24) Економічний розвиток Сербії у х – XIV ст. Законник Стефана Душана.

. Економічна роль міст в Сербії зростає лише у XIII— XIV ст., коли поділ праці між містом і селом набуває дедалі більш стійкого характеру. Міста виникали на землях короля і удільних князів. Будучи прихильниками сильної королівської влади і противниками феодальної роздробленості, городяни відігравали важливу роль в процесі централізації країни. Вони виступали проти феодальних міжусобиць, допомагали королю грошима і ополченням, за що нерідко отримували від останнього великі земельні наділення та автономний статус, що закріплювався пільговими грамотами.

Міське населення було неоднорідним в соціальному і правовому відношенні. Заможна верхівка купців і ремісників перебувала під особливим покровительством центральної влади, наділялася королем імунітетними привілеями. Звичайний податний люд ніс на собі весь тягар податкової експлуатації, хоча й був особисто вільним. Городяни, які жили на землях великих феодалів, додатково обкладалися численними поборами на користь феодалів-землевласників. Вони підкорялися також їх адміністративній і судовій владі.

25)Зовнішня політика Сербії. Битва на Косовому полі.

 Косово прийшов до влади Воіслав Войнович, який проводив власну політику (1363 р.), не рахуючись з номінальним царем Сербії Стефаном Урошем V. Він став одним з найвпливовіших вельмож в Сербії. Поступово, він створив собі величезні володіння. В кінці 1360-х рр. Косово було поділене між володіннями Ніколи Алтомановича, князя Лазаря і короля Вукашина. Постійні війни, котрі вели між собою місцеві правителі, ослабили Сербію.

З середини XIV ст. посилилася загроза турецького завоювання балканських країн. У 1352 р. османи завдали поразки загонам греків, сербів і болгар, що боролися на стороні візантійського імператора. Після того, як у 1371 р. турки розбили військо македонців, їхнім спустошливим набігам стали піддаватися болгарські, а потім сербські і боснійські землі. Через реальну небезпеку турецького вторгнення в Сербію і Боснію, володарі цих земель стали виявляти прагнення до зімкнення і консолідації.

26)Відродження Болгарської держави.

Багатовікове турецьке володарювання не могло не вплинути на національну свідомість болгарського народу. Частина болгар прийняла іслам і через декілька поколінь втратила почуття національності. Інша частина, здебільшого жителі міст, поступово еллінізувалася. Цьому сприяла особлива політика грецького православного кліру та своєрідність системи освіти в Болгарії. Болгарські школи, як правило, контролювалися греками, й освічені прошарки болгарського суспільства еллінізувались, переймаючи грецькі звичаї та мову.

Носієм національної свідомості виступало болгарське селянство, яке зберігало традиції своїх пращурів. Його чисельна перевага ставала гарантом того, що денаціоналізація не матиме незворотного характеру.

У другій половині XVIII ст. з'являються перші ознаки національного Відродження південних слов'ян. У цей період тривало поступове становлення болгарської національної свідомості. Слово "болгарин", що до початку XVIII ст. мало презирливий відтінок і було по суті прізвиськом, тотожним російсько-українським "безголовий", "мужик", "скотина", набуває іншого, привабливішого значення. Представники різних соціальних верств, у тому числі торгівці й ремісники, з гордістю називають себе болгарами.