47. Твори з життя інтелігенції

Загальна проблема інтелігенції була актуальна для української літератури і для творчості І. Франка зокрема. І. Франко покладав на українських інтелектуалів великі надії. Він вважав, що інтелігенція повинна була очолити визвольний рух в Україні, але вона була інертною, не виконувала покладених на неї сподівань.

У своїй прозовій творчості І. Франко подає три типи інтелігенції: прогресивно-демократична інтелігенція показана на прикладі образу головного героя повісті «Перехресні стежки» Євгенія Рафаловича, який, ставши адвокатом, вирішив допомагати своєму народу, боротися за кращу його долю. Письменник зауважує, що, опинившись в умовах вибору між заанґажованістю чи чесним життям, між відданістю національній ідеї, готовністю до самопожертви чи конформізмом і особистою вигодою, Рафалович обирає служіння своєму знедоленому народові. Проте, зображуючи Рафаловича як інтелігента прогресивного порядку, Франко показує, що і він недосконалий. Ця недосконалість проявляється в любовних стосунках Євгенія з Реґіною Стальською. Віддаючи всього себе громадському обов'язку, він не зміг врятувати кохану жінку від знущань і смерті.

Представниками псевдо інтелігенції аристократичного походження є головні герої повісті «Основи суспільності» Олімпія та Адась Торські. І. Франко, розкриваючи суть антиморальних вчинків шляхетської інтелігенції, намагався показати нам, що справжнім носієм моральних якостей є народ. Змальовуючи образи пані Олімпії та отця Нестора письменник показав, що може статися з людиною, яка втратила духовності через кохання. Отець Нестор і пані Олімпія заповнили порожнечу в своєму серці жадобою до грошей, до збагачення. Образ Адася Торського втілює найогидніші риси розтлінного пануючого класу, бо він є породженням гріха і результатом бездуховності своїх батьків. Символом народу, його невичерпних фізичних і духовних сил є образ коваля Гердера — втілення народної сили і життєвої мудрості.

В образі головної героїні повісті «Для домашнього огнища» Анелі Ангарович І. Франко змалював тип інтелігенції внутрішнього складу. Письменник показав, що, ставши на шлях соціального злочину, Анеля не втратила людської гідності і моральності. Не знімаючи з себе провини, вона викрила справжніх злочинців ганебного промислу, всіх тих, хто вважав себе цвітом інтелігенції. Устами головної героїні І. Я. Франко розвінчує розтлінну шляхту, яка силою влади грошей штовхнула жінку в болото суспільного дна. Письменник викриває мерзенність основ, на яких тримається буржуазне благополуччя і зазначає, що причиною розпаду домашнього вогнища як форпосту моралі і родинного щастя, як запоруки майбутнього народу є розкішне життя і потворне виховання в отруєному повітрі шляхетсько-бурж.уазного суспільства.

Звертаючи нашу увагу на проблему інтелігенції, розкриваючи її суть, характеризуючи аморальні вчинки деяких героїв повістей, письменник намагався сформувати певні погляди і виробити моральні переконання щодо справжніх духовних цінностей суспільства, забезпечити глибоке розуміння молоддю, на яку покладав великі надії, моральних і етичних проблем, принципів, спрямованих на виховання цілісної особистості.

Повісті І. Я. Франка з життя інтелігенції, маючи різкий викривальний характер, били по націоналістичних теоріях польських, австрійських та українських шовіністів, возвеличували простий народ, таврували всіх експлуататорів, незалежно від їх національної приналежності. Новаторські за змістом і формою, вони ще й на сьогодні не втратили своєї художньо-пізнавальної цінності. Його прозові твори, присвячені проблемі інтелігенції, мають велике значення і посідають належне місце в скарбниці української літератури.