1.3.3 Соціально-психологічні фактори

Основну причину, що перешкоджає наукової та винахідницької діяльності жінок, на основі чого, власне, і народилося уявлення про відмінності в обдарованості чоловіків і жінок, слід шукати, мабуть, в традиціях і установках, глибоко укорінених в сучасному суспільстві. В науці, як і в суспільстві в цілому, панує патріархат - соціальні відносини, які підтримують колективне домінування чоловіків практично у всіх найбільш важливих і престижних сферах .

Існує кілька причин, що заважають жінкам повірити у свої можливості та реалізувати свої задатки: по-перше, певні традиції які в процесі взаємодії дитини з навколишнім світом інтеріоризуються і впливають в подальшому на його мотивацію, систему цінностей, ступінь впевненості в собі і так далі, по-друге, батьки і педагоги вселяють дітям уявлення про стереотипні статеві ролі, про «чоловічий» і «жіночий» тип поведінки, професії, по-третє, явна й прихована дискримінація жінок, яка існує в науковому співтоваристві і заважає досягненням жінок на науковому терені.

Био-социальный підхід зв'язує універсальність патріархату, верховенство чоловіка в соціальному житті, значно більшу міру мозкової асиметрії у чоловіків і відносну дифузність мозку жінок, високий рівень невербальної майстерності і зорово-просторової орієнтації у чоловіків і розвинені вербальні здібності у жінок з еволюційним процесом, а саме з гармонізуючою еволюцією. Так, генетик і філософ Н.П.Дубинин висловив гіпотезу, що в ході гармонізуючої еволюції селективні переваги отримали чоловіки що займалися полюванням, проектуванням і будівництвом захисних споруд, а також воїни, лідери, керівники переселень, організатори захисту, все ті, хто мав кращі зорово-просторовими здібностями. Одночасно відбувався природний відбір жінок. Відповідно до прийнятої ними статевої ролі матері, хранительки вогнища і традицій, у виховательки відбиралися індивіди, що мають розвинену соціальну чутливість, різні прийоми вербального і невербального спілкування[6].

Процес соціалізації та формування статевих ролей починаються дуже рано: батьки з народження по-різному ставляться до хлопчиків і дівчаток, до них пред'являються різні очікування, вони отримують різні іграшки, набувають різний досвід і т. д. Встановлено, наприклад, що іграшки і ігри для хлопчиків більшою мірою заохочують розвиток незалежності та дослідницького підходу до вирішення завдань, краще розуміння просторових відносин; від дівчаток оточуючі, як правило, вимагають більшої дисциплінованості та підпорядкування правилами та звичаями. У дівчаток взаємини з батьками часто складаються за типом гіперопіки, що перешкоджає розвитку допитливості. В силу більшої віддаленості від батьків хлопчикам доводиться стикатися з більш широким колом життєвих явищ, що стимулюють в результаті їх пізнавальну активність.

Дослідження показують, що хлопчики більш стереотипізовані по відношенню до статевих ролей, ніж дівчата. Десятирічні норвезькі хлопчики думають, що займатися природничими науками для них набагато важливіше і швидше стане в нагоді в майбутньому, ніж для дівчаток, і що дівчатка, які хочуть стати вченими, «не такі, як усі». Відповідно до опитування, англійські студенти природничих факультетів хотіли б, щоб їх майбутня дружина мала гуманітарну освіту, але НЕ природничу або технічну і щоб вона працювала неповний робочий день і могла більше часу приділяти сім'ї[12].

Вся система освіти побудована таким чином, що вона мимоволі відштовхує дівчаток від занять природничо-наукового і технічними дисциплінами. Формуванню стереотипних статевих ролей сприяє диференційоване ставлення викладачів до учнів різної статі. Дослідження, проведені в школах різних країн, показали, що хлопчикам приділяється більше уваги (вчителя в середньому відводять дівчаткам на 20% часу менше, ніж хлопчикам); хлопчиків частіше залучають до демонстрації різних дослідів в класі, а дівчаток зазвичай садять писати протокол; в тих випадках, коли не вистачає навчальних посібників або приладів, їх швидше отримують хлопчики; нарешті, вчителі очікують від хлопчиків більш високих результатів, особливо там, де потрібна абстрактне мислення, і більш високо оцінюють їхню роботу[5]. Залежно від того, в якому мотиваційному стилі виховується дитина, біологічно зумовлені риси можуть змінюватися, в результаті нових форм поведінки, що закріплюються в мозку. Вага мозку немовляти при народженні складає лише 40 відсотків від ваги мозку дорослої людини. Оскільки зростання мозку забезпечується за рахунок розростання нової кори (вищих відділів мозку), дуже сприйнятливої до дії чинників середовища і виховання, то зразки поведінка, що закладається в дитячому і підлітковому віці, впливає на формування особи і здібностей людини упродовж усього життя.

