2.4. Останній етап війни. Підписання мирного договору та підсумки

Після падіння Плевни настає останній етап війни. Значні втрати і важке фінансове становище в країні вимагали від царського уряду швидкого завершення війни. Потрібно було закріпити досягнуті успіхи і використати розгубленість противника після падіння Плевни. Серби на цей час зібралися з силами і почали успішний наступ проти турків. Турецьке командування сподівалося затримати росіян на перевалах Балкан, де сніги та морози створили для російського наступу надзвичайно важкі умови. Щоб перейти через Балкани, російську армію було розділено на три загони. При 25-градусному морозі через ущелини та гірські кручі, по льоду і глибокому снігу почав героїчний перехід загін генерала Гурка. Солдатам доводилося тягнути на руках важкі гармати. Спустившись з Балкан, Гурко звільнив столицю Болгарії — місто Софію [10, с. 72].

Всі європейські держави видали декларації про свій нейтралітет. Військові дії розгорнулися на Балканах і в Закавказзі. Найважливіше битва відбулася на перевалі Шипка, де 5 тис. Росіян і болгар під командуванням генерала А.Г. Столєтова з серпн ста по грудень 1877 р. тримали оборону проти тридцятитисячний армії турків. Іншим важливим стратегічним пунктом була фортеця Плевна. Всі три штурму фортеці були невдалими для російської армії і супроводжувалися важкими втратами. І все ж після тримісячної облоги турецький гарнізон здався. У ході війни стався перелом.

Загін генерала Радецького наступав на південь від Шипкінського перевалу. Турецька армія, розташована перед Шипкою, була оточена і після нетривалого опору капітулювала. Останню невдалу спробу затримати російські війська турки зробили під Філіппополем. Через три дні після цього було захоплено місто Адріанополь. Одночасно серби і чорногорці розвивали успішний наступ. На Кавказькому фронті турки зазнавали поразки. Росіяни взяли Каре та Баязет і підійшли до Ерзерума.

Туреччина була примушена просити миру. Султан у телеграмі, адресованій російському царю, висловлював жаль з приводу «нещасливих обставин», які спричинилися до війни, і «палко» просив «якомога швидше покінчити з марним кровопролиттям». Якнайшвидше укладення миру так само було необхідним і для Росії. Напруження матеріальних засобів і людських сил дійшло до краю. Становище російської армії після блискучих перемог над турками було важким: тилові комунікації вкрай розтяглися, а з моря загрожував флот Англії, солдати не мали необхідного одягу та взуття, в армії лютували епідемічні захворювання.

Російська армія зайняла містечко Сан-Стефано, у 12 км від Константинополя. Від захвату турецької столиці російський уряд утримався, Англія і Австрія загрожували розірвати з Росією дипломатичні відносини, якщо росіяни захоплять Константинополь [13, с. 56].

19 лютого 1878 р. у Сан-Стефано між Російською та Османською імперіями було підписано прелімінарний мирний договір, який складався з 29 статей. За цим документом Порта визнавала незалежність Сербії, Румунії та князівства Чорногорії. Болгарія утворювала князівство з християнським урядом. Зазначалося, що Оттоманські війська не будуть більше знаходитися у Болгарії, а існуючі фортеці будуть знищені. Чисельність окупаційного російського корпусу, який складався з 6 дивізій піхоти і 2 кавалерій, не повинен був перевищувати 50 тис. чоловік і утримувався за рахунок зайнятої країни. Ці військові частини зберігали сполучення з Російською імперією не тільки через Румунію, але й через чорноморські порти Варну і Бургас, де вони могли встановити необхідні склади. Через те, що Османська імперія не могла виплатити царському уряду контрибуцію в розмірі 1410 мільйонів руб., 1100 мільйонів руб. їй списувалося за певні територіальні поступки на користь Російської імперії. Жителі цих територій протягом 3 років могли продати майно та переїхати на територію Османської імперії. Після цього періоду вони оголошувалися російськими підданими. У договорі зазначалося, що Босфор та Дарданелли будуть відкриті, як під час війни, так і під час миру. Порта зобов‘язалася не влаштовувати блокади портів Чорного та Азовського морів.

Англія і Австро-Угорщина не хотіли допустити такого посилення Росії на Близькому Сході і заявила різкий протест проти умов Сан-Стефанського договору. Царський уряд, побоюючись продовження війни проти нових противників, змушений був погодитися на скликання міжнародного конгресу для перегляду умов миру, укладеного з Туреччиною в Сан-Стефано. На конгресі російська дипломатія розраховувала на підтримку інтересів Росії Бісмарком. Але останній ще до скликання конгресу, місцем якого обрали Берлін, проголосив, що він виконуватиме лише роль «чесного маклера», з чого виходило, що російській дипломатії нема чого розраховувати на німецьку підтримку [3, с. 138].

Тому на Берлінському конгресі Росія опинилася в ізоляції. Найбільшу непримиренність виявляла Англія, яка підкріплювала свої вимоги військовими демонстраціями. «Чесне маклерство» Бісмарка на конгресі виражалося в тому, що він у всіх важливих питаннях, з яких російські дипломати не могли раніше домовитися з англійцями та австрійцями, підгримував противників Росії. Підсумком дипломатичної 6оротьби на конгресі був Берлінськнй трактат 1878 р., який значно обмежував порівняно з сан-стефанськими умовами інтереси Росії та південних слов'ян. Болгарське князівство визнавалося автономним, але територія його обмежувалася на півночі від Балкан по Дунаю. На південь від Балкан утворювалася автономна область Східна Румеліядщ владою султана (на чолі з генерал-губернатором з християн). Македонію залишали за Туреччиною. Чорногорію, Сербію і Румунію проголошували незалежними, але збільшення території перших двох було обмежено. Територіальні придбання Росії обмежувалися частиною Бессарабії, а в Азії — Ардагаиом, Батумом і Карсом.

Підтверджено попередні розміри контрибуції. Особливі вигоди внаслідок укладення Берлінського трактату дістали противники Росії, які не воювали з Туреччиною: Австро-Уторщина дістала право зайняти Боснію і Герцеговину, щоб управляти ними, а Англія (за таємним договором з Туреччиною) зайняла острів Кіпр, який згодом перетворила на військово-морську базу [1, с. 67].

Весною 1878 р. значно загострилися відносини між Сполученим королівством Великої Британії та Ірландії і Російською імперією. Поява англійської ескадри у Безикскій бухті біля входу у Дарданелли викликала занепокоєння в Петербурзі. «На водах Мраморного моря появились грозные военные корабли сильнейшей морской державы. На крайнем западе Европы начали быстро и открыто готовиться к войне. При изобилии денег приготовления эти достигли громадных успехов». З цього приводу російський уряд оголосив про збір пожертв на розбудову флоту. Деякі з членів Чернігівського дамського комітету при співпраці з дружиною губернського предводителя дворянства А. М. Неплюєвою та іншими сторонніми особами влаштували під час дворянських виборів дамський базар і зібрали на користь флоту 500 руб.

З 1 червня по 1 липня 1878 р. проходив Берлінський конгрес. По закінченні якого було підписано Берлінський трактат, який складався з 64 статей та суттєво змінив положення Сан- Стефанського договору. Північна Болгарія ставала князівством з християнським урядом, а новостворена Східна Румелія отримала автономію під безпосередньою політичною та військовою владою Османської імперії. Російський уряд зобов‘язувався протягом 3 місяців вивести свої війська через Румунію і повністю звільнити це князівство. Порта обіцяла ввести на о. Крит «Органический устав» 1868 р. Провінції Боснії та Герцеговини передавалися під управління Австро- Угорської імперії. Усіма сторонами конфлікту визнавалася незалежність Чорногорії та Сербії. Князівство Румунія поступалося Російській імперії частиною Бессарабської території. Острови, які складали дельту Дунаю, а також о. Зміїний, Тульчинський санджак приєднувалися до Румунії.

Реформи 70-х років ХІХ ст. позбавили російську армію деяких недоліків часів Кримської війна; тепер вона була вже краще озброєна, укомплектована на основі загальної військової повинності, офіцерський склад армії став більш підготованим. Але все ж організація армії, постачання її, а головне, керівництво військовими операціями виявилися незадовільними. На всьому лежав відбиток чиновницько-самодержавної системи, яка зберігалася як пережиток старого кріпосницького ладу. Головнокомандуючим діючої армії було призначено брата царя Миколу, який не мав ніякого бойового досвіду і був нездатним керувати великою війною. Начальником головного штабу він взяв генерала Непокойчицького, бездарного й невиразного чиновника-канцеляриста. Були й здібні генерали (Гурко, Драгомиров, Обручев, Скобелев), які здійснили ряд вдалих військових операцій, але вони не мали впливу на вище командування. Зловживання в постачанні армії, казнокрадство і спекуляції, засилля в штабах і тилах ледарів, які шукали лише чинів і наживи, були найхарактернішими рисами царської армії в роки війни [12, с. 112].

Основною причиною, що зумовила успішне для Росії завершення війни, були бойові якості російського солдата, який виявив, як і раніше, чудову стійкість, хоробрість у боях і незвичайну витривалість у подоланні будь-яких труднощів бойової обстановки. Солдатська маса справді прагнула допомогти братам-слов'янам у їхній віковічній боротьбі проти іноземних поневолювачів. Велике значення мали бойова співдружність російських солдатів з болгарськими ополченцями, лави яких примножувалися в міру просування російської армії у глиб Болгарії, і загальне піднесення національно-визвольної боротьби болгарського народу. Болгари постачали російським солдатам продовольство, допомагали рити окопи, перевозити важкі гармати, були провідниками.

Селяни-болгари захоплювали і ділили землі турецьких поміщиків, звільнюючись від феодального гніту.

Отже, ворожа Росії позиція, зайнята Великою Британією та Австро-Угорщиною, і введення англійської ескадри у Мармурове море змусили царський уряд утриматися від заняття Константинополя. 19 лютого (3 березня) був підписаний вигідний для Росії і балканських держав Сан-Стефанський мирний договір 1878, умови якого були значно урізані на Берлінському конгресі 1878.

Попри це війна мала велике значення для визволення народів Балкан від османського ярма та завоювання ними незалежності. Росія повернула південну частину Бессарабії, втрачену після Кримської війни, і приєднала Карську область.