«Фінансова діяльність суб’єктів господарювання»

1.У чому полягає завдання фінансової діяльності суб’єктів господарювання.

Фінансова діяльність — це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів. За національними стандартами ФД розглядають як звичайну д-сть, в рамках якої виділяють інвестиційну, операційну та фінансову діяльність. Інвестиційна діяльність – придбання чи реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів. Рух грошових коштів в результаті інвет. д-сті визначається на основі аналізу змін у статтях таких розділів балансу: «Необоротні аткиви», «поточні фінансові інвестиції» Власний капітал»; «Довгострокові зобов’язання»; «Поточні зобов’язання». Операційна діяльність – це основна діяльність п-ва, пов’язана з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення п-ва і забезпечує основну частку його доходу, а аткож інші види діяльності, які не підпадають під категорію інвестиційної чи фінансової. Основний зміст ФД полягає у фіннасуванні підприємства. Основними завданнями ФД є: 1)виконання зобов’язань перед різними контрагентами; 2)пошук резервів підвищення рентабельності, ліквідності та платоспроможності; 3)пошук адекватних джерел фінансування з урахуванням можливостей розвитку компанії; тобто мобілізація К має бути в обсязі, необхідному для вир. і соц. розвитку компанії; 4) контроль за ефективним і цільовим використанням наявних фінансових ресурсів. Основними напрямами ФД є: 1) фінансове прогнозування та планування; 2) фінансовий аналіз і контроль; 3) поточна фінансова дільність. Фінансове прогнозування і планування спрямовані на визначення потреби необхідної суми, визначення джерел надходження необхідного капіталу визначення умов. Фінансовий аналіз і контроль спрямований на визначення прорахунків, які мали місце на 1-му етапі, визначення можливості і резервів зниження витрат і підвищення доходів за всіма напрямками діяльності. До типових прикладів руху коштів у результаті фінансової діяльності слід віднести: надходження власного капіталу; отримання позичок; погашення позичок; сплата дивідендів.

2.Організація фінансової діяльності підприємств.

Фінансова діяльність — це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами: комерційний розрахунок; неприбуткова діяльність; кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результатами. Основний метод фінансової діяльності — комерційний розрахунок. Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку. Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню. Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах: повна господарська і юридична відокремленість; самоокупність; прибутковість; самофінансування; фінансова відповідальність. Усі принципи між собою тісно взаємозв’язані й становлять єди­не ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

Виділення в умовах ринкової економіки неприбуткової діяльності є цілком логічним. Завжди є певні сфери, які або не можуть бути прибутковими і тому не цікавлять підприємницькі структури, або повинні бути доступними широким масам населення. Використання цього методу дає змогу поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети підприємницької діяльності — отримання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибуткових галузях, так і забезпечення соціально значущих потреб суспільства. Водночас цей метод, забезпечуючи зіставлення витрат і доходів, сприяє раціональному веденню господарської діяльності. Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах: господарська і юридична відособленість; самоокупність; фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами: плановість; цільовий характер виділених коштів; виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи; підзвітність. Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Плановим документом є кошторис (звідси і назва методу). Кошторис — це документ, у якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період (місяць, квартал, рік) чи відповідні заходи. Розрахунки планових витрат здійснюються, як правило, на основі нормативного методу. Складання кошторису ґрунтується на оперативно-сітьових показниках, які характеризують обсяги діяльності установи, та нормативах витрат за окремими статтями. Крім того, витрати можуть установлюватись на підставі статистичних розрахунків, виходячи з динаміки розвитку установи.

Сутність цільового характеру кошторисного фінансування полягає в тому, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників. Отже, фінансування здійснюється не автоматично за планом, а з урахуванням реальних потреб. Це дуже важливо, бо сприяє недопущенню завищення планових розрахунків для отримання більшого фінансування.

Підзвітність передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування. Необхідність контролю випливає з того, що цей метод фінансової діяльності не передбачає реальних стимулів і фінансової відповідальності за результати діяльності. Тому потрібен жорсткий і постійний фінансовий контроль за діяльністю таких організацій та установ.