1.3. Історія виникнення монгольського древнього віровчення

Шаманізм – найдавніша культура, що йде з глибин початку життя, що склалася природним історичним шляхом. Це глобальне явище, через яке пройшли в своєму розвитку всі народи земної кулі. Шаманізм пов'язують з магією, анімізмом, фетишизмом, тотемізмом. За даними археології та етнографії, шаманські ритуали вже практикувалися в епоху неоліту і в бронзовому столітті. Особливо розвинений шаманізм був у народів Сибіру, ​​Далекого Сходу, Південно-Східної Азії, Африки.

В даний час розрізняють такі національні та регіональні форми шаманізму як Алтайський, Бурятський, Тувинський, Чукотський, Якутський, а також шаманізм в Кореї і Перу.[7]

Шаманізм - це природна політеїстична релігія, де природні явища, такі як Сонце, Місяць, зірки, грім і блискавки, вогонь і інші, персоніфікуються в вигляді божеств. У шаманському світогляді все в світі має душу: люди, тварини, комахи, рослини і неживі предмети - а все душі об'єднане в Ціле. Магія шамана спрямована на виявлення зв'язків між частинами, на об'єднання свідомостей. Розуміння своєї причетності до Всесвіту врівноважує всіх і кожного зі світом, розсіює страхи і сумніви, позбавляє від відчуття несправедливості. Людина, що відчуває зв'язок зі світом, відчуває широту і міць свого потенціалу під захистом вищих сил.

Будучи частиною Цілого і усвідомлюючи можливість проявляти себе без участі фізичної оболонки, шаман проникає в інші складові Всесвіту. Занурюючись в особливий змінений стан свідомості, шаман отримує здатність спілкуватися з духами – помічниками і черпати силу з потойбічних джерел.[6]

Шаман – обранець духів. Зазвичай цей дар відкривається людині через "шаманську хворобу" (серйозне захворювання на межі життя і смерті або летаргічний сон). Подолавши життєве випробування, шаман відроджується в новій якості, він готовий бути провідником у ті світи, з яких повернувся.

Шаман однаково комфортно почуває себе в обох реальностях: повсякденному і потойбічному. Його провідником і захисником є ​​дух –хранитель (тварина сили, дух-опікун, тотем, домовик), який може втілюватися в тварину, птицю, рибу, плазуна або приймати образ людини. Зустріч з ним відкриває шаману доступ до могутності. Шаман закликає духа в своє тіло, і той оберігає його від хвороб і ворожих сил, допомагає йому в усьому.

Для спілкування з духами зазвичай використовується ритуал камлання: шаман входить в транс, змінюється від легкого забуття до глибокої коми. Для камлання використовуються ритми бубна, барабанів, тріскачок, певні танці і заклинання, в деяких співтовариствах, для входу в трансперсональний стан можуть використовуватися галюциногени.[8]

Входячи в транс, шаман вирушає подорожувати в інші світи (екстатичну подорож): вищий світ – обитель різних божеств, нижчий – світ злих духів і мертвих, і середній – земний. Для шамана тонкими сутностями населені всі три світи, із усіма духами шаман взаємодіє для досягнення практичних цілей: зцілення хворого, передбачення, викликання дощу і т.д.

У шаманській подорожі обранець духів може передати небожителю приношення від своєї громади, відшукати душу хворого, що заблукала далеко від тіла або викрадену демонами, доставити душу померлого до її нового притулку, почерпнути знання з спілкування з надприродними істотами.

Бути шаманом це не просто ремесло, це ще й свого роду хрест. Справжні шамани не зацікавлені славі, вони вважають за краще залишатися в тіні. Кожен шаман знає: вихваляючись своїми вміннями і розкриваючи таємниці обрядів, можна відвернути від себе духів.

В даний час шамани поєднують функції жерця, провісника, народного цілителя, наставника, знавця стародавніх звичаїв і традицій, усної народної творчості.[7]

Найчастіше інтерес до шаманізму – величезного пласту знань і уявлень людей про способи усвідомленого і цілеспрямованого, взаємодії з трансцендентальним (потойбічним) світом – обумовлена лише його екзотикою. Насправді шаманізм в основі своїй має величезні можливості для кожної особистості і суспільства в цілому.

