4. Культові обряди, ритуали та звичаї
Значення молитов та гімнів і їх практичне використання в житті зороатрійців. На протязі багатьох віків зороастрійці зберігали свої культи, звичаї і обряди. В умовах постійних переслідувань вони жили замкнутою общиною, вища духовна ієрархія суворо слідкувала за правильним виконанням всіх обрядів. Спільні обряди, церемонії та звичаї сприяли тому, що зороастрійці визнавали себе, не дивлячись на тяжкі умови життя, єдиним організмом, єдиною згуртованою групою людей, які могли отримати перемогу над злом. Важливе значення величні церемонії і свята, пов’язані порами року, святкування Ноуруза (Нового року), шести гаханбарів, культ предків, вшанування священного напою хаоми, різні молитви, обряди очищення і інше. Існували також обряди і звичаї, пов’язані з шлюбом, народженням дитини та інше.
До щоденних обрядів зороастрійської релігії відносилась молитва. У іранців часів язичництва для молитов і богослужінь призначались три пори дня: схід, полудень і захід сонця. Часи дня були розділені на дві пори – ранкову (Хавані), що знаходиться під покровом Мітри, і після полуденну (Узайара – «кінець дня»), що перебуває під опікою Апам-Напата. Ніч, напевно, складала третій період, що називався Аівісрутра. Зороастр виділив у добі ще дві пори і зажадав від своїх послідовників молитися п’ять разів на день. Один з нових періодів називався Рапітва («призначений для їди») і починався в полудень. Пора Рапітва продовжувалась після полудня на деякий час, відокремлена від пори Узайара. На протязі літа, коли господарювали благі сили, цей новий період був присвячений духу полудня – Рапітвіна, і знаходився під опікою Аша-Вахішта, володарки вогню. Молитви, що читалися в полудень, допомагали віруючому думати про істини-аша, про теперішні і майбутній тріумф сил добра. Так Зороастр використав і поділ дня, і зміну пір року для того, щоб надійно закріпити основні поняття вчення в свідомості своїх прихильників.
Другий період доби починався опівночі. Заратуштра розділив ніч на дві частини, залишивши першу душам померлих – фраваші, а другу половину – Уша («зоря») – присвятив Сраоші, владиці молитви. П’ять щоденних молитов були обов’язковими для кожного зороастрійця. Обряд молитви, відомий до сьогодні, такий: спочатку віруючий готує себе до молитви, омиваючи лице, руки, ноги. Потім, розв’язавши священний пояс кусті, він стає лицем на південь, тримаючи двома руками перед собою цей пояс, уявляючи себе в присутності Творця. Віруючий молиться Ахура-Мазді, проклинає Ангра-майнью, махаючи кінчиками пояса. Потім він знову зав’язує пояс, продовжуючи молитву. Згідно канонам зороастрійської релігії, молитися можна було будь-де: в храмі, біля домашнього вівтаря, на лоні природи.
Для своїх прихильників Зороастр склав коротку молитву, яка має для них те ж значення, що і «Отче наш» для християн. Називається вона Ахуна-Ваірйа, пізніше – Ахунвар. Це перша молитва, якої навчають всіх дітей. Її можна промовляти, якщо необхідно, замість інших молитов. Вона складена на древній мові Гат, якою розмовляв пророк. Зороастр створив общину, об’єднану ясно сформованим вченням, загальними моральними спрямуваннями і спільними обрядами. Звичайно, що нову релігію чекало багато перепон, але вона не тільки знайшла в собі сили, щоб вижити, а і поступово розповсюдилась серед іранців.
Символ віри зороастризму – фраваране виголошується віруючими щоденно. Здається, він сформувався в ті незгоди, які виносила молода релігія. Символ віри закінчується тим, що віруючий зобов’язується дотримуватись тріади зороастрійської моралі і віри в цілому: «Я віддаю себе благій думці, я віддаю себе благому слову, я віддаю себе благим вчинкам, я віддаю себе релігії поклоніння Мазді, яка…істинна, найвеличніша і найкраща із всіх (релігій), які є і будуть» Крім стихів Гат, найбільш шанованих зороастрійських висловлювань, і тексту молитви Ахуна-Ваірйа для щоденного вживання, Зороастр невстановив, як думають, для своїх учнів ніяких релігійних богослужінь. Він задовольнився, напевно, тим, що у всіх випадках віруючі можуть молитися словами за своїм вибором.
