54. Об’єкти та суб’єкти інвестування.

Споживчі об’єкти— це об’єкти особистого або сімейного довгострокового використання (нерухомість, різні види транспортних засобів особистого використання, предмети розкоші тощо). До споживчих можуть бути віднесені також вкладення, що пов’язані з підвищенням якості виробничого та офісного побуту. Підприємницькі об’єкти— це вкладення у будь-які види виробничої чи комерційної діяльності. Фінансові об’єкти— вкладення у заснування або розвиток фінансових структур (банки, страхові компанії, інвестиційні компанії, кредитні спілки тощо), а також придбання активів у вигляді цінних паперів чи майнових прав. Реальні та фондові (фінансові) інвестиції можуть здійснюватись у підприємницькі об’єкти та їх розвиток (через розробку та реалізацію інвестиційних проектів) або у впровадження наукомістких та високотехнологічних виробництв (венчурне інвестування). Будь-які інвестиції пов’язані з певним рівнем ризику. Для зниження ризику вкладення здійснюються не в один, а у велику кількість інвестиційних об’єктів. Метод генерування об’єктів інвестування у певну сукупність називається формуванням інвестиційного портфеля. Інвестиційний портфель— цілеспрямовано сформована сукупність активів (різного виду інвестицій) інвестора.

Суб’єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Іншими словами, інвестор відмовляється від задоволення нагальних потреб у розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже в більших розмірах. Права інвесторів: на розміщення інвестицій в будь-які об’єкти, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено з-вом Укр; самостійно визначати цілі, напрями, види і обсяги інвестицій, залучати для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності,у т. ч. шляхом організації конкурсів і торгів; за рішенням інвестора володіти, користуватися і розпоряджатися інвестиціями, а також результатами їхнього здійснення відповідно до встановленого законом порядку і умов укладеного між ними (учасниками інвестиційної діяльності) договору; залучати фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску у встановленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

54. Поняття та правові особливості публічного, попереднього та договору приєднання.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним визнається договір, в якому одна зі сторін - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

Правовими особливостями публічного договору є те, що його умови є однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Під час укладення публічного договору суб'єкт господарювання не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим, якщо інше не встановлено законом. Суб'єкт господарювання також не має права відмовитися від укладення публічного договору, за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови від укладення публічного договору потенційний виконавець зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою (а споживач вправі звернутися до суду з позовом про спонукання до укладення такого договору; якщо судом буде встановлено факт необґрунтованої відмови від укладення публічного договору, тоді останній буде укладено в судовому порядку). У цьому полягають юридичні наслідки визнання договору публічним.

Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного терміну (для господарських відносин цей термін обмежено одним роком) укласти договір на умовах, визначених попереднім договором. Попередній договір може передувати укладенню будь-якого господарського договору.

Метою укладення попереднього договору є підтвердження справжності намірів щодо укладення у майбутньому договору, щодо змісту якого сторонам вдалося досягти домовленості. Попередній договір породжує для його сторін зобов'язання організаційного характеру-укласти основний договір у строки та на умовах, що оговорені у попередньому договорі.

Попередній договір втрачає юридичну силу з моменту укладення основного договору або спливу терміну, який встановлено для його укладення, протягом якого жодна зі сторін не виступила з пропозицією щодо укладення основного договору.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.