- •1.1 Система освіти в Україні під владою Російської імперії другої половини XVIII - першій половині XIX століть
- •1.2 Розвиток і становлення виховних традицій на сучасному етапі розвитку вітчизняної педагогіки
- •1.3 Державна національна програма «Освіта» («Україна ххі століття») - документ пріоритетних напрямів реформування виховання
- •2.1 Григорій Савич Сковорода - найвидатніша постать у культурному й літературному житті України XVIII століття
- •2.3 Григорій Сковорода про розумове і моральне виховання
- •2.4 «Сродна» праця - джерело радощів та морального вдосконалення людини
1.3 Державна національна програма «Освіта» («Україна ххі століття») - документ пріоритетних напрямів реформування виховання
Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне виховання - створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб’єкта діяльності, особисті, індивідуальності.
В основі всієї системи виховання в Україні лежить національна ідея. У Державній національній програмі «Освіта» («Україна - ХХІ століття») зазначається: «Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування в молоді і дітей світоглядної свідомості, ідеї, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури» [6].
Основні завдання виховної діяльності зумовлені пріоритетними напрямами реформування школи, визначеними Державною національною програмою «Освіта», до яких належать:
– формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;
– забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
– формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
– прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших національностей, які мешкають на території України;
– виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;
– утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;
– формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;
– забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров’я;
– виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
– формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку ідей свободи, прав людини та громадянської відповідальності;
– розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації;
– формування у дітей і молоді уміння міжособистого спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.
Головна мета, пріоритетні напрями, основні шляхи реформування української системи національного виховання сформульовані у восьмому розділі «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 року, Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), «Концепції школи нової генерації - української національної школи - родини» (1994 року), «Концепції безперервної системи національного виховання» (1994 року), «Концепції розвитку загальної середини освіти» (2000 року), «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи» (2000 року), «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи» (2001 року), Національній доктрині розвитку освіти (2002 року).
Отже, мета виховання завжди об’єктивно відображає вимоги суспільства до людини. Ці вимоги у свою чергу визначаються рівнем розвитку суспільства, характером виробничих відносин, тому мета виховання може змінюватися на різних етапах історичного розвитку суспільства, в різні історичні часи виховання мало різний характер, різними були його зміст і спрямованість. Із розвитком суспільства виникають уявлення про ідеальну людину і поступово формується в суспільній свідомості педагогічний ідеал гармонійно розвиненої особистості. В античні часи педагогічний ідеал включав гармонійний розвиток як фізичний, так і духовний, але без трудової діяльності. У середні віки як мета виховання пропагувався аскетизм. Для епохи Відродження характерним є гуманізм, пошук нових шляхів формування гармонійно розвиненої особистості, визначення значущості, активності людини. У цей період провідне значення надається розумовому, моральному та релігійному вихованню. У другій половині ХІХ - на початку ХХ століть формується концепція «вільного виховання». Паралельно виникає ідея всебічно гармонійно розвиненої особистості. Вона розглядається з трьох пріоритетів:
– виробництво;
– політика;
– культура.
Простежуючи розвиток освіти в Україні ми можемо зазначити, що входження до Російської держави означало для України втрату самобутності української освіти, набуття нею рис уніфікованої імперської системи. Починаючи з кінця XVIII століття, московська влада намагалася знищити не тільки традиційну українську освіченість, але й народне шкільництво.
Формування особистості у педагогіці XVIII - XIX століття починається перш за все з сім'ї, на лоні рідної природи, коли дитина перебуває під впливом рідних, близьких для неї людей і її формування здійснюється засобами народного виховання (казка, гра, легенда, міф, перші елементи праці, які найчастіше дитина засвоює від бабусі, дідуся; переконання, виробленні на основі життєвих прикладів, звичаїв, традицій тощо). Починає здійснюватися процес передавання життєвого досвіду старших поколінь молодшим.
Виховними ідеалами є мисляча, чуйна, освічена людина зі світлим розумом та гарячими почуттями, яка б жила на благо народу. Прагнення до формування людяності, благородства і вдячності.
Головний принцип нової парадигми освіти - розвиток освіти не тільки з метою найбільш адекватного відображення вимог життя, скільки з метою радикального творчого покращення життя, не стільки реагування на зміни потреб суспільства, скільки установка на формування нових перш за все творчих, високодуховних потреб [7, с. 20].
РОЗДІЛ 2. ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА - ВИРАЗНИК ІДЕЙ ГУМАНІЗМУ І ПРОСВІТНИЦТВА