Аналізу були піддані також підручники та навчальні посібники з точки зору їх статево-рольової орієнтації. Цей аналіз виявив наступне: жінки-вчені в підручниках практично не представлені, навіть ті, які здобули популярність; конкретні приклади та ілюстрації в основному черпаються з області інтересів хлопчиків, якщо ж жінки і дівчата з'являються на сторінках підручників, то в найбільш традиційних ролях і сферах діяльності. У сучасній культурі глибоко укоренився погляд на науку як на чоловіче заняття. Наука створювалася чоловіками, і в ній знайшли відображення чоловічі норми та чоловіча система цінностей. У. Уанрайх-Хейст, пред'являючи студентам список з 15 назв наукових дисциплін і використовуючи метод семантичного диференціала, встановила, що дисципліни які були віднесені до найбільш «наукових» були визнані найбільш «чоловічими», але гуманітарні аж ніяк не були визнані «жіночими». Таким чином, у поданні студентів існує «чоловіче знання», або «чоловіча наука», але немає «жіночої науки». Водночас встановлено, що очікування можливих досягнень максимально високі, коли заняття сприймається як таке що відповідає статі індивіда, і низькі, коли воно сприймається як відповідне протилежній статі. У результаті чоловіки очікують успіху в науковій діяльності, де жінки не розраховують на серйозні результати[3].

Засоби масової інформації малюють образ науки і вченого, що набагато краще вписується в маскулінізовану, або патріархальну, систему цінностей. Внутрішня мета науки бачиться в тому, щоб підпорядкувати природу людини. Наукова діяльність малюється в ізоляції від політики, релігії, ідеології та інших людських проблем. На відміну від чоловіків, яким досить щоб їм подобалося і викликало інтерес те, що вони роблять, жінкам важливо знати, що їх робота корисна суспільству, що вона має певне соціальне значення.

Як показало дослідження К. Лі та С. Сьеберг, у поданні університетських студентів «типовий фізик розумніший, працелюбний і мислить більше логічно, ніж середня людина, але одночасно він менш артистичний і емоційний, менше цікавиться людьми і суспільством, його оточенням»[2] Описані якості прийнято вважати чоловічими, вони протилежні тим традиційним нормам і установок, яких товариство змушує дотримуватися жінок. Сприйняття образу науки і типового вченого - найсильніше детермінують фактор у виборі кар'єри, але, як видно з експериментів, відповідний спосіб виявляється малопривабливим для жінок.

Жінки, щоб успішно конкурувати в науці, змушені приймати чоловічі орієнтації та систему цінностей. Як показало дослідження Л. М. Бетчолд і Е. Е. Вернер жінки – університетські вчені відрізняються від контрольної групи жінок по тим самим, параметрам, за якими вони зближуються з процвітаючими університетськими вченим і чоловікам. Згідно з песимістичною точкою зору, збільшення числа жінок-науковців ніяк не позначається на прийнятих в науці пріоритетах, нормах поведінки та ідеалах. Як скептично зауважив К. Прибрам, - «…питання про те, як зробити жінку творчо продуктивної, зводиться до питання про те, як зробити жінку чоловіком ».[2]

Дійсно, жінки, які прагнуть досягти успіху в науці, стикаються з серйозними проблемами: їх прагнення до досягнень, поглиненої дослідною роботою часто розцінюють як втрату жіночності або як спосіб компенсувати невдачі в особистому житті; жінкам важче вписатися в наукове товариство. Вони, як правило, у другу чергу отримують найбільш складну та сучасну апаратуру і можливість використовувати новітні методи дослідження. У суспільстві, де панують чоловіки і де панують суто чоловічі установки і еталони, жінка повинна докласти особливих зусиль, щоб домогтися визнання.

Все це, як і факти дискримінації жінок-учених при висуванні на посаду, при відборі робіт для публікацій, відлякує жінок від участі в наукових дослідженнях і гальмує їх творче зростання. «І до тих пір, - вважає Л. С. Хорніг, - поки досить велика кількість жінок не отримають доступу до тих наукових посад, які з легкістю отримують чоловіки, поки вони не будуть користуватися тією ж автономією та інтелектуальною незалежністю і їхня праця не буде отримувати таке ж визнання, що і праця вчених-чоловіків, у нас не буде наукової основи для зіставлення творчих здібностей і вкладу в розвиток наукових уявлень чоловіків і жінок ».[2]

Висновок

Вивчивши літературу з проблеми міжстатевих відмінностей у здібностях можна зробити певні висновки. Здібності -- це сукупність різноманітних психічних процесів і станів душі людини. Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності .

Життєвий досвід припускає, що зайняття жінок традиційно чоловічими, а чоловіків жіночими видами професійної праці нібито

формують у них психологічні особливості, характерні для людей протилежної статі, тобто ведуть до маскулінізації жінок і фемінізації чоловіків. Таке припущення підтверджується фактами лише частково. Дійсно, види діяльності, традиційно властиві людям протилежної статі, сприяють формуванню і розвитку рис, пов'язаних з цими видами діяльності, але це насправді професійно обумовлені риси, а не ті, які можна було б вважати пов'язаними з статтю. Дослідження, проведені в спеціальних, строго контрольованих експериментальних умовах, дають основу для висновку про те, що соціально-культурні чинники, пов'язані з розвитком здібностей, роблять на них набагато сильніший вплив, ніж біологічні [14].

Нейробіологами встановлено, що статева диференціація мозку не виключає його бипотенциальности. У мозку одночасно існують дві альтернативні системи: одна з них актуальна і визначає психічний статус людини, а інша знаходиться в пасивному, задавленому стані. При гормональній дії на певні ділянки мозку можна викликати як маскулинну, так і фемінну поведінку. Отже, мозок містить потенційні можливості програмування поведінки як за чоловічим, так і по жіночим типом[10].

Зрозуміло, що соціальні уявлення накладають певні зобов'язання на виконання статевих ролей хлопчиками і дівчатками, чоловіками і жінками, що не може не впливати на статеву диференціацію в розвитку їх здібностей. В той же час, статеві гормони впливають на відмінності в органічному розвитку мозку з самого раннього дитинства. Можна припустити, що є кільцева залежність між гормонами, мозком, поведінкою і умовами виховання. Цікаво, що в літньому віці, у міру того, як чоловіки і жінки позбавляються від своїх ранньовікових ролей, починають проявлятися здібності, до яких дитина була схильна з дитинства, але не могла реалізувати через жорстке протиставлення " чоловічих" і " жіночих" цінностей. Неважко припустити, що в сім'ї, де немає цього протиставлення, дитина почне розвиватися відповідно до своїх схильностей, а не очікувань оточення[18].

Поведінкові, неврологічні і ендокринологічні дослідження пролили світло на ті процеси, які породжують статеві відмінності в організації мозку. У останні роки стали зрозумілішими і фізіологічні аспекти цих відмінностей. Крім того, як показує вивчення дії гормонів на функції мозку протягом всього життя людини, можна думати, що фактори еволюції, що визначили ці відмінності, все-таки залишили за когнітивними здібностями чоловіків і жінок якусь пластичність. Головні статеві відмінності інтелектуальних функцій, мабуть, скоріше пов'язані з характером розумових здібностей, ніж із загальним рівнем інтелекту. Так само є думка, що стать пояснює тільки 5% відмінностей у здібностях чоловіків і жінок, а 95% відмінностей можуть бути пояснені віком, інтелектом, рівнем освіти особистості, умовами її соціалізації та іншими аналогічними факторами [11].

Представлений огляд зарубіжних досліджень показує, що на розвиток пізнавальних здібностей жінок впливає безліч чинників - як біологічного порядку, так і особливо соціокультурного. Проте вивчення цих факторів поки ведеться ізольовано, а для того щоб зрозуміти причини, з яких жінки так помітно відстають у наукових і технічних, областях, необхідні багатофакторні моделі, які враховували б біологічні та психологічні особливості жінок, а також соціальні детермінанти, вплив сім'ї, школи, стереотипів статевих ролей. Але поки що розробка таких моделей - справа майбутнього. Середні відмінності між групами людей, що виросли в різних культурах, найчастіше набагато більше тих, які є між людьми різної статі

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Абрамянбекова В. В. «Психология развивающейся личности.» М.: Просвещение. 1987. 251 с.

2.Анциферова Л. І. «Психічне формування і розвиток особистості.» М.: Наука. 1981. 159 с.

3.Венгер Л. А. Педагогика способностей. М.: Просвещение. 1973. 164 с

4.Виноградова Т. В., Семенов В. В. Порівняльне дослідження пізнавальних процесів у чоловіків і жінок: Роль біологічних і соціальних факторів / / http :/ / www.voppsy.ru 

5.Голубева Э. А. Способности индивидуальность. М.: Знание. 1993. 143 с. 

6.Дубинин Н. П.  «Общая генетика», М., «Наука», (1986), 560 стр.

7. Жеребкина И.А «Введение в гендерне исследования. Часть 1» - Харьков: ХЦГИ, 2001; СПб.: Алетейя, 2001.

8.Жеребкина И.А «Введение в гендерныеи сследования. Часть 2»: Хрестоматия. - Харьков: ХЦГИ, 2001; СПб.: Алетейя, 2001.

9.Зинченко В.П. «Большой психологический словарь.» / Сост. и ред. Б.Г. Мещеряков,. – СПб.: Прайм – ЕВРОЗНАК, 2003.

10.Кимура Д. Половые различия в организации мозга// В мире науки. 1992 №. 11-12. С. 73-80.

11. Клецина І. С. Гендерна соціалізація: Навчальний посібник. СПб., 1998.-367 с.

12.Мелхорн Г. Гениями не рождаются. Общество и способностичеловека. М.: Наука. 1989. 97 с.

13.Немов К. Л. Психология отношений. М.: Знание. 1975. 131 с. 

14.Немов, Р.С. Психология: в 3-хт. Общие основыпсихологии. / Р.С. Немов. – М., 2007. – Т.1.

15.Теплов Б. М. «Проблемы индивидуальных различий.» М, 1961, с. 9—20.

16.Теплов Б.М. Современное состояние вопроса о типах высшей нервной деятельности и их определение // Психология индивидуальных различий: Тексты. - М., 1982. - С. 25.

17.Шарапов М. П. Формирование способностей в дошкольном возрасте. М.: Просвещение. 1990. 69 с.

18.Шон Бури «Гендерная психология» - 200с.

24