33.Види угод на валютному ринку, їх характеристика

На міжбанківському валютному ринку України і на міжнародних валютних ринках при торгівлі валютою суб'єкти цього ринку укладають касові (поточні) та строкові типи валютних угод

Тод-угода (today) – поставка валюти здійснюється в день укладення договору; якщо поставка валюти здійснюється першого робочого дня після дня укладення угоди, має місце том-угода (tomorrow). Ці угоди можна назвати овернайт (overnight). Якщо поставка валюти здійснюється на другий робочий день після дня укладення угоди, то вона буде називатися спот-угода (spot).

Усі перелічені угоди об'єднуються в поточні (касові) валютні угоди. Валютний курс, за яким укладаються угоди на УМВР, називається спот-курсом, ризик зміни курсу тут невеликий.

До строкових валютних угод відносять: форвард-угоди, ф'ючерсні угоди, валютні опціони і своп-угоди.

Форвардна угода – це угода між банком та клієнтом про купівлю або продаж певної суми іноземної валюти в установлений термін (або протягом установленого періоду) за курсом, який визначається в момент укладення угоди. Поставка валюти здійснюється пізніше, ніж на другий день після дня укладення угоди,

Ф'ючерсна угода – це угода про майбутню поставку валюти за фіксованою на ринку ціною та уніфікованими умовами.

Валютний опціон – це цінний папір, який дає право його власникові (але не зобов'язує) на купівлю-продаж обумовленої суми інвалюти за фіксованим курсом на визначену дату або впродовж визначеного періоду в майбутньому.

Своп-угода – укладення угоди на купівлю-продаж валюти на умовах "спот" з одночасним укладенням угоди на продаж-купівлю на умовах "форвард".

34.Особливості міжнародних розрахунків, їх форми

Міжнародні розрахунки є системою організації і регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.

систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості, а саме:

по-перше, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями;

по-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, тому на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, а також участь тієї чи іншої країни в міжнародних розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти;

по-третє, в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження.

У сучасних умовах основними формами міжнародних розрахунків виступають акредитив, інкасо, відкритий рахунок

Акредитив — це зобов'язання банку здійснити за дорученням клієнта-імпортера і відповідно до його вказівок розрахунок з експортером проти надання останнім необхідних фінансових і комерційних документів. Тобто документарний акредитив — це зобов'язання, оформлене банком на запит клієнта-імпортера (апліканта) щодо кредитування визначеної суми в обумовленій валюті для розрахунків з експортером (бенефіціаром).

Інкасо — це операції з комерційними і фінансовими документами або тільки з комерційними документами, що здійснюються банками на підставі одержаних від клієнтів інструкцій з метою:

— одержання акцепту та (або) платежу;

— видачі комерційних документів проти акцепту та (або) платежу;

— видачі документів на інших умовах.

Залежно від документів, що надаються експортерами до банку, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Банківський переказ є розрахунковою операцією, яка здійснюється через подання телексного або телеграфного платіжного доручення одного банку іншому. Це наказ одного банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на підставі відповідних вказівок клієнта банку щодо умов виплати бенефіціару суми переказу.

Здійснення банківського переказу включає такі операції:

1) відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні документи імпортеру;

2) імпортер виставляє платіжне доручення в обслуговуючий його банк;

3) банк імпортера надсилає до свого банку-кореспондента наказ про перерахування відповідної суми на користь експортера;

4) банк-кореспондент перераховує кошти з коррахунка банку імпортера до банку експортера;

5) банк експортера зараховує одержані кошти на рахунок експортера та авізує експортера про находження на його користь відповідної суми коштів.