Аналіз досліджень.
В першу чергу для виконання дипломної роботи необхідно враховувати встановлені закони композиції. Звичайно, вивченню цих законів сприяє робота по вивченню типів і видів композиції в роботах великих майстрів побутового живопису. Така діяльність сприяє не лише збагаченню знань, понять, але допомагає в розвиткові творчого підходу в розробці завдання.
Побутовий жанр живопису присвячений зображенню повсякденного життя людини. Побутові сцени зустрічаються вже в скитському мистецтві, на фресках Київ. Софії ( 11 ст.), але означення побутовий жанр з’явилося у зв’язку з евр. станковим малярством і датується на Заході 15 - 16 ст., на Україні.
Термін став використовуватись в Росії із другої половини 19 ст., коли Петербурзька академія мистецтв офіційно визнала побутовий живопис, і для її позначення запозичили французьке слово «жанр» (genre), прийняте в західноєвропейських академіях. Живописців, що створювали картини па побутові сюжети, стали називати жанристами. За старих часів на Русі побутовий живопис зображує те, що повторюється в житті поколінь людей рік у рік, зі століття в століття: праця й відпочинок («На ріллі. Весна» А.Г . Венеціанова. 1820 - ті рр .; «Масниця». «Ярмарка» Б. М. Кустодієва, 1916), весілля й похорони («Селянське весілля» П. Брейгеля Старшого, 1568; «Похорони в Орлані» Г. Курбе, 1850), побачення у тиші й багатолюдні святкові ходи («Пояснення» В. Е. Маковського, 1889-91; «Хресний хід у Кубенській губернії » І. Е. Репіна, 1880-83).
Побутові сюжети (полювання, обрядові ходи) зустрічаються вже в первісних пасхальних розписах. Фрески на стінах давньоєгипетських и етруських гробниць представляли сцени оранки й збору плодів, полювання й рибного лову, танців і бенкетів (фрески гробниці в Бени - Гасане, Єгипет. 1950 р. до н.е.; гробниці «Полювання й рибного лову» у Тарквініях. Етрурія, 520 - 10 р. до н.е.). Ці зображення мали магічне значення: повинні були забезпечити померле багате й розкішне життя в загробному світі. Буденні сюжети нерідкісні в давньогрецькому вазописі (кратер із зображенням майстерні гончара — 5 ст. до н.е.). Легендарні події часто «переносилися» у сучасність і насичувалися безліччю побутових подробиць (Ф. Дель Косса. Розписи Палаццо Скифанои у Феррарі, Італія, 1469-70; «Різдво Іоанна Хрестителя» Д. Гирландайо, 1485 - 90). Справжні жанрові добутки створювали Караваджо, що вперше почав писати людей і низів («Гравці в карти», 1594 - 95; «Лютняр». 1595 р.) і майстра Північною Відродження (фокусиик» X. Босха, 1475 - 80; «Міняйли» Реймерсвале; «Селянський ганець» П. Брейгеля Старшого, 1568).
Як самостійний жанр побутовий живопис оформився в 17 ст. у Голландії, що недавно завоювала незалежність і створила буржуазну республіку; тоді ж пережила свій перший розквіт у живописі «малих голландців». Після довгих років іспанського панування художники особливо гостро відчули принадність тихого, мирного життя. Тому найпростіші заняття - турбота про дітей, прибирання приміщення, читання листа - овіяні в голландському живописі 17 ст. високою поезією («Ранок молодої дами» Мириса Старшого, 1660 р.; «Жінка, що чистить яблуко» Г. Терборха, 1660 р.; «Дівчина з листом» Яна Вермера Делфтського, 1657 р.). Справжньої шляхетності й повні величі люди показані на полотнах іспанця Д. Веласкеса («Севильский водонос», ок. 1621 р.) і француза Л. Ленена («Сімейство молочарки», 1640 - ті рр.). В 18 в. англійський живописець і графік У. Хогарт поклав початок сатиричному напрямку в побутовому жанрі (серія картин «Модний шлюб», 1743 - 45). У Франції Шарден писав домашні сценки з життя третього стану, зігріті сердечною теплотою й затишком («Молитва перед обідом», 1740 р.). Реалісти 19 ст. прагнули до точного, об'єктивного відображення дійсності.
У російському живописі побутовий жанр сформувався пізніше. Лише 18 ст. дає одиничні приклади (І. І. Фірсов. «Юний живописець», 1760 - ті рр.; М. Шибанов «Селянський обід», 1774, і «Свято весільного договору», 1777). Жанрові мотиви з'являються у творчості майстрів першої половини 19 ст. К. Брюллова («італійський полудень», «Дівчина, що збирає виноград на околицях Неаполя», обидві - 1827) і В. А. Тропініна («Мереживниця», 1823). Родоначальником російського побутового живопису став А. Г. Венеціаиов. Праці й дні селян з'являються в його полотнах як вічне свято єднання із природою; краса жінок овіяна духом високої класики: у їхніх образах та ж гармонія, що й у грецьких статуях або Мадоннах епохи Раннього відродження («Женці», 1825 р.; «На жнивах. Літо», 1820 - ті рр.; «Ранок поміщиці» 1823). У полотнах П. A. Федотова («Розбірлива наречена», 1847; «Сватовство майора», 1848; «Сніданок аристократа», 1849 р.) соціальна сатира щасливо злита з поезією, з милуванням красою навколишнього світу.
