1.2. Види та етапи безробіття
Безробіття – складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас це економічна категорія, яка відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Згідно із Законом України "Про зайнятість населення" безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи та зареєстровані у державній службі зайнятості. Тобто це особи, які справді шукають підходящу роботу та здатні приступити до неї.
Чинники формування безробіття можуть бути такі:
недостатній рівень сукупного ефективного попиту;
негнучкість системи відношення цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;
недостатня мобільність робочої сили;
структурні зрушення в економіці;
дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;
демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;
сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.
Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить, що кожен рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників.
Безробіття неоднаково виявлялося на різних етапах формування і функціонування ринкових відносин (рис. 1.2). Окремі його види мали місце і в період доринкової економіки.
Рис. 1.3. Види безробіття за соціально–економічними причинами виникнення
Основні види безробіття:
фрикційне, пов'язане зі зміною робочого місця на краще, а також з переїздом із однієї місцевості до іншої. Фрикційне безробіття означає, що існує постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо;
структурне, спричинене структурними змінами в економіці або на окремому підприємстві. Воно пов'язане із структурними зрушенням в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриттям шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних галузях економіки, не можуть бути використані на тих самих робочих місцях, що пропонуються в інших галузях. Такий вид безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер, його причиною є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними;
сезонне, пов'язане зі специфікою виконання окремих видів робіт у різні пори року;
приховане, зумовлене неможливістю працевлаштування за основною кваліфікацією;
циклічне, що виникає при циклічних спадах, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Цей вид безробіття постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму – під час піднесення;
інституціональне, зумовлене функціонуванням самих інститутів ринку праці і чинниками, які впливають на попит і пропозицію праці, зокрема правовими нормами. Воно може бути спричинене, наприклад, впровадженням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці, високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами, що також знижує пропозицію робочої сили).
На ринку праці розрізняють також такі види безробіття:
застійне, що охоплює найстійкіший контингент безробітних – жебраків, волоцюг, бомжів та ін.;
хронічне, виникнення і розширення масштабів якого зумовлені розвитком ринкової економіки. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від попиту на робочу силу;
технологічне, пов'язане з переходом до нової техніки і технологій, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей і кваліфікації. Похідними формами технологічного безробіття є професійне і кваліфікаційне безробіття;
конверсійне, спричинене скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри такого виду безробіття можуть коливатися від незначних до великих.
Кожен вид безробіття може приймати різні форми, залежно від таких критеріїв: тривалість стану безробіття, волевиявлення незайнятого громадянина (населення), відкритість і можливість визнання виду безробіття, обсяг безробіття (оптимальне, надлишкове), повторність безробіття (первинне, вторинне).
Основні типи безробіття – добровільне, "природне" (або соціальне), та вимушене.
Добровільне безробіття – тип безробіття, який існує за наявності вільних робочих місць.
Така ситуація можлива, коли особи працездатного віку не влаштовуються на роботу через недостатній рівень заробітної плати, низький зміст праці, тобто наявність лише важкої та непрестижної праці тощо.
"Природне" (соціальне) безробіття – тип безробіття, який практично не може бути ліквідований за існуючої економічної системи.
До його форм західні економісти відносять фрикційне та структурне безробіття. Фрикційне безробіття зумовлене міжрегіональними, професійними та віковими переміщеннями частини працездатного населення. Йдеться, зокрема, про переїзд осіб найманої праці на нове місце проживання, отримання іншої кваліфікації, перехід на навчання, призупинення роботи у зв'язку з доглядом за дітьми та ін. Структурне безробіття зумовлене структурними зрушеннями в економіці (відмиранням або зменшенням частки старих галузей та появою і швидким розвитком нових), науково–технічним прогресом, змінами в структурі споживчого попиту та ін.
Ці форми безробіття за капіталізму не можуть бути усунені, їх можна ліквідувати лише за повномасштабної дії законів планомірного та пропорційного розвитку, тобто більш розвинутого суспільного способу виробництва. їх дія у більшості розвинутих країн світу має частковий характер, тобто обмежується державним, монополізованим секторами. Це свідчить не про природний, а про соціальний характер фрикційної та структурної форм безробіття.
Найпоширенішим типом соціального безробіття є вимушене.
Вимушене безробіття – тип безробіття, за якого людина працездатного віку має достатню кваліфікацію, хоче працювати, але з незалежних від неї причин не може знайти роботу.
Основними формами вимушеного безробіття є поточне, аграрне (або приховане) і застійне (або перенаселення).
Поточне (плинне) безробіття зумовлене передусім циклічним характером розвитку економіки, кризами над і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом.
Аграрне безробіття зумовлене розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві, їх неспроможністю прогодувати себе і сім'ю за рахунок праці на селі, відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах. Це змушує сільських»працівників залишались у селі, підробляючи в місті.
Застійне безробіття відзначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).
Розрізняють також технологічне (зумовлене впровадженням нової техніки і технології) і конверсійне (скороченням частки ВПК в економіці) безробіття.
Наслідки безробіття. Безробіття завдає державі значних економічних збитків. Згідно з оцінками експертів, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати майже 2% обсягів річної продукції. За результатами досліджень працівник навіть після трьох місяців безробіття досягає попередньої продуктивності праці лише приблизно через 7 місяців. Це спричиняє значне психологічне навантаження безробітних, збільшує кількість серцевих, нервових захворювань, трагічних випадків.
Заданими медицини, повідомлення працівнику про його звільнення з роботи за своїм негативним впливом рівнозначне інформації про смерть близьких родичів. Це свідчить про необґрунтованість терміна "природне" безробіття.
Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:
а) плинне безробіття – це частина промислової резервної армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її;
б) приховане безробіття – це витіснення дрібного виробництва великим і розорення маси дрібних селянських виробників;
в) застійне безробіття – це явище, коли частина працездатного населення живе випадковими заробітками. Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних – бідних, бродяг, бомжів та ін;
г) сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (туризм, сільське господарство, будівництво). Сезонне безробіття зв'язане з неоднаковими обсягами виробництва, виконуваними деякими галузями в різні пори року, тобто в одні місяці попит на робочу силу в цих галузях росте (отже, знижується безробіття), в інші – зменшується (а безробіття зростає). До галузей, для яких характерні сезонні коливання обсягів виробництва (а значить – і зайнятості) відносяться насамперед сільське господарство і будівництво;
д) технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізації, пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що (супроводжується вивільненням робочої сили і найманням праців принципово нових спеціальностей та кваліфікації);
є) конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням галузей військово–промислового комплексу. Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих. [2, с. 9]
Безробіття характеризується двома основними показниками:
а) рівнем безробіття;
б) тривалістю безробіття.
Рівень безробіття – це відношення кількості офіційно зареєстрованих повністю безробітних до кількості працездатного населення.
Рб = (Кб: Кn) х 100, де
Рб – рівень безробіття;
Кб – кількість безробітних;
Кп – кількість працездатного населення.
В залежності від величини часового інтервалу безробіття може бути тривалим (4 – 8 місяців), довготривалим (8 – 18 місяців) і застійним (більше 18–ти місяців); може бути прихованим і легалізованим. У зв’язку з тим, що економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального рівня.
Тому вводиться ще одне поняття – оптимального безробіття, що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що в міру падіння рівня безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут ми зустрічаємося з таким парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісний зв’язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від розмірів безробіття. [1. ст.174–176].
Конституція України передбачає право на працю та трудову діяльність.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст.43).
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно–технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб (ст.43).
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст.43).
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ст.43). – Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст.45).
Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст.42).
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них обставин, у старості та інших випадках, передбачених законом (ст.46).
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення (ст.46).
За тривалістю безробіття підрозділяється на короткочасне, помірне, тривале й застійне [5, с. 90]. Аби уникнути масового безробіття в Україні і запобігти великому скороченню зайнятості, необхідно застосовувати засоби як довготермінового, так і кон’юнктурного (короткотермінового) характеру [6, с. 168]. До довготермінових відносять:
1) застосування гнучкої системи поєднання професійної підготовки і перепідготовки з зайнятістю. По–перше, коли підприємства скорочують виробництво й утворюється великий надлишок робочої сили, необхідно більше робітників та службовців направити на перепідготовку і підвищення кваліфікації. Навпаки, коли виробництво По–друге, гнучка система освіти дозволяє швидше підготувати кадри робітників і фахівців з нових дефіцитних професій і спеціальностей [6, с. 168];
2) активна інвестиційна політика зі створення додаткових, нових робочих місць, а також збереження і підтримки економічно доцільних робочих місць, розвитку тимчасової зайнятості [6, с. 168];
3) збільшення розмірів пенсій по старості й інвалідності, щоб їх вистачало пенсіонерам на нормальне життя. Тоді відпав би мотив їх вторинної зайнятості [6, с. 168];
4) збільшення диференціації в заробітній платі;
5) широке застосування різних форм вторинної зайнятості: альтернативного робочого тижня тощо [6, с. 168];
6) упровадження альтернативних форм навчання;
7) сприяння міграції працездатного населення на роботу за межі регіону [6, с. 168];
8) підвищення мотивуючої ролі заробітної плати.
Серед заходів кон’юнктурного (короткотермінового) характеру пом’якшення безробіття слід зазначити такі:
1) розвиток додаткової зайнятості, індивідуальної трудової діяльності із надання послуг (ремонт квартир, будівництво гаражів, дач, льохів, ремонт побутової радіотехніки тощо) [6, с. 169];
2) заохочення створення підприємств малого бізнесу [6, с. 169];
3) розвиток приміського фермерства [6, с. 169]; 4) дострокове (на 1,5 – 2 роки) відправлення робітників та службовців на пенсію по старості та ін. [6, с. 169]. Головне – зменшити розміри відкритого і тривалого безробіття, послабити його тяготи шляхом перетворення в часткову зайнятість. Це дозволить пом’якшити соціальну напруженість, запобігти соціальним вибухам [6, с. 169].
Таким чином, науковим результатом даного дослідження є систематизація заходів довго– і короткотермінового характеру щодо запобігання безробіття в Україні. Перспективою подальших наукових досліджень у цьому напрямі є розробка заходів запобігання безробіттю на регіональному рівні.