Багато дослідників шаманізму запевняють, що ми живемо в перехідному періоді, і життя дуже скоро зажадає від жителів Землі надприродних за нинішніми поняттями здібностей (наприклад, все частіше народжуються діти "індиго"). Шаманізм може стати ключем для даного розвитку. У цілого ряду народів відбувається відродження цієї стародавньої релігії, багато її цінностей, очищених від явної архаїки і містицизму, знову знаходять актуальність.

Шаманізм має давню історію на території Центральної Азії. Старовинні китайські літописи зберегли описи релігії і шаманів хуннських племен, що жили в Монголії. "Чорна віра" монголів була релігією засновника монгольської імперії Чінгісхана. Згідно з літописом Рашид ад-Діна, на зборах – курултаї монгольської аристократії шаман Кокечу проголосив хана Темучина – Чингисханом. Так релігія "Вічного синього неба" протягом століть до приходу буддизму залишалася вірою монгольських племен.[5]

Важливе місце в системі традиційних вірувань монголів зайняв культ Чінгісхана. Чингісхан був оголошений великим предком роду монгольських ханів, йому було встановлено святилище в Ордос, відоме під назвою «Вісім білих наметів». Багато міфологічних мотивів пов'язаних з цим культом побутували в Центральній Азії задовго до появи історичного Чингісхана. Міфологічний Чингісхан вписався в традицію шанування у монголів – духів предків (що проявлялась у виготовленні онгонів, закликаннях, жертвоприношеннях). Чингісхан – божество став покровителем роду монгольських ханів. Спочатку це був культ для обраних – членів імператорської сім'ї та їх близьких, будь – які спроби сторонніх проникнути в святилище каралися смертю. Усередині культу Чингісхана існував культ його сульде – його військового духу (генія). Згідно з уявленнями монголів, сульде великої людини ставало генієм – охоронцем його роду, племені, народу.[9]

Після офіційного прийняття монголами буддизму в XVI ст. почався процес поступового включення згаданих культів в культову систему буддизму. Але зміст ритуалу поклоніння Чингисхану, по суті, залишився добуддистським. Ритуал включав в себе принесення в жертву баранів і кобил, кроплення молоком. Буддизму не вдалося повністю асимілювати цей культ, внаслідок того, що фігура Чингісхана в уявленнях монголів настільки масштабна і значна, що він ніяк не може бути просто одним з божеств буддистського пантеону.

Слід зазначити, що шаманізм ніколи не був основним джерелом прибутку, монгольські і алтайські шамани заробляли на життя скотарством. Вони отримували винагороду, але в той самий час надавали допомогу безоплатно, оскільки інакше шамани могли втратити свій дар.[6]

Щоб стати шаманом, людина повинна була, перш за все, мати спадковістю – утха (шаманський корінь), тобто мати предка шамана. Підтвердженням його "обраності" був який-небудь відмітний знак на тілі – тенгерійн темдег (божественна мітка): незвичайне пляма на шкірі, роздвоєні пальці, дивності в поведінці. Вважалося, що істинний шаман повинен був мати зайву кістку і, що лише люди, чиї душі вчилися на тому світі шаманської грамоті, можуть стати хорошими шаманами. Стати шаманом за бажанням було неможливо. Духи приходили до обраним самі, не підкоряючись нічиїй волі. За час свого життя шамани в залежності від своїх здібностей отримували посвячення. Ступенів посвяти у сибірських шаманів налічувалося дев'ять. Залежно від звання шаман міг мати свій бубон, залізну корону, бойовий плащ і проводити все більш складні обряди. Найвище звання – заарін (9 посвячення) було рідкістю вже в XIX ст. Щоб переконати глядачів у своїх духовних силах, шаман дев'ятого посвячення міг підноситися в повітря і парити над кронами дерев. Перші шамани, згідно давніми переказами, дійсно літали в хмарах на своїх конях і робили чудеса, які їх сучасні нащадки повторити не можуть.[9]

Перший ступінь: Ябаган – Боо (початківець пізнавати шаманську науку), зазвичай помічник більш відомого шамана.

Другий ступінь: Дугалгин – Боо (має право звертатися до духів вогню, місцевості і духів предків).

Третій ступінь: Хаялгин – Боо (має право звертатися до вищих духів –Хаатам ). Він мав право робити криваві жертвоприношення білим бараном.

