2) Стратегії побудови інформаційного суспільства.

Сьогодні державна політика в галузі побудови інформаційного суспільства (ІС) визначається переважно не в масштабі окремої країни, а на транс'європейському і глобальному рівнях. В основі національної політики країн Європи - загальні принципи, розроблені на зустрічі Великої Сімки в лютому 1995 року в Брюсселі:

сприяння динамічною конкуренції в галузі розвитку телекомунікацій;

заохочення приватних капіталовкладень у розвиток інформаційної інфраструктури;

участь у розробці гнучкого, здатного до адаптації, законодавства у сфері інформатизації;

забезпечення відкритого доступу до інформаційних мереж;

сприяння наданню громадянам ефективних і доступних інформаційних послуг;

участь в обговоренні міжнародних проблем побудови глобального ІС.

Однак кожна країна реалізує ці принципи по-різному, причому її план інформатизації країни, включення в глобальне ІО буде успішним настільки, наскільки точно він базується на галузях, де дана держава має максимальні переваги перед іншими країнами, випускаючи найбільш конкурентоспроможну продукцію.

Аналіз національних планів інформатизації дозволяє виділити ключові фактори, що визначають відмінності між ними і основні дискутованих проблеми. До них відносяться:

макроекономічна політика держави в контексті формування ВО;

особливості ідеології побудови ВО;

специфіка законодавства, що забезпечує (або гальмуючого) рух до ВО;

характеристики національної культури та менталітету, що визначають розвиток ІС.

Нижче представлені основні моделі інформатизації, виділені на базі цих факторів.

1. Західна модель інформатизації

Зазвичай розглядають дві моделі інформатизації: західну та азіатську. Західною моделлю інформатизації називають шлях, по якому йдуть індустріально розвинені країни. Проте в його рамках, використовуючи раніше виділені фактори, слід відокремити шлях, по якому йде континентальна Європа, від американо-англійського шляху.

1.1. Європейський шлях

Основне в макроекономічній політиці ЄС - пошук якогось балансу між повним контролем з боку держави та свавіллям ринку, динамічне поєднання урядових і ринкових сил з урахуванням того, що роль кожної з них може змінюватися в часі. Цей підхід тим більше виправданий, що ключовим елементом програми європейської інтеграції є поняття «соціальна Європа», бо така самоідентифікація та самовизначення цього регіону і саме в цій площині лежать основні відмінності між американською та європейською моделями інформатизації. Цей підхід до ролі держави в процесі інформатизації виражений в резолюції ЄС від червня 1993 року, яка потім перетворилася на Білу Книгу. Тут присутній якийсь баланс інтересів між ринковою орієнтацією і соціальним обслуговуванням, проте слід пам'ятати, що цей документ був написаний під впливом соціал-демократичних поглядів Жака Делора. Подібний підхід відображений у звіті датського Уряду «Інформаційне суспільство 2000», де підкреслюється, що ринку не можна дозволити взяти контроль над стратегією розробки Інфомагістраль, однак ця стратегія повинна враховувати можливості ринкових сил.

У шведському урядовому звіті 1994 року «ІТ - крила людським можливостям», написаному при консервативному уряді, пропонується введення перехідного періоду, під час якого уряд бере керівництво на себе і є гарантом інтересів не тільки ринку, а й індивідуумів.

Провідна роль уряду закладена і у французькому звіті, в якому пропонується повернутися до минулого досвіду Мінітель, поширивши його всіх громадян.

Відділ телекомунікацій іспанського уряду також займає схожу позицію, вважаючи, що роль уряду полягає у забезпеченні переходу від послуг для еліти до послуг для всіх, і, насамперед, в галузях телеосвіти та телемедицини.

У той же час ЄС сьогодні робить великий наголос на необхідність лібералізації та приватизації виробництва ІТТ, особливо в області телекомунікацій. Неоліберальний підхід має все більше число прихильників в останні 10 років у зв'язку з падінням соціалізму в Східній Європі. Цей підхід особливо чітко прозвучав у звіті ЄС 1994 року, підготовленій під керівництвом М. Бангеманн, де вказано, що роль держави - в захисті сил конкуренції і в гарантії політичного схвалення ІО, а завдання приватного сектору та ринкових сил - фінансування ІО. У звіті не пояснюється, хто саме і чому дбатиме про освіту і науку, стежити за тим, щоб більша частина населення не опинилася поза ІО. Він викликав осуд наукової європейської громадськості, оскільки відображав переважно інтереси великого бізнесу.

Основні дискусії при обговоренні ідеології побудови ІО в Європі ведуться з наступних питань:

політика в галузі приватизації та лібералізації телекомунікацій;

розвиток універсального обслуговування (universal service);

що розвивати спочатку: мережі або послуги, технічне або соціально-інформаційне забезпечення.