Його пізні картини («Анкор, ще анкор!», «Гравці», обидві - 1851-52) пронизані справжнім трагізмом.
З появою Товариства пересувних художників побутовий живопис набуває великого поширення: К. Трутовський («Український ярмарок», «Дівчата біля криниці»), І. Ренін (поруч з іншими картинами, жанрові сцени «Вечорниці», «Сільський музика»), М. Бодаревський («Весілля на Україні»,1888) та ін. Пізніше твори з побутового жанру М. Мартинович, 1. Іжакевич. С. Васильківський, Ф. Красицький, А. Ждаха, Ф. Кричевський, О. Кульчицька, 1. Труш, Й. Бокшай, О Курилас, І. Северин, О. Мурашко, А. Петрицький, Ю. Кияченко та ін. Знаходячи гостросоціальні, злободенні сюжети в сучасній дійсності, художники пишуть свої картини з гарячим жалем до «маленьких людей», владно волають до суспільної совісті, протестуючи проти несправедливості (В. Г. Перов. «Проводи небіжчика», 1865; «Трійка», 1866; 1. М. Прянишников.
«Жартівники», 1865; Н. В. Неврев. «Торг. З недавнього минулого», 1866; В. С Маковський. «Побачення», 1883). У 1870 - 80 - ті рр. з'являються «хорові картини» - (термін В. В. Стасова), у яких діє більша кількість народу («Бурлаки на Волзі» И. В. Рєпіиа, 1870- 73; «Узягтя сніжного містечка» В. 1. Сурікова, 1891). Традиції побутового жанру пересувних художників продовжили в 1920 - ті рр. живописці, що входили в Асоціацію художників революційної Росії. Майстри із суспільства станковистів (А. А. Дейнека, Ю. І. Піменов та ін.) писали героїчні будні будівництва нового життя,
Характерним для українського образотворчого мистецтва другої чоловими XIX ст. було становлення його на позиціях реалізму, народності. життєвоі правди. На розвитку художнього життя в Україні, на утвердженні демократичних тенденцій у живописі позначилась діяльність художніх виставок («передвижники»), що виникло 1870 р. в Росії. Членами його були багато українських митців.
Живописцями, які піднесли український побутовий жанр на високий рівень, були продовжувачі демократичних традицій Т.Г. Шевченка - Л.М. Жемчужников, І.І. Соколов. К.О. Трутовський. Творча діяльність Л.М. Жемчужникова (1828 - 1912) пройнята щирою любов'ю до українського народу, його історії та культури. Він створив проникливі картини «Кобзар на шляху», «Козак їде на Січ», «Чумаки в степу» та інші. Найвище піднесення мистецьких здібностей І. І. Соколова (1823 — 1918), про якого Шевченко відгукнувся як про людину, що «любить наш народ і нашу країну», виявилося в картинах «Повернення з ярмарку», «Проводи рекрутів», «Погорільці», «Ніч напередодні Івана Купала», «Ранок після весілля в Малоросії», «Українські дівчата ворожать на вінках». До золотого фонду українського живопису за правом належить творча спадщина К.О. Грутовського (1826—1893).
Митець з глибоким знанням відіворював побут та звичаї українського і російського народів («Хоровод у Курській губернії», «Весільний викуп». Колядки на Україні», «С орочинський ярмарок» та ін.), гостро засуджував суспільні порядки («Збирання недоїдок на селі», «Рекрутський набір», «У суді» та ін.). Художник залишив багато ілюстрацій до творів Т.Г. Шевченка, М. В. Гоголя та інших письменників. Активний передвижник, один з організаторів Товариства південноросійських художників М. Кузнсцов відірав велику роль у розвитку українського жанрового живопису. У картині «На заробітки» ( 1882) вій зобразив типову життєву сцену - вимушеного шукання заробітку збіднілого після царського маніфесту селянства.
Широке, правдиве зображення життя українського села - основна тема творчості провідного майстра жанрового живопису, художника передвижника М.К. Пимоиснка. Звернення до цієї теми свідчить про міцний ш'язок художника з традишями українського мистецтва 1860 - 70-ті рр„ які він розвивав у відповідності до нових потреб часу. У картині «Весілля в Київській губернії» (1891) з серед осінньої сльоти художник зображує святкову подію. Життєстверджуючого характеру набуває творчість М. Пимоненка у другій полонині 1890-1900-ті рр. У цей час було написано
полотна «Ідилія» (1908), «У затінку», «Біля криниці. Суперниці» (1909). Вони відзначаються широким письмом і пластичним рухом пензля. Сонячне світло, що відбивається рефлексами на обличчях людей, є допоміжним засобом підкреслення краси людських образів.