Але пізніше його послідовники вирішили створити встановлений ритуал богослужіння для виконання щоденних служб – літургій-ясна. Результатом цього рішення стало складення так званої Ясна-Хаптанхаіті – «Богослужіння семи глав». Це була літургія з семи коротких розділів (один з них у віршах), в яких зібрано те, що старі жерці ще пам’ятали з древніх висловлювань на мові Гат. Звичайно, що в своєму вигляді богослужіння присвячене Ахура-Мазді, і саме тут вперше зустрічається вислів Амеша-Спента. До цих семи глав доданий ще один невеликий текст, а потім він і Ясна-Хаптанхаіті були оточені з двох сторін Гатами.
Саме слова Зороастра, маючи в собі велику духовну силу, стали, таким чином, ніби стінами по обидва боки літургії, щоб вони могли захистити всю церемонію богослужіння від впливу ворожих сил.
Закони очищення як обов’язковий атрибут культу. Для всіх зороастрійців обряд очищення був обов’язковим. Зороастр вважав, що служіння Ахура-Мазді і шести Амеша-Спента сприяє духовному спасінню.
Сім творінь створені досконалими, а бруд і хвороби, іржа, гниття і все інше, що псує їх – діло рук Ангра-майнью і його воїнства. Відвернення чи зменшення їхнього впливу сприяє захисту благих творінь і ослабленню злих намірів. І саме для цього були введені закони очищення для зороастрійців.
Деякі з цих законів відносяться ще до індоіранської епохи, тому що вони аналогічні і у зороастрійців, і у брахманів. Древні закони очищення набули силу, з’єднавшись з новим вченням. Як голова всіх семи творінь, людина зобов’язана перш за все утримувати чистим себе і внутрішньо, і ззовні. Тому звичайний обряд очищення включав найпростіші вмивання рук і ніг до і після молитви. Більш складні обряди відбувалися в присутності зороастрійських священнослужителів і, крім звичайного вмивання, додавалося вживання священного напою з лимонною цедрою і лавровим листком. Потім читалася молитва, а після неї все тіло натиралося піском і коров’ячою сечею. Переважно такі обряди очищення відбувалися в час посвяти зороастрійських дітей і підлітків в їх віру, а також тоді, коли зороастрійці одружувалися. Таке очищення всі без винятку прихильники Заратуштри повинні були здійснювати в останні десять днів року, що минає. Після цього осквернений омивався, проходячи через дев’ять ям, заповнених водою. Потім потрібно було усамітнитись на дев’ять діб з іншими омиваннями і молитвами, щоб це очищення проникало і в тіло, і в душу. Цей обряд називався «очищення дев’яти ночей» (барашномі-ношаба). Особливо тяжким був обряд очищення для священнослужителів, що прийняли сан, а також для насассаларів, що бажали позбавитись своєї професії, яка передавалася від батька до сина. Хоча звання священнослужителів було спадковим, щоб стати служителем культу і отримати сан, крім релігійної освіти треба було пройти декілька обрядів очищення, які тривали близько тринадцяти днів. Майбутній священнослужитель повинен був шість раз здійснити вмивання особливо приготованою рідиною, вісімнадцять раз натертися піском, п’ять раз вмитися водою. Потім він мав повторювати за служителем культу слова клятви очищення і доторкнутися до собаки, яка вела його до іншого жерця, після чого він вмивався святою водою і його залишали в храмі на дев’ять днів. Фанатичне ставлення до обряду очищення виявлялось у відношенні до насассаларів – представників нижчої касти, які займалися брудною роботою. Лишень тоді, коли вони відмовлялися від своєї професії, над ними проводили дуже тяжкий обряд очищення. Що ж стосується «нечистого», то в широкому розумінні ним вважалося все, що виходить від демонів-девів чи пов’язане з їх впливом. Такі істоти називалися храфстра, і їх потрібно було вбивати, так як це послаблювало світ зла. Знищувати живі істоти не було гріхом, але сама смерть вважалася диявольською. Так, мертва храфстра була ще більш нечистою, ніж жива.Найбільшою скверною були мертві тіла праведних людей. З моменту смерті до покійника наближалися лишень насассалари, які знали необхідні засоби перестороги. Вони обмивали тіло, одягали на нього білий саван і пояс кушті, складали руки на грудях. За ними йшли служителі культу, які підносили хвалу богові, а також рідні всі ті, що прийшли на похорон. Процесія супроводжувала ноші тільки до підніжжя спеціально зробленого місця поховання зороастрійців – астодана, або так званої «вежі мовчання» висотою 4,5 метри. Насассалари і священнослужителі піднімались зі своєю ношею на вежу, розміщували труп сидячи біля краю площадки (дахми) і закріплювали його за ноги і волосся, щоб звірі і птахи, розтерзали тіло, не змогли віднести залишки до води чи рослин. Коли птахи і тварини з’їдали все м’ясо, а кістки під впливом сонця очищувалися повністю, тоді їх вкидали в вежу мовчання.