18. Природа родієвого репортажу, вимоги до звукового ряду в цій жанрово-видовій формі

У подієвому репортажі визначальною є сама подія, послідовність її розвитку. Слово репортера не організує, не веде дію, воно йде за нею. Підготовка до репортажу зводиться до збору попередніх відомостей про майбутню подію, до написання «заготівель», де були б й яскравий, що запам'ятовується образ, і дотепна фраза. Подія недоторканна. На неї можна дивитися, вдивлятися, але змінити, адресуючи її глядачеві, не можна. Підкоряючись лише своїй логіці, у реальному часі й просторі, вона тече перед об'єктивами й мікрофонами телевізійної техніки. Оператор камерою, режисер, що веде монтаж, виділяють якісь деталі, забирають «зайве» - для того, щоб глядач побачив своєрідну видовищно-звукову інтерпретацію події.

Репортер на місці події повинен вирішити: чи дійсно інтерв'ю необхідно, чи може співрозмовник доповнити повідомлюване? Тут може знадобитися розповідь очевидця, щось суб'єктивне: такі інтерв'ю нерідко доповнюють один одного. Такі висловлення необхідні, якщо репортаж ведеться слідами події, а сам репортер його не бачив. Про суть наукового відкриття також доречніше повідати вченому, а не репортерові, що лише допомагає зробити сюжет цікавим, але ручатися за вірогідність наукових даних йому не треба. Репортер не можна брати на себе роль носія істини. Прояви цього «я» безперечно можливі лише у розумінні загальнолюдських цінностей: співчуття родичам потерпілих у катастрофі, дитятам-сиротам і т.п.

Інтершум, або лайв, - це невеликий шматок відеоряду, який видається в ефір з природним звуком, записаним камерою.

Поняття «інтершум» взято з тієї ж термінології кіно. Коли було потрібно записати звук, наприклад той, що виробляє рухомий поїзд чи вітер, це і був інтершум. Живий звук у кадрі. Але тепер його частіше називають лайв (від англійського – «живцем»).

У відеоряді потрібен лайв для того, щоб глядач «відчув шкірою» живе дихання події. Наприклад, почув рев натовпу демонстрантів або гуркіт ракети на старті.

У сюжеті сказане значно важливіше за показане. Картинка може збрехати, її можна замінити, змонтувати, а слова дійсно не вирубаєш. Якщо дивитися новини без звуку - зрозуміло мало.

Щоб донести думки, емоції та ідеї, щоб управляти глядачами, щоб лякати і захоплювати, треба говорити. Треба скласти осмислений ряд слів, котрий розкриває сенс показаного.

Закадровий текст тільки здається непомітним. Насправді він всемогутній. Саме під нього будується монтажний ряд. Саме під нього вибудовуються синхрони і пишеться стендап. Тому що закадровий текст - стрижень і каркас всього сюжету.

Закадровий текст створює історію сюжету, і відповідно інформаційний образ. А ось буде це образ ворога чи друга, справа рук і совісті репортера. Значення кожного слова в закадровому тексті настільки велике, що може повністю змінити ставлення до «нейтральної» картинки у глядача. Слово медіатворця визначає сенс того, що глядач бачить у сюжеті.

Втім, закадровий текст не тільки вирішує «інформаційно-політичні» завдання. Він задає ритм і темп сюжету.