118.Правовий звичай та судовий прецедент, як форми права

Правовий звичай не пов'язаний з божественним розпорядженням, який визначає дхарму. Як усне джерело правил поведінки він використовувався при впорядкуванні дхармасутр, дхар-машастр, які складаються із правил — дхарм. Позитивне індуське право — це звичаєве право. Релігійна норма (індуїзм) могла різною мірою домінувати над нормою-звичаєм, впливати на неї, змінювати ЇЇ за допомогою тлумачення звичаю. Проте норми-звичаї, різні у кожної касти, посідали важливе місце в регулюванні відносин як усередині неї, так і за її межами. У разі відсутності норми в законі суддя міг вирішувати справу відповідно до своєї думки і справедливості, які цілком залежали від звичаїв касти, до якої він належав.

Нормативно-правовий акт (закон) не визнається індуїстською доктриною джерелом права. Це пояснюється такими причинами.

По-перше, мистецтво управління і видання законів і наказів правителем належить до артхи, а не до дхарми.

По-друге, дхарма потребує підкорення легітимним нормативним актам правителя, однак сама вважається не підлягаючою їх впливу.

По-третє, закони розглядаються як заходи, викликані тимчасовою необхідністю, конкретними обставинами. Вони вважаються мінливими, нестабільними. Навіть за наявності закону судді дозволено приймати рішення відповідно до власної думки і справедливості.

Організація правосуддя — також сфера артхи. Дхарма виступає лише як керівна засада, від якої можна відходити, не порушуючи при цьому її засадничого принципу.

Судове рішення відповідно до індуського права не може розцінюватися як обов'язковий прецедент, воно співвідноситься лише з конкретно розглянутою справою.

119. Види внутрішніх функцій держави.

Функції держави — це основні напрямки та сторони діяльності держави. Існують певні підстави для класифікацій функцій держави на види:

1) за соціальним значенням: основні та неосновні;

2) за територіальною спрямованістю: внутрішні та зовнішні;

3) за часом здійснення, постійні та тимчасові.

Основні функції— це напрями діяльності держави щодо здійснення завдань і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. Наприклад в роки війни на перше місце виходить функція оборони, всі інші функції держави їй підкорені (неосновні).

Внутрішні функції — це такі напрями діяльності держави, що направлені на вирішення внутрішніх завдань держави.

До внутрішніх функцій держави належать: 1. Економічна функція — формування та виконання державного

бюджету; складання та виконання програм економічного розвитку;

фінансування ряду галузей; керування підприємствами та організаціями, що належать до державної форми власності.

2. Функція захисту прав і свобод людини і громадянина — конституційне закріплення прав (особистих, політичних і соціальних) людини; діяльність державних органів, що захищають права людини і громадянина.

3. Соціальна функція — забезпечення належного рівня життя людини; допомога громадянам, що потребують соціального захисту — інвалідам, безробітнім, біженцям, багатодітним тощо.

4. Функція фінансового контролю (оподаткування) — виявлення та облік доходів виробників матеріальних і духовних благ; вилучення податків тощо.

5. Функція охорони правопорядку — забезпечення повного втілення в життя правових відносин в середині держави; притягнення до юридичної відповідальності правопорушників.

6. Екологічна (природоохоронна) — регулювання процесу використання природних ресурсів; збереження ті відновлення оточуючого середовища; забезпечення екологічної безпеки громадян. Для сучасної держави характерною є особлива увага до соціальної та екологічної функцій, функції захисту прав і свобод людини і громадянина. Крім того, з'являються нові функції:

7. Культурна (духовна) — організація освіти, виховання; розвиток науки і культури; забезпечення збереження культурної спадщини та доступу громадян до неї.

8. Інформаційна — організація та забезпечення системи отримання, використання, розповсюдження та зберігання інформації. Зовнішні функції— це основні напрями діяльності держави за

її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством в цілому.

120. Об’єкт і об’єктивна сторона правопорушення.

Об’єкт правопорушення – матеріальне або нематеріальне благо, якому в результаті правопорушення завдається шкода(власність, життя, здоров’я людини та інші суспільні відносини, захищені нормами права). Об’єктивна сторона правопорушення – сукупність зовнішніх ознак, що характеризують діяння як правопорушення. Об’єктивна сторона правопорушення включає в себе 3 елементи: діяння (дію чи бездіяльність), наслідки та причинно-наслідковий зв’язок. Діяння – обов’язкова ознака об’єктивної сторони правопорушення, яка означає те, що відповідальність може наставати лише за дії чи бездіяльність (вчинки людей), а не за думки, висловлення. Наслідки – той шкідливий вплив, який правопорушення завдає суспільним відносинам. Наслідки є обов’язковою ознакою правопорушення лише у тому разі, якщо їх настання передбачене правовою нормою. В усіх випадках, коли закон передбачає наслідки протиправного діяння як ознаку, необхідним є виявлення причинно-наслідкового зв’язку між діянням та його шкідливими наслідками. Oб ̓єктивнa cтopoнa пpaвoпopушeння ̶ цe cукупнicть зoвнiшнix oзнaк, щo xapaктepизують дaнe пpaвoпopушeння, дo якиx нaлeжить:

- дiяння(у виглядi дiї чи бeздiяльнocтi);

- пpoтипpaвнicть (фopмaльний acпeкт);

- нacлiдки дiяння (змicтoвний acпeкт);

- пpичинний зв'язoк мiж дiянням тa нacлiдкaми, якi вoнo cпpичиняє;

- мicцe, чac, cпociб, зacoби, oбcтaвини тa cитуaцiя cкoєння пpaвoпopушeння.