Четвертий ступінь: Ёдоотой – Боо (законний шаман). Прийняв присягу у священного місця і має право робити жертвоприношення всім духам, яких знав. Йому дозволялося робити жертвоприношення, як білим, так і чорним або будь – якої іншої масті бараном.

П'ятий ступінь: Хесете – Боо (який отримав бубон і здатний йти в транс). Міг здійснювати шаманську подорож для зцілення душі хворого і робити жертвоприношення бараном або козлом будь – якої масті.

Шостий ступінь: Хорьботой – Боо (який отримав шаманський посох з кінськими копитами). Мав право робити жертвоприношення конем, биком. Умів впускати в себе дух "онго" без бубна і без закликання, лише трохи зосередившись.

Сьома сходинка: (отримав залізну корону з оленячими рогами і шаманський плащ із залізною накидкою). Мав право робити всі необхідні обряди і посвячував в шамани початківців. Міг мати до трьох бубнів. Тільки після сьомої посвяти шаман мав право посвячувати в шаманські ступені інших шаманів.

Восьма сходинка: (мав всю необхідну шаманську атрибутику і бубни різних розмірів). У видатних шаманів було по кілька десятків бубнів. Знав глибоко всю шаманську науку і мав право на проведення складних шаманських обрядів. Міг викликати дощ і вітер.

Дев'ята ступінь: (вищий сан посвяти, пізнав істину в шаманізмі). Міг бути вісником Тенгері (центр шаманського віровчення), здатний був проявляти різні чудеса, підніматися в стані "онго" вище верхівок дерев, пророкувати і вільно спілкуватися з усіма духами і подорожувати між усіма світами.[10]

Бубен є одним з головних атрибутів шаманського культу. Його зберігали в вертикальному положенні і стежили, щоб він залишався "живим", щоб дух не залишив його, щоб отвір на шкірі бубна не затягнувся. У шаманів високого рівня посвяти могло бути багато бубнів. Чужими бубнами користувалися рідко, якщо таке траплялося, то його попередньо обов'язково "очищали" димом від вогню, спалюючи в вогні богородську траву, ялівець або яливцеву кору - жодоо, взяту з живого дерева з боку сходу сонця. Бубен, який показав своє безсилля при лікуванні хворого (якщо хворий помер), ставав непридатним для свого подальшого використання.[11]

Наявність шаманського костюма з залізними підвісками, що зображують звірів і птахів – помічників шамана – в його подорожі було обов'язковою умовою для входження в стан "онго" (Рис 1.2)

Рис. 1.2 Монгольський шаман з бубном виконує обряд очищення.

Досвідчений шаман, високого посвячення, міг здійснювати шаманську подорож в інший світ за втраченою силою без використання бубна і без шаманського костюма. У сучасних шаманів не збереглися старовинні шаманські костюми і свої обряди вони виконують зараз в національних костюмах або навіть в сучасному одязі.[9]

Для обрядів, крім звичних шаманських атрибутів, можуть використовуватися незвичайні камені: небесні камені (буудал – метеорити), нефрит, кварц. Предмети сили, які використовуються в шаманській практиці, дбайливо зберігаються загорнутими в матерію в потайних місцях, щоб ніхто не міг випадково їх побачити. Шаман вважає, що треба знати історію речі, ось чому магічні предмети необхідно знайти самому в чистій місцевості.

За визначенням одного із засновників трансперсональної психології Станіслава Грофа: "Побачене не пояснюється ніякими поняттями і категоріями. Приголомшливі вторгнення незнайомих вимірів буття майже неможливо передати словами. Такі переживання дозволяють нам стати іншими людьми, групами людей, тваринами. Рослинами і навіть неорганічними елементами природи і космосу. в цьому процесі час перестає бути перешкодою, і події минулого і майбутнього легко доступні, ніби вони відбуваються в сьогоденні ". Шаман не може довго знаходитись в цих місцях, але в сновидіннях можна повернутися на це місце повторно.[11]

Характерними рисами шамана є:

- спадкова передача шаманського дарунка (утха);

- відмітний знак на тілі - тенгерійн темдег (божественна мітка);

- здатність бачити духів і спілкуватися з ними;

- магічний політ душі шамана;

- здатність зцілювати;

- надчутливе сприйняття;

- приборкання вогню;

- розуміння мови тварин;

- знання обрядів, шаманських молитов і закликання, імен родових духів;

- він є головнм хранителем усного етносу, творчості, традицій і звичаїв свого народу.[9]