Політика в галузі приватизації та лібералізації телекомунікацій. Для більшості європейських країн проблема приватизації вже вирішена, суперечки йдуть про політику лібералізації телекомунікацій, яка вже більше десяти років є центральною проблемою в галузі телекомунікацій. І сьогодні це один зі спірних питань, що обговорюються на міжнародному рівні при вирішенні завдань побудови ІС. Це стало очевидним під час зустрічі Великої Сімки в Брюсселі в 1995 році, коли США безуспішно намагалися домогтися дій щодо якнайшвидшої лібералізації європейського ринку.

У Франції проблема лібералізації старанно ігнорується, так як вона не узгоджується з французьким планом централізованого розвитку інфраструктури ІО. Нідерланди прагнуть стати самої лібералізованій країною в Європі разом з Великобританією, Швецією і Фінляндією, щоб зайняти міцне місце в європейському та світовому поділі праці. У Данії лібералізація йде з великою швидкістю, проте ця проблема не відноситься до числа основних ініціатив у галузі ІВ. У шведському плані розвитку ІВ проблема лібералізації навіть не зачіпається, оскільки країна вже давно вважає себе лібералізованій.

Розвиток універсального обслуговування. Сьогодні в більшості розвинених країн принцип універсального обслуговування вже існує в області телефонії, причому на досягнення такого результату пішли роки. Цей принцип передбачається поширити на нові мережі і їхні послуги. Чітке визначення поняття «універсальне обслуговування» все ще відсутня, однак мета ця ставиться усіма програмами, так як висловлюється серйозна занепокоєність зростанням проблеми нерівності в ІО, коли більшість населення може опинитися за бортом ІО.

Що розвивати спочатку - мережі або послуги? Чи будуть побудовані необхідні мережі після того, як з'явилися послуги і попит на них? Або необхідно побудувати мережі для того, щоб розвивалися послуги? Різні країни по-різному відповідають на це питання. Однак у Європі превалює думка, що рушійним фактором є розвиток послуг. Ця складна проблема має й інший бік, з політичним забарвленням - монополії проти конкуренції, оскільки будівництво нових мереж все ще є прерогативою невеликого числа операторів в більшості країн.

У шведському плані побудови ІО проблема «мережі чи послуги» навіть не піднімається, розмова йде тільки про послуги. У датською та голландською планах ця проблема не грає великої ролі, а ось в англійській і французькій планах вона є центральною, у цих документах стверджується, що саме будівництво мереж - шлях до розвитку послуг. Для Франції такий погляд - це урок її історичного досвіду, насамперед, досвіду Мінітель.

Особливості законодавства - один з факторів, за яким чітко диференціюється європейська й американська моделі розвитку ІС. Адекватна законодавча база, що враховує як національні, так і міжнародні вимоги розвитку ІВ, вважається сьогодні ключовим фактором вилучення максимальної вигоди з потенціалу ІТТ.

На думку експертів, існуюче в Європі законодавство багато в чому гальмує розвиток ІС. Континентальна Європа має більш жорстке законодавство в галузі регулювання ринку праці, продуктів і послуг, ніж США і Великобританія. Тут головна мета - захист існуючих робочих місць і блокування створення нових робочих місць, що не сприяє розвитку нових галузей. У континентальній Європі, на відміну від США, особиста ініціатива регламентується.

Законодавство у сфері оплати праці в передових галузях також має велике значення. У більшості країн континентальної Європи диференціація в оплаті праці залишилася колишньою, а в Німеччині вона навіть скоротилася. Висока мінімальна оплата праці, сильні профспілки, централізоване обговорення проблем оплати праці і високі соціальні виплати забезпечили високі стандарти в Європі. Тим не менш, рівень безробіття тут вище, ніж в США і Великобританії - країнах з високою галузевою диференціацієюоходів.

Говорячи про моделях інформатизації, не можна не згадати про такий важливий чинник, що визначає країнові відмінності, як національні та культурні особливості. Як показує практика, попит на окремі технології багато в чому визначають саме культурні фактори національного, регіонального та локального характеру. У той же час дослідження в області «культура, ІТТ і соціально-економічний розвиток» тільки починаються, так як їх символом є інтеграція. Межі цієї проблематики дуже широкі - це культура організації та культура управління, культура праці, прийняті норми сприйняття і використання інформації, і багато іншого. Кожна країна характеризується своїми особливостями використання частот, ступенем використання електронної пошти, факсів та ін., Своїми аудиторіями для різних видів технологій, своїми моделями адаптації нових ІТТ. Відомо, наприклад, що в Німеччині до теперішнього часу слабо поширена електронна пошта. Відомо також, що європейські теле- і радіопрограми, а також ринок відеофільмів знаходяться під великим американським впливом. Число вироблюваних в Європі фільмів і серіалів падає, їх місце займає американська продукція. Роль засобів масової інформації у підтримці національної ідентичності все частіше стає темою для обговорення.

В цілому європейський підхід до інформатизації орієнтований на функціональне і практичне інформування мешканців, а не на розваги, як у США. Однак тут необхідно зазначити, що сама ініціатива інформатизації домогосподарств не має в Європі такого великого розмаху, як в США.