Проблема національної неволі в романі Хіба ревуть воли як ясла повні.

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — це талановите художнє дослідження української дійсності від зруйнування Січі до так званої «голодної волі», тобто пореформених років. У ньому знайшли відображення чимало соціальних, національних, історичних, побутових проблем. Але весь твір пронизують болісні роздуми автора над співвідношенням у житті світлих та

темних сил.

Споконвічно точиться на землі боротьба між добром і злом, якій не видно кінця. І поле тієї боротьби — людська душа. Не випадково центральний персонаж твору Чіпка Варениченко — людина складної долі й не менш складної натури. Напевно, ніщо так яскраво не ілюструє авторських роздумів над співіснуванням добра і зла у людській природі, як борсання сильної людини між цими двома протилежними началами.

Незаконнонародженість Чіпки стала початком його неприкаяності. Ще змалку він відчув, що таке людська кривда. Ні його мати, ні він сам не були винні в тому, що батько його виявився двоєженцем. Відтоді, як з'ясувався цей факт, Чіпка приречений на глум і знущання.

Його звідусіль гнали та цькували, не брали до своїх ігор діти. Тоді вперше закипіла в дитячому серці.

Прийоми характеротворення та особливості композиції роману Микола Джеря

Повість-хроніка “Микола Джеря” – одне з найбільших досяг¬нень української класичної прози в зображенні кріпосництва. Ба¬гатоплановість, проблематика повісті, композиція, образна система

Подальше зростання І.Нечуя-Левицького як майстра української прози пов’язане з повістю “Микола Джеря” (1887), що є одним з кращих творів української літератури і найвизначнішим здобутком письменника. Перший її варіант, написаний автором в Седлеці десь у 1867 – 1873 роках, мав назву “Наймит Яріш Джеря”. Він був переданий письменником П.Кулішу під час зустрічі з ним за кордоном. Трапилось так, що рукопис загубився. Письменнику довелося писати твір заново. Він поглибив його соціальне звучання. Н.Крутікова вивчала історію тексту повісті і вважає ймовірним припустити, що у першій редакції “...ще були відсутні барвисті картини життя вербівців на рибальських промислах в Аккерманщині і епізоди – характеристики соціальних взаємовідносин в бесарабськім краї, починаючи з купівлі бурлаками па¬спортів у поліції і кінчаючи сумно-комічним судом над Іваном Посмітюхом і його підстаркуватими “синами” і “братами”, “Всі ці сцени, — підкреслює дослідниця, – очевидно, виникли у письменника пізніше, в період його перебування в Кишиневі (з 1873 року)”.

Другий варіант твору під назвою “Микола Джеря” письменник закінчив в 1876 році і вперше надрукував його в 1878 в львівському журналі “Правда”. Після виходу повісті автор продовжує працювати над нею і в процесі підготовки до наступних видань (це стосується видання 1909 року) вносить низку значних змін, поліпшує текст.

Звернення до образу бунтаря, напевне, для І.Нечуя-Левицького було не випадковим. Майже щорічно, наїжджаючи у рідний край на Черкащину, письменник був свідком численних селянських виступів і, певно багато чув про них. Так, наприкінці Кримської війни царський уряд опублікував маніфест про створення рухомого ополчення. Будучи переконані, що козаки – вільні люди, і сподіваючись на звільнення від кріпосницької залежності, селяни записувалися в ополченці (“в козаки”) та відмовлялися виконувати панщину, це т. зв. “Київська козаччина”. Уряд жорстоко розправився з повсталими.

В роки створення повісті “Микола Джеря” на Черкащині народники організували т. зв. “таємну дружину” і готували повстання. Я.Стефанович, Л.Дейч та І.Бохановський керували організацією. До їхньої організації увійшло близько 1000 чоловік. Особливо великі заворушення мали місце в 1875 – 1876 роках.

Ці події, певно, не пройшли повз увагу письменника і спонукали його до створення образу бунтаря. Селянин, що відчуває соціальний гніт і стихійно, по-бунтарськи обстоює свою людську гідність та право знедолених на вільну працю, стає предметом вивчення та художнього відображення письменника. За влучною оцінкою І.Франка, “Микола Джеря” – це історія усього українського селянства в ту важку епоху, написана в однім широкім образі”.

Із симпатією автор пише про своїх героїв. Щоб поглибити соціальне звучання твору, письменник починає повість пейзажним малюнком долини річки Роставиці поблизу Вербівки. На фоні розкішної природи – нужденне житло кріпака, головного героя твору.

У повісті І.Нечуй-Левицький подає образи, привабливі своєю людяністю та гідністю простої людини. Як засвідчує історія тексту “Миколи Джері”, письменник свою увагу зосереджує на образі “сміливого представника нового, молодого покоління українських селян, що піднімають голову проти пана... Він “особливо старанно працює над створенням типового соціального фону”. Прозаїк вимальовує вдачу і вчинки молодого Миколи Джері на фоні покірних своїй долі Миколиних батьків. Жорстока панщина, хронічне недоїдання забрали їхні сили, виповнене приниженнями життя, забобони та релігійні остороги зробили цих селян сліпо покірними панській волі.

Головний герой повісті – всебічно обдарована людина. Він грає на скрипці, прекрасно малює, вміє читати, болісно сприймає утиски, несправедливість і не мириться з ними. Інтелектуальна обдарованість і умови життя

сприяли швидкому розвитку соціальної самосвідомості, динаміці його зростання – від захисту особистого життя до протесту проти кріпосницької системи.

І.Нечуй-Левицький, зображуючи соціальні конфлікти між покріпаченими селянами і поміщиками, засуджує кріпосництво, а описуючи жорстоку експлуатацію промисловцями бурлаків, виступає також і проти гноблення. Його Микола – соціальна особистість. Його життєва мета – волелюбність, безупинний пошук правди. У боротьбі з устоями антигуманного суспільства Микола набуває справжньої величі. Повість закінчується живописною картиною: Микола повернувся в рідне село, сидить на пасіці в оточенні своїх онуків, яким розповідає про прожите життя. Отже, життя продовжується, онуки принесуть очікувані зміни суспільному ладу, що започаткував їх дід.