маскуючи віл нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхар-тха вражав усіх своїми здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї сповнилося радістю і щастям.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого болячками хворого, згорбленого роками немічного старця, похоронну процесію І аскета, що поринув у думи. Після цих чотирьох зустрічей він подивився на світ іншими очима.

Він дізнався про страждання, що випадають на долю людини. Тієї ночі він непомітно залишив свій дім, щоб самотужки знайти шлях, який би звільнив людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувілля (нині Бух Бодх-гая). Під кроною дерева Сіддхартху вразила істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Сіддхартхою в день великого прозріння (це і є суть самого буддизму), викладена Буддою в першій його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чотири «святі істини»: «жити — значить страждати», «причина страждань — бажання», «для звільнення від страждань треба позбавитися бажань», «шлях позбавлення від бажань — дотримуватися вчення Будди, яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання), стану повного подолання людських почуттів, бажань, вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори іншого порядку.

Будді, наприклад, приписують такі слова: «Володарі царств, котрим належать багатства і скарби, з жадністю поглядають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?»

Буддизм зводить в абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю