28. Спеціальні правила призначення покарань за кримінальним законод-м.

Призначення покарання - найважливіша функція судів щодо визначення виду і розміру покарання осіб, які вчинили злочин і визнані судом винними.

Ст. 65 принципи призначення покарання:

1. В межах санкції особливої ​​частини2. Відповідно до положень особливої ​​частини3. Враховуючи ступінь тяжкості, особу винного, обставини обтяжуючі або пом'якшуючі відповідь.4.призначення необхідного і достатнього покарання для виправлення та попередження

5. Якщо затверджена угода про примирення - суд призначає покарання яке узгоджено сторонами.

Обставини що пом'якшують відповідальність:

1) явка з повинною2) добровільне відшкодування збитків

3) вчинення злочину неповнолітнім4) вагітною жінкою

5) при впливі погрози, примусу6) у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого

7) перевищення меж необхідної оборони8)перевищення меж крайньої необхідності.-не є вичерпним

Обтяжуючі обставини:

1) повторно або рецидив2) групою осіб за попередньою змовою

3) на грунті расової, національної, релігійної нетерпимості

4) тяжкі наслідки від злочину5) з особливою жорстокістю(спосіб)

6) загальнонебезпечним способом(загр.декільком особам)7) алкогольне або наркотичне сп'яніння8)щодо малол., похил.віку9)у звяз.з вик.потерп.служб.або гром.обовяз.10)до вагітної11)щодо особи яка переб, у мат.служб.залежності.12)малол.особи яка псих.хвора13)з викор.умов воєнного або надзвич.стану.-вичерпний

29.Поняття та види одиничного злочину.Форми множинності.

Одиничний злочин наявний, якщо його передбачено кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину. Він конструюється законодавцем, виходячи із соціальних властивостей відповідного діяння, з типовості цього діяння, єдності його об’єктивних і суб’єктивних ознак. Із цього погляду, одиничний злочин – це крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво тощо. Поєднання типових ознак цих злочинів дає законодавцю підставу визнати їх одиничними злочинами, що охоплюються відповідними нормами закону. Під простим одиничним злочином в теорії кримінального права розуміється злочин, який характеризується відносною нескладністю законодавчого визначення його об'єктивних та суб'єктивних елементів. Отож, простий одиничний злочин характеризується на­явністю однієї дії (бездіяльності) й одного наслідку чи однієї дії та декількох наслідків або, нарешті, наявністю альтернативних дій. Будь-який одиничний злочин кваліфікується за однією статтею або частиною статті КК. Так, та ж крадіжка кваліфікується за ч. 1 ст. 185 КК, умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК, порушення ядерної чи радіаційної безпеки – за ч. 1 ст. 274 КК. Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об’єктивні та суб’єктивні сторони вчиненого. Як правило, виділяються такі види ускладнених одиничних злочинів: триваючі, продовжувані, складені злочини. Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією чи бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш-менш тривалого часу. Продовжуваний злочин.Таким визнається злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, спрямованих на єдину мету, що складають єдиний злочин. У ч. 2 ст. 32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, що складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Цим поняттям широко користується судова практика у справах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців, давання–одержання хабара, статеві злочини та в інших випадках. Продовжуваному злочину властиві такі ознаки: 1) він складається з двох або більшої кількості самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь; 2) усі ці діяння об’єднані єдиним наміром і прагненням досягти спільної, кінцевої мети; 3) тому вони й розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин; 4) продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.

Форми множинності: Повторність злочинів - це вчинення особою двох чи більше злочинів, виписаних в одній або різних статтях Особливої частини Кодексу, за жоден з яких вона не була засуджена. У науці кримінального права визначаються два види повторності: а) загальна повторність, у законі вона зазначена як одна із обставин, що обтяжують покарання (п. 1 ст. 67 КК); б) спеціальна повторність, яка передбачена у відповідних статтях Особливої частини КК як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду (наприклад, одержання хабара повторно - ч. 2 ст. 368 КК). Загальна повторність має місце за наявності двох умов: а) вчинення злочину повторно; б) така повторність не передбачена в жодній статті Особливої частини Кодексу, тому не впливає на кваліфікацію вчинених особою кількох злочинів, але враховується судом при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті або частини статті.

Спеціальна повторність означає вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж статтею або частиною статті Особливої частини кодексу (ч. 1 ст. 32 КК), а в другому - однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадках, якщо повторність передбачена в таких статтях Особливої частини Кримінального кодексу (ч. 3 ст. 32 КК).

Сукупність злочинів. За ч. І ст. 33 сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Сукупність злочинів має місце за наявності певних ознак, а саме: а) кожний окремий злочин, що входить до сукупності, має характер одиничного злочину, передбаченого певною статтею Особливої частини кодексу; б) такі злочини вчиняються водночас або з певним проміжком часу між першим і наступним злочином; в) за жодний з цих злочинів особа не була засуджена; г) така особа підлягає відповідальності за кожний вчинений злочин за відповідною йому статтею або частиною статті; д) після вчинення особою попереднього злочину до моменту вчинення наступного не минули строки давності притягнення її до відповідальності за ст. 49 КК.

Рецидив злочинів. Рецидивом злочинів (як різновиду повторності) за ст. 34 КК визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Рецидив злочинів можливий за наявності двох ознак: а) вчинення особою нового будь-якого або тотожного, чи однорідного злочину; б) наявність у такої особи судимості (однієї або кількох) за раніше вчинений (вчинені) злочин; в) судимість має бути за умисний раніше вчинений злочин й вчинення нового умисного злочину. Особа визнається такою, яка має судимість з дня набуття обвинувальним вироком законної сили і до моменту погашення або зняття судимості. Вчинення особою, яка має судимість, нового умисного злочину може мати місце під час відбування строку покарання або під час визначеного в законі строку судимості після відбуття